Бесплатный фрагмент - Та, котра біжить по граблях

«Та, котра біжить по граблях»

Присвячується моїм подругам

Частина перша

«Заміж слід виходити стільки разів, скільки пропонують:

жоден чоловік не має залишитися безкарним!»

(З народного гумору)

Він поклав перед Ларою якийсь документ і переможно глянув на неї:

— Вітаю! Тепер ти — моя дружина!

Лара з несподіванки захлинулася соком, очі у неї стали круглими немов у британської кицьки:

— Це ти про що? Ти збожеволів?

— Читай, тут усе написано.

Це справді був шлюбний контракт, який, вона начебто підписала в присутності двох свідків. Тут були вказані її паспортні дані, стояли печатки і… навіть її особитий підпис. Перечитуючи контракт укотре знову і знову вона намагалася зібрати докупи думки в голові, що йшла обертом від усього цього.

— Що це все означає? — врешті запитала Лара. — Ти зараз говориш цілком серйозно чи це лише дурний жарт? А ти часом не забув, що я вже одружена? Чи це абсолютно незначна деталь для укладення шлюбу з тобою? — з сарказмом промовила вона.

«Чула про полігінію, але про поліандрію ще не доводилося. Бути мені першовідкривачкою цього напряму! Цікаво, що сказав би стосовно цього мій чоловік, якби дізнався?»

Глава 1

«Ніколи не кажіть жінкам, що з дітьми їх ніхто ніколи не покохає.

Є такі типи, котрі люблять їх навіть із чоловіком!»

(народна мудрість)

«Якщо ти поїдеш, то вважай, що між нами все закінчилося!"… Літак різко хитнуло, Лара розплющила очі. «Знову турбулентність», — вона занепокоєно роззирнулася навколо. Ксеня продовжувала спокійно сопіти поруч, а її сусід читати книжку. «Здається, все гаразд.» Лара не часто подорожувала літаком, тож відчуття польоту в ній одночасно викликало якесь дитяче піднесення та підсвідому тривогу, а турбулентність — явище малоприємне.

Стюардеса, котра якраз проходила повз мило їй усміхнулася, тож Лара цілком заспокоїлася.

«Цікаво, чи ще довго летіти?» Глянувши на годинника, вона зрозуміла, що минула лишень година як вони злетіли. «Ще цілих 3 години! Треба б поспати після безсонної ночі». За ілюмінатором розкинулося неозоре блакитне безхмарне небо, що злилося з таким само безкраїм морем. «Який одноманітний пейзаж, хоч би швидше земля», — Лара відвернулася від ілюмінатора.

Літак летів у Єгипет, у маленьке курортне містечко Шарм Ель Шейх. «Що змусило мене прийняти таке рішення?» — думки невпинно повертали її до подій минулих днів, до чергової сварки із чоловіком і до його останньої фрази, що кинув їй навздогін: «Якщо ти поїдеш, то вважай, що між нами все закінчилося! Ти мене більше ніколи не побачиш!»

***

Ларі минав 35-й рік, і вона була вже двічі одружена. Перший раз вона вискочила заміж 20-річною дівчинкою за місцевого мачо та серцеїда, котрий був не на багато старшим за неї. Чимало дівочих сердець він розбив, перш аніж зупинив свій вибір на Ларі. Дівчина була доволі миловидною: яскрава брюнетка з великими зеленими очима та пухкими губами вигідно вирізнялася з-поміж ровесниць, незважаючи на невисокий зріст і схильність до повноти. Але найбільше приваблювала в ній її весела вдача, дотепність і авантюризм. З нею завжди було легко та весело, тож Лара мала значну популярність у хлопців.

На жаль, перший шлюб Лари тривав не довго. Невдовзі дівчина дізналася про те, що чоловік їй зраджує. Вона справді намагалася його пробачити, щоб зберегти сім'ю задля їхнього сина, але незабаром зрозуміла, що горбатого хіба могила виправить. Лара спробувала порозмовляти з чоловіком, проте він навіть не намагався заперечити свої походеньки, на все була єдина відповідь: «Гуляв, гуляю і гуляти буду: та скільки того життя, особливо того сексуального! А якщо тебе це не влаштовує, то ніхто не тримає». Лару, звісно, це не влаштовувало, але йти їй було нікуди, тож вона з головою поринула в роботу та виховання дитини, зачинивши міцно серце на замок, аж поки не познайомилась з Марком.

З ним, недолюблена та скривджена Лара несподівано потонула в океані любові та опіки. Її серце почало відтавати, в нього поступово повернулася довіра, а невдовзі й кохання. Марку було 33 роки, він вважав себе переконаним холостяком, а сімейне життя його взагалі не цікавило. Але Лару він покохав з першого погляду, як кажуть у таких випадках, «дах цілком знесло». Він відчайдушно домагався уваги молодої жінки, твердо постановив відвоювати її у чоловіка, з яким вона була такою нещасливою. Як то кажуть, «вода камінь точить» — йому таки вдалося досягти успіху: Лара закохалася і, врешті, зважилася на розлучення. Тим паче, що Марко збирався забрати її з сином в одну із європейських країн на постійне місце проживання. Це для неї був шанс назавжди перекреслити минуле.

Чоловік спершу не повірив, що вона наважилася піти від нього. Він настільки був самовпевнений, що завжди твердив дружині: «Та кому ти потрібна, крім мене, та ще й з дитиною?!» Ларі ж випала нагода довести протилежне. Рішення жінки добряче зачепило чоловіка, тож тепер йому довелося благати дружину зберегти сім'ю, але вона була рішуча та непохитна. Він дивувався: «Як це, мене, ось такого, неймовірного, хтось посмів кинути та проміняти на іншого?!» Корона з неймовірним гуркотом упала з його голови додолу. Врешті він таки дав добро на розлучення, але натомість зажадав від Лари відмовитися від спільної квартири. Вона погодилася, розуміючи, що таким чином спалює всі мости: «За все в житті треба платити, тож хай це буде плата за мій квиток у краще майбутнє та його ображену гордість».

Лара з Марком одружилися та переїхали в Європу, але щастя і цього разу теж не було довгим. Попри те, що вона з сином добре інтегрувалася в нову реальність: знайшла роботу, чудових друзів і коло спілкування, вона помітила, що Марк дуже змінився. Ларі здалося, що після весілля він абсолютно заспокоївся, досягнувши своєї мети. Він став менше виявляти уваги та турботи, рідше дарувати подарунки і навіть просто разом проводити час. Водночас він продовжував повторювати, що шалено її кохає і що вона — центр його Всесвіту, але підтвердження цьому жінка знаходила все рідше. Їй дуже хотілося ще раз відчути радість материнства, але Марко не хотів дітей і твердив, що йому вистачає Лариного сина — Віталіка.

Лише через якийсь час вона зрозуміла справжню причину: Марк не змінився, він завжди був егоїстом. Відчайдушно закохавшись, він з усіх сил прагнув сподобатися своїй коханій, щоб полонити її серце, тому й робив непритаманні йому вчинки. А Лара сприймала це як його правдиву натуру і навіть не підозрювала, що вийде заміж за цілком іншу людину. Одружившись, Марку більше не треба було вдавати з себе когось і приховувати своє справжнє єство, в цьому вже не було потреби. Звісно, всі ці зміни дівчина помічала поступово. Те, що живе з абсолютно чужою їй людиною, Лара почала усвідомлювати лише після кількох років шлюбу, затуманених товстими рожевими окулярами кохання. Згодом стали помітними і скупість, і впертість, і цілковита байдужість Марка до їхнього з Віталіком життя.

Але найбільше Лару дратували часті сварки через усілякі дрібниці, після чого чоловік зачинявся у власній кімнаті на місяць-два та цілковито викреслював їх зі свого життя. У такі моменти він не лише вважав їх порожнім місцем, а й припиняв виконувати свої сімейні обов'язки, як от сплата оренди квартири чи комунальних рахунків, або щотижневої закупівлі харчів. Колись вони домовились, тож Лара дбала про одяг і взуття для усіх членів сім'ї, облаштовувала побут і робила дрібні щоденні покупки. Вона навіть не знала скільки чоловік заробляв, адже зарплату він їй не віддавав, а вона соромилася його про це питати: навіщо, якщо і так усі головні витрати по господарству були на ньому.

Лара теж заробляла не зле, тож їй навіть вдавалося організувати сімейні мандрівки потайки від чоловіка, якого вона просто ставила до відому в останній момент, знаючи, що він буде невдоволений і почне шукати різноманітні «відмазки» лишень би не їхати. Лара дуже любила подорожувати, то була її чи не єдина пристрасть. Вона ладна була витрачати всі свої вільні кошти на це захоплення, легко відмовляючи собі в типових жіночих примхах і потребах. Жінка не відвідувала дорогих салонів краси, не купувала коштовності та брендовий одяг. Опинившись у Європі в свої 30 років, маючи можливість відвідати будь-яку країну світу, для авантюрної натури дівчини це було вершиною бажань, але й тут Марко виявився в ролі старої валізи без ручки: нести важко, а викинути шкода. Його неможливо було вмовити поїхати разом на міський пляж чи навіть піти в кінотеатр, не кажучи вже про далеку поїздку. Незважаючи на те, що відмінність у віці між ними була всього лише шість років, чоловік їй видавався пенсіонером, якого після роботи цікавили лише диван і телевізор.

Марко працював з ранку і до вечора, а Лара ввечері мала роботу в ресторані, тож упродовж дня вони не бачилися. Дуже часто, повернувшись додому вночі після роботи жінка знаходила його вже сплячим у ліжку. Спершу це засмучувало її, адже вона щиро його кохала, згодом вона звикла до цього, а невдовзі цілком збайдужіла, врешті настав той момент, коли повертаючись додому, міркувала: «Хоч би він уже спав». Вони практично не бачилися, єдиний спільний вихідний Марко вважав за краще проводити за переглядом футбольних матчів або Формули 1. Спершу Лара намагалася скласти товариство чоловікові, але невдовзі зрозуміла, що він того не потребує. Тож незабаром і вільні неділі вони почали проводити нарізно, дедалі більше віддаляючись один від одного. Жінка віддавала перевагу компанії подруг, аніж бути поруч у вихідний із чоловіком, який вічно буркотів і був абсолютно байдужим до всього. Він відпускав Лару куди завгодно, тільки б його не турбували.

— Що мені робити? Так ми остаточно станемо чужими! — жалілася Лара подругам. — Треба, напевно, залишити цю роботу.

— Не будь дурна! Зараз криза, такої роботи більше не знайдеш! — відповідали вони. — Та й чи впевнена ти, що Маркові це треба? Якби його не влаштовувала ця ситуація, то давно б її змінив.

Дівчина і сама так думала, адже Марк добре заробляв, тож міг би запропонувати їй не працювати. Але на це не було навіть натяку, а совість Ларі не дозволяла сісти йому на шию разом зі своїм сином. Та й побоювалася вона залишатися без власних грошей, знаючи звичку чоловіка з мухи робити слона та влаштовувати скандал через найменшу дрібницю, адже під час сварок усі витрати опинялися на ній. У такі періоди Марку було б байдуже, навіть якби вони з сином помирали з голоду.

Минулого року, дочекавшись відпустки, Лара врешті змогла виходити гуляти ввечері, адже зазвичай вона завжди працювала у цей час. Першого ж дня вона поїхала провідати подругу в сусіднє місто, бо дуже давно з нею не бачилася. Дівчата за розмовами не помітили, як швидко пролетів час, тому Лара запізнилася на потяг і повернулася додому значно пізніше, аніж планувала. А вдома на неї чекав грандіозний скандал! Чоловік просто нетямився від люті, горланив на неї, не добираючи ні слів, ні виразів:

— Як ти могла так вчинити?! Яка ти дружина після цього?! Замість того, щоб перший вільний вечір провести вдома та приготувати чоловікові вечерю, ти десь поволочилася з товаришками! Та чи з подружками, невідомо!

Лара мовчки утупила погляд в підлогу, навіть не намагаючись виправдатися, визнаючи власну провину. Але чи її вина була такою значною, щоб ось так принижувати та поливати брудом? Образа наростала немов снігова куля, Лара заледве стримувала сльози. Єдине, що її втішало, так це те, що Віталіка не було вдома і він не став свідком цього всього. Він поїхав на канікули до бабусі, Лариної мами.

Відпустка тривала лише 10 днів, тож усі наступні вечори Лара старанно готувала вечерю та терпляче чекала чоловіка вдома, натомість він зумисно повертався з роботи надто пізно та демонстративно зачинявся у власній кімнаті, не удостоюючи Лару навіть погляду. Молодій жінці було прикро аж до сліз так безглуздо змарнувати таку довгоочікувану відпустку. Навколо літо грало усіма можливими барвами, люди гуляли парками, ходили на пляж, вечеряли в ресторанах, слухали вуличні концерти та відвідували літні кінотеатри. Вона ж сиднем просиділа всі ці дні очікуючи милості з боку чоловіка. Так, вона завинила, але покарання їй здавалося занадто суворим і неспівмірним стосовно її вчинку.

— Та скільки вже можна вдома сидіти? — подруга Ксенія була наполегливою. — У тебе наступна відпустка буде аж узимку! Підемо сьогодні з нами на концерт органної музики, тобі треба трохи розвіятися, а то твій Марко тебе цілком загнобив!

Ксенія недолюблювала чоловіка Лари не лише за його відлюдькуватий і непривітний характер, але й тому, що постійно бачила свою подругу з ним нещасною та пригніченою. Лара таки піддалася вмовлянням, і вони з Ксенею та Світланою чудово провели вечір. Але після повернення додому на Лару чекав неприємний сюрприз: чоловік викинув увесь її одяг на газон біля входу. Марко замкнув двері зсередини і не відповідав на телефонні дзвінки.

— Ну, нічого собі! — присвиснула Ксенія, — це він явно перегнув палицю! Давай, зберемо речі та поїдемо до мене, нема чого йому тут надзвонювати!

Лара провела наступний день у роздумах, сповнених образ і здивування: «Просто взяв і викинув на вулицю, як кошеня! Як він міг? Хіба ЦЕ кохання, про яке він мені постійно торочить?!» Увечері додому до Ксюші приїхала також і Світлана. Вона була найстаршою з поміж усіх подруг Лари і мала дуже ефектну зовнішність: висока, струнка, з яскраво-рудим пишним волоссям і розкішною голлівудською посмішкою. Незважаючи на це, вона одна виховувала доньку і проклинала те почуття, через яке не могла забути того єдиного в її житті, зрадника.

Дівчат пов'язувала багаторічна щира дружба, неодноразово вони виручали одна одну з біди, всі свята та знакові для них події намагалися проводити разом. Вони могли тривалий час не бачитися і навіть не телефонувати одна одній по кілька днів, але все одно були немов пов'язані невидимою ниткою і відчували підтримку навіть на відстані. Лара навіть уявити собі не могла, як могла б жити без своїх подруг, особливо відтоді, як Марк перестав брати участь у її житті та цілковито замкнувся. Світлана до того ж стала її колегою на роботі. Після традиційного вітання вона серйозно глянула на Лару:

— Навіть не думай розкиснути і поступитися Марку! Це орендована квартира, контракт оформлений на вас обох, а ти в цій квартирі така ж господиня, як і він. Марко не має жодного права виганяти тебе на вулицю, особливо з дитиною. Нехай сам іде, якщо його щось не влаштовує!

— Вірно, я теж так вважаю! Тобі слід повернутися додому та відстояти свої права, — Ксенія принесла гарячу каву. — У мене можеш залишатися скільки завгодно, але це не вихід зі становища, тим паче, що невдовзі повертається Віталік. Думай про себе та дитину! Чоловік — це навіть не родич!

Дівчата гірко усміхнулися, бо кожна з них мала свій власний досвід, що підтверджував ці слова: всі вони виховували дітей без батьків. Лара так і вчинила, і наступного дня повернулася додому. Марк, на її превеликий подив, нічого не сказав. До приїзду Віталіка він, як завжди, вважав себе «вдівцем», а потім життя поступово увійшло у своє звичне русло, так, наче нічого й не сталося. Проте Лара так і не змогла забути той випадок, тож віри чоловікові вона вже не йняла, так само як і втратила всі ілюзії стосовно його надійного та міцного чоловічого плеча та незламної любові.

***

Минув рік. Усе повторювалося, як у зачарованому колі: сварки, примирення, а між ними трохи спокійного сімейного життя. Лару дивувало в поведінці чоловікова поєднання абсолютно різних якостей: то він був упертим і непохитним немов віслюк, так що ні сльозами, ні вмовлянням його не проймеш, то раптом ставав сентиментальним, чуйним і вразливим, навіть міг сльозу пустити, і в такі моменти Марко відчайдушно потребував її любові. Але Лара розуміла, що безцінний і крихкий глек сімейного щастя, який вона так леліяла та берегла, дав тріщину, і з нього невблаганно та невпинно стікала по краплинах її любов до чоловіка. Проте вона все ще сподівалася, що якось це можна буде полагодити, поки не настав ТОЙ день.

Лара, як зазвичай, пішла перевіряти пошту та зустріла господаря квартири.

— Сподіваюся, що ви вже склали свої речі, бо до виселення залишилось лише кілька днів.

У Лари земля втекла з-під ніг:

— Про яке виселення ви кажете?

Чоловік здивовано зиркнув на Лару:

— Як про яке? Хіба ви не знаєте, що ваш чоловік п'ять місяців не платить за квартиру? Я вже подав заяву щодо вашого примусового виселення. Вибачте, але всі терміни, які я давав вашому чоловікові, минули.

— Але ж я нічого про це не знала!

З виразу обличчя молодої жінки господар зрозумів, що це справді так: «Мені дуже шкода,» — кинув він мимохідь і швидко пішов геть. А Лара ще довго стояла поруч із поштовою скринькою, так і не зрозумівши до решти, що відбувається.

— Ти нічого не хочеш мені розповісти? Може, поясниш? — Лара дивилася на чоловіка впритул, і Марко одразу зрозумів, що вона все знає.

— Мені нічого тобі сказати, — лише відказав він.

Лару охопила хвиля люті, вона вже до пуття і не пам'ятала, що саме йому кричала, а він просто мовчав, не даючи жодних пояснень тому, що сталося. Коли вона знесилена сіла на диван, Марко попрямував до дверей і, зупинившись біля виходу, нарешті вимовив:

— Мені набридло це місто, я хочу звідси поїхати.

— ТИ хочеш! А нас ти запитав, чи ми хочемо? — Лара не вірила власним вухам.

— Я знаю, що не хочете, а так вам доведеться.

— Тобто, ти це спланував давно? Уже знаєш що і як?

Марко поглянув на дружину доволі дивно і відповів:

— Звичайно, я ніде не пропаду. І ви, сподіваюся, теж, бо світ не без добрих людей, якось влаштуєтесь. У тебе ж стільки чудових подруг! — він єхидно посміхнувся та вийшов із кімнати.

І тут Лара зрозуміла, що для неї просто немає місця в його майбутніх планах на життя. Тепер він дійсно викидає її на вулицю. «За що?» Одне й те саме запитання не давало спокою і постійно мучило її: «За що?» Жодної провини вона за собою не відчувала і відповіді не знаходила. Марко ж, як і завжди, зачинився у власнїй кімнаті, не бажаючи більше нічого обговорювати та пояснювати. Лару спершу охопив розпач, адже про переїзд до іншого міста вона не хотіла й думати! Хоча головне навіть не сам переїзд, а те, що Марко і не пропонував їм їхати разом із ним. «У нього з'явилася інша жінка? Навряд чи, я б відчула. Зрештою він однолюб». Вона напружено шукала вихід зі становища, що склалося, але нічого доброго їй поки що на думку не спадало. Через ці хвилювання на роботі теж усе летіло шкереберть, жінка була неуважна та понура.

— Що з тобою відбувається? Не інакше, як знову з чоловіком посварилася? — господар ресторану рукою покликав Лару і запросив сісти до нього за стіл.

Містер Отторіно не мав ані сім'ї, ані дітей, хоча йому давно минуло 60. Він практично ввесь свій час проводив у ресторані, любив його, як рідний дім, і до своїх працівників ставився практично як до членів сім'ї. Після роботи він зазвичай сідав за стіл і підбивав підсумки дня за пляшкою червоного італійського вина. Коли працівники закінчували прибирання та приготування до наступного дня, він люб'язно пропонував скласти йому компанію, але всі як правило ввічливо відмовлялися, бо поспішали до власних родин. І тільки Лара залишалася в ті дні, коли була у сварці з чоловіком і не дуже квапилася додому. Напевно тому саме в неї з начальником склалися більш дружні стосунки, ніж у інших. Він часто розповідав їй про своє життя, віднайшовши в ній вдячного слухача. Згодом Лара, розслабившись після напруженої роботи, у приязній атмосфері також почала розповідати про власні біди та життєві негаразди, а потім довго слухала мудрі поради старшого товариша.

Цього разу він довго мовчав і міркував над щойно почутим. Урешті спорожнив одним духом келих, заговорив:

— Ситуація не добра, проте надія є. Я не кажу зараз про твої стосунки з чоловіком, там без психолога ради не даси. Я зараз про житло думаю. Так от: нову квартиру тобі не винайняти з багатьох причин, головна з яких — це гарант після примусового виселення. Ти ж розумієш, що на таке ніхто тепер не погодиться. Як я розумію, власник квартири — людина розумна, тож, він чудово розуміє, що гроші за п'ять місяців зможе повернути лише через суд, а це ще додаткові витрати. Якщо він ще й практична людина, то погодиться на те, щоб ти повернула йому всі гроші в обмін на новий контракт на твоє ім'я.

Лара зойкнула:

— Та де ж я стільки грошей знайду?!

— Не переймайся, щось вигадаємо. Я, наприклад, можу дати тобі позику і щомісяця відраховуватиму із зарплати певну суму, то так і розрахуєшся.

Сльози вдячності блиснули на очах у Лари. Помітивши їх, він посміхнувся і сказав:

— Я це роблю задля власної вигоди: тепер ти ще довго не зможеш чкурнути від мене і будеш працювати тут, а вправні працівники мені потрібні.

Вони розсміялися, і невидимий важкий камінь упав із душі жінки. Згодом усе відбулося саме так, як і казав містер Отторіно: господар квартири погодився укласти новий контракт на ім'я Лари за умови, що вона поверне борг за минулі місяці. Тож борг було сплачено, контракт укладено, і Лара, врешті, змогла зітхнути спокійно: більше Марко ніколи не зможе вказати їй на двері! Звичайно, що йому про це вона не розповіла…

Наближалася довгоочікувана літня відпустка. Віталік, як зазвичай, проводив свої канікули у бабусі. Марк продовжував свою гру в мовчанку, гордо походжаючи квартирою, демонстративно не помічаючи дружину і цілком не підозрюючи про зміни котрі насувалися. Лара теж вдавала, що його не існує, але все таки заледве стримувала себе, щоб не послати його під три чорти. Після всього того, що сталося в ній народилося незнане їй до цього почуття, чимось схоже на презирство. Але вона не змогла б вигнати Марка з квартири: ще надто свіжою була її пам'ять про кохання, величне почуття та безмірну вдячність за минулі щасливі роки з ним. Також за те, що, завдяки йому, віднайшла в собі сили та сміливість піти від першого чоловіка. Однак перебувати з Марком під одним дахом було просто нестерпно. Одного разу вона не стрималася і таки запитала в нього:

— Якщо у тебе вже все готово до переїзду в інше місто, то чому ти тягнеш гуму, чому не їдеш звідсіля?

Марк посміхнувся і зарозуміло відказав:

— Не хочу позбавляти себе задоволення побачити на власні очі, як тебе викинуть на вулицю.

Лару немов струмом вдарило: «За що? Чому він так робить? Чому так жорстоко поводиться з нею?… І за що я його любила?» Вона цілком іншими очима глянула на Марка та прошепотіла: «Так, уже невдовзі ти насолодишся цією виставою».

Насправді, Лара вже давно думала поїхати кудись і відволіктися, щоб не зустрічатися з ним щодня. Провести свою відпустку разом із Марком в одній квартирі, для неї вже стало просто нестерпно та, врешті, й неможливо.

— Ксеню, а чи не гайнути нам кудись дуже далеко, у веселе й екзотичне місце! Адже у тебе теж відпустка незабаром?

— Знаєш, а це дуже добра ідея! Я із задоволенням. Куди поїдемо?

Лара замислилася:

— Як щодо Ібіци чи Канарських островів? Кажуть, там дуже гарно та весело, багато молоді, і можна забути геть про всі проблеми. А мені це зараз просто життєва необхідність!

Ксенія з жалем подивилася на подругу:

— Аж так погано?

— Мені просто гірко від усвідомлення того, що моє кохання до Марка, можливо, не відразу, але зникне: воно випаровується щодня, і невдовзі між нами постане нездоланна прірва. Я це знаю точно, я вже проходила крізь це. У моєму серці зараз згарище та руїни, мені просто необхідно набратися сил, щоб продовжувати бути з ним під одним дахом, поки він сам не вирішить піти від мене: вигнати його я не зможу, ти ж знаєш.

Ксенія розуміюче кивала головою:

— Тоді тобі тим паче не треба даремно засмучуватися, біжи негайно в турагенство та замовляй путівки. Світлана поїде з нами?

— Ні, у неї відпустка тільки наступного місяця. Нас не можуть відпустити одночасно.

Однак у турагенстві не виявилося путівок до Іспанії в цей період, адже відпустка починалася післязавтра та тривала всього 10 днів. Потрібні були «гарячі» путівки.

— Ксеню, Іспанії, на жаль, немає. В агенції дуже радять модний напрямок — Червоне море. Та й Діана, подруга з України, підбурює їхати саме туди. Вона була в Єгипті неодноразово і ділилася чудовими враженнями.

— Але ж це ж Африка, — телефоном голос подруги звучав невпевнено.

— Якщо бути точною, то це Синайський півострів, який географічно розташований в Азії, коли це тебе заспокоїть. Ну так ми й хотіли щось екзотичне! Агент дуже розхвалював, та й ціна приваблива: тиждень у хорошому готелі в Шарм Ель Шейху коштує як 3 дні на Ібіці!

— Але ж це там був нещодавно терористичний акт у готелі? — тихо додала Ксенія.

Лара не зніяковіла:

— Так, рік тому. За цей час у світі скільки таких актів було скоєно? Що ж тепер, удома сидіти? Так від долі не втечеш, вона тебе і вдома знайде. Але якщо це тебе напружує, я можу подивитися інший напрямок.

Лара лукавила, насправді, вона вже все вирішила і подумки твердила: «Ну погоджуйся ж, а то доведеться застосувати силу». Це було на підсвідомому рівні, інтуїція в Лари була напрочуд потужною, і вона звикла довіряти власному внутрішньому голосу. Щойно агент вимовив слово «Єгипет», щось стиснулося в неї в серці, а мозок підірвала думка: «Так! Так! Це саме те, що треба!»

На превелике полегшення, Ксюша погодилася на її пропозицію без застосування тортур, і Лара одразу ж купила путівки. Щаслива і радісна, вона побігла додому складати речі, оскільки виліт було призначено через день, слід було все підготувати. Марка вона, звісно, попереджати не мала наміру. «Хай думає, що я до мами поїхала». Але наступного вечора, коли Лара повернулася з роботи, то побачила Марка на кухні, який сидів за столом і прискіпливо розглядав їхні путівки. Серце боляче вкололо: «Тільки б не порвав! Завтра виїзд о 6 ранку, в турагенстві поміняти ніяк не встигну. А чекати від нього можна чого завгодно!» Він, урешті, глянув на Лару:

— І що це означає? Зібралася відпочивати? Вас із Ксенією ще тільки в Африці не бачили! — Він глузливо усміхаючись розглядав дружину. — Замість того, щоб свої речі збирати і шукати житло, вона, бачте, на курорт їде!

Лара рішуче підійшла і вирвала в нього з рук документи:

— Думаю, що тебе це вже не стосується, куди я їду і що роблю!

— Ти маєш рацію, мене це більше не цікавить. А шоу з твоїм виселенням може почекати і до твого повернення.

Лару дуже зачепив зарозумілий тон чоловіка, тож вона, хутко сховши документи в сумку, взяла копію нового контракту і поклала перед ним на стіл:

— Мені дуже шкода тебе засмучувати, але шоу з моїм виселенням не відбудеться… хіба що з твоїм!

Вона зухвало дивилася на чоловіка, котрий напрочуд швидко почав бігати очима по сторінках документу. Лара бачила, як змінювався вираз його обличчя як тільки він вчитався у його зміст. Нарешті, він підвів очі на неї, виглядав він дуже пригнічено і приховати це ніяк не вдавалося:

— І що тепер? Ти виженеш мене?

— А навіщо виганяти? Ти ж уже знайшов собі тепле гніздечко, сам поїдеш. І, бажано, до мого повернення!

Марк запротестував в розпачі:

— Я блефував! Я нічого собі не знайшов і навіть не шукав. Та й не збирався я тебе залишати!

Лара гнівно блиснула очима:

— А от і дарма! Тепер у тебе залишився лише тиждень для цього.

Вона пішла докласти решту необхідних для подорожі речей та косметику, адже валізу було зібрано ще вчора. Марко нечутно ввійшов у кімнату, вигляд у нього був жалюгідний:

— Ларо, благаю тебе, не їдь! Я люблю тебе і знаю, що ти теж мене любиш. Давай залишимо цей інцидент позаду, поїдемо разом відпочивати, куди ти захочеш.

— Щодо моєї любові… гм, я зовсім не впевнена, що вона ще жива, тай реанімувати її немає ані сил, ані бажання. А стосовно відпустки — ти за п’ять років нашого подружнього життя жодного разу не виявив бажання провести її разом, як на мене, не варто й починати.

— Ти так зумисно кажеш, щоб зробити мені боляче — і правильно, я вартую цього! Але не кажи, що не кохаєш, я не повірю! Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу, я дихаю тобою!

Лара зачудовано підняла брови:

— І все це, що відбувається тепер, це звісно, доказ твоїх глибоких почуттів до мене, — зіронізувала вона. — Якщо любиш, то чому такий жорстокий зі мною? Як ти поясниш своє рішення не оплачувати оренду квартири?

Марко опустив голову:

— Я не можу тобі це пояснити, це не було обдумане рішенням, а спонтанне… Але повір мені, я зроблю все, щоб виправити мою помилку, щоб повернути твоє кохання! Я знаю, ти напевно позичила значну суму, щоб віддати борг за квартиру: без цього господар не погодився б укласти новий контракт. Я обіцяю повернути цей борг, у мене є гроші. Тільки не їдь в Єгипет!

Лара замислилась. Звісно, розчарування від вчинку Марка було велике, але вона розуміла, що без його фінансової допомоги вона навряд чи зможе забезпечити нормальне життя собі та синові. Вона заробляла не погано, але навіть і раніше на одну її зарплату було складно вижити, а з таким великим боргом і поготів. Можливо, ще й до Марка залишились почуття, поховані під товстим шаром образ і розчарувань. Але чи зможе вона їх відновити? Чи можна склеїти розбиту посудину? Марк, помітивши вагання в очах Лари, продовжував її благати, засипаючи обіцянками. Лара практично вже була ладна погодитися. «Але Єгиптом я не пожертвую! Нехай земля горить ясним полум’ям, але я туди поїду!» Вона сама до решти не розуміла, чому їй так життєво необхідна ця поїздка, тож вирішила скоритися голосу інтуїції.

— Марко, ти мені не чужа людина, я пам’ятаю все добро, котре ти зробив мені. Саме тому я даю тобі шанс: ти можеш залишитися, якщо виконаєш усі свої обіцянки, але в Єгипет я поїду.

Він опустив голову і, дивлячись на неї з-під лоба, вимовив хрипким голосом, карбуючи кожне слово:

— Якщо ти поїдеш, то між нами все закінчено! Ти мене більше ніколи не побачиш!

Лара взяла сумки і пішла до виходу, вже на порозі обернулася і сказала:

— Значить, так і буде, — і швидко покрокувала геть.

Вона боялася, що Марк кинеться їй навздогін і почне істерити, благаючи повернутися. Була глуха ніч, іти було нікуди, але вдома залишатися вона більше не могла. Їхати до Ксенії було далеко, та й не хотіла вона будити подругу посеред ночі. Лара раптом згадала, що має ключі від ресторану, який розташовувався в сусідньому кварталі. Був розпал літа, але вночі все ж таки на вулиці трохи прохолодно, тому дівчина вирішила піти в ресторан і там дочекатися ранку. Містера Отторіно вже не було, хоча він не раз залишався допізна дивитися свої улюблені телевізійні програми. Лара вляглася на стіл у надії поспати, але до самого ранку так і не склепила очей…

***

— Ларо, прокидайся! Ми вже йдемо на посадку, — Ксенія легесенько смикала її за плече. — Глянь, яка краса!

Літак у цей момент робив розворот, тож унизу дівчата побачили бездонну блакить Червоного моря, що захоплювала дух. Вони радісно перезирнулися та розсміялися в передчутті незабутніх вражень.

Глава 2

«Я зовсім нежонатий!»

Обличчя обпекло гарячим вітром, наче хтось невидимий увімкнув величезний фен на повну потужність.

— О, Господи! Вочевидь це була не найкраща ідея прилетіти сюди в липні! — Ксенія майже кричала, щоб перекрити шум вітру. — Дуже сподіваюся, що ми про це не пошкодуємо.

Лара мовчки спускалася трапом, вона вже перебувала у звичайній ейфорії, котра її охоплює під час мандрівок, усе всередині неї волало: «Уявляєш, ти в Африці, та в Азії одночасно! Це буде прекрасна пригода!» Навіть якби в цей момент почалася гроза чи ураган, ніщо б не змогло зіпсувати їй настрій.

Пройшовши звичайний контроль в аеропорту, дівчата попрямували до виходу, де їх зустріла величезна юрба гідів із табличками назв турагенств. Їх дуже здивувала така велика кількість туристів, та тих, хто їх зустрічав, бо навіть не підозрювали, що таке маленьке курортне містечко користується величезною популярністю. Одночасно разом із ними прилетіли літаки з Англії, Швеції та Іспанії, всі туристи перемішалися та ринули одним різнобарвним потоком. Лара помітила, що не встиг один літак приземлитися, як на посадку вже заходив інший: «Ого! Такий трафік я бачила лише у великих містах світу. Від Шарм Ель Шейха я такого не очікувала!» Дівчата знайшли гіда їхньої компанії. Він перевірив наявність їхніх прізвищ у списку та люб'язно відправив шукати автобус, що мав відвезти до готелю. Автобусів теж виявилося дуже багато, ввесь паркінг був заповнений. Нарешті, дівчата знайшли потрібний номер автобуса та зручно вмостилися в ньому.

— Шкода, що сьогодні не встигнемо скупатися в морі: поки поселимося в готель, буде вже пізно.

— Як пізно?! — вигукнула Ксенія, — адже зараз лише друга година дня!

— Агент у турагенстві попереджав, що сонце тут сідає рано, а після його заходу в жодному разі купатися не можна, це дуже небезпечно.

— Ну ось, один день із семи вважай що змарновано. А я так тішилася, що виліт зранку, — подруга скорчила скривджену гримасу.

— Не хвилюйся, надолужимо! Сьогодні підемо дивитися на місто — Лара їй весело підморгнула.

Нарешті всі туристи зібралися, зайшов автобусний гід і з кумедним акцентом почав розповідати про Шарм і можливі екскурсії. Один хлопець його перебив зауваженням, що для такого величезного потоку туристів могли б побудувати і солідніший аеропорт. Гід посміхнувся і відповів, що якраз завершується будівництво приміщення нового терміналу, що матиме незвичайний дизайн і викликатиме почуття гордості у жителів міста. Дорогою до готелю гід також розповів, що Шарм Ель Шейх — це улюблене місце відпочинку президента країни Мобарака, і що тут дуже часто влаштовують міжнародні конференції найвищого рівня, не кажучи вже про різних знаменитостей, які часто приїжджають сюди з концертами. Ця інформація дуже вразила дівчат, які до цього про Шарм майже нічого не знали.

Лара з цікавістю дивилася у вікно, але краєвид був доволі одноманітний: з обох боків дороги на кілька кілометрів простягалася пустеля, праворуч удалині виднілися невисокі скелясті гори, а ліворуч синьою смужкою виблискувало на сонці море. Лара також побачила великий острів, який помітила ще в літаку, коли йшли на посадку. Жодної рослинності, крім тієї, що старанно посадили чиїсь руки вздовж траси, не спостерігалося. Але досить швидко за вікном замиготіли білі невисокі будівлі, котрі тонули в зелені. Гід урочисто оголосив, що автобус в'їхав у місто Шарм Ель Шейх і те, що можна побачити за вікном, — це найкращі готелі центральної частини міста, Наама Бей. Почувши цю назву, Лара стрепенулася:

— Ксеню, ми приїхали! У турагенстві мені сказали, що наш готель розташований у Наама Бей.

— Так швидко! Дуже зручно, коли аеропорт розташований близько до міста.

І справді, незабаром автобус під'їхав до входу в готель. Перше враження від основної будівлі було не надто захоплюючим, але зайшовши всередину, дівчата одночасно ахнули: центральний зал був дійсно просторим і розкішним, зі стелі звисала величезна люстра, що вабила увагу своїми розмірами та красою, по периметру залу стояли столики, біля яких на зручних диванах і кріслах сиділи задоволені туристи. В приміщенні буяли різноманітні рослини та квіти.

— Непогано! А спершу видався доволі непоказним.

— А подивимось, що далі! Ходімо, нас кличуть на реєстрацію, — Лара схопила подругу за руку та швидко покрокувала в бік столу реєстрації.

Нарешті, дівчата потрапили у свій номер. Перше, що привернуло їхню увагу, так це білі лебеді на ліжку, складені з рушників. Лара засміялася:

— Як мило! Шкода псувати такий витвір мистецтва, але я страшенно втомилася, — і вона сміючись впала просто на лебедів. — Хай пробачать мене милі пташки, але мені життєво необхідний сон хоча б на годину.

Ксенія вийшла на балкон і вигукнула:

— Навіть не сподівайся! Подивися, який прекрасний краєвид!

Лара нехотячи підійшла до подруги. Одразу під балконом розташувався великий двоярусний басейн, біля якого був бар і шезлонги з білосніжними парасольками та десятки два туристів, які купалися та насолоджувалися напоями. Не надто голосно звучала популярна мелодія, яскраво-блакитна вода вабила своєю прохолодою.

— Ти, звісно, іди в басейн, але мені справді треба трохи відпочити, бо в місто іти сил уже не залишиться. Ксенія переодягнулася та вибігла з номера, а Лара із задоволенням врешті заснула на чудовому м'якому ліжку.

— Прокидайся, соню, а то так всю відпустку проспиш! Треба йти вечеряти!

Ксенія вже вийшла з душу і робила легкий макіяж. Дівчина була дуже привабливою, високою і стрункою, все своє свідоме життя вона займалася спортом, танцями і мала великий успіх у чоловіків. Ксенія була розлучена, але за минулий рік вона переживала дуже бурхливий роман, тож її серце було зайняте. Лара оглянула подругу — нова коротка стрижка додавала їй особливого шарму. Сказавши кілька компліментів, вона теж вирушила готуватися, поки Ксенія радісно ділилася своїми враженнями.

Після досить смачної та ситної вечері дівчата вирішили поспілкуватися з гідами та замовили екскурсії на наступні 3 дні: на острів Тиран, у заповідник Рас Мохаммед і, звісно, в Каїр. Задоволені своїм вибором, вони, нарешті, вийшли прогулятися Наама Бей. Як не дивно, ніч не була спекотною та задушливою, як очікувалося. Легкий бриз віяв з боку моря, приємно охолоджуючи шкіру. Подруги були в чудовому гуморі, з цікавістю розглядали крамнички, що траплялися дорогою, з різноманітними спеціями, парфумованими оліями та ювелірними виробами. Біля кожної крамниці їх ввічливо запрошували зайти, чомусь розпочинаючи свою промову «А можна вам поставити одне запитання?» і проводжаючи словами «Я цілком нежонатий!». Їх часто пригощали напоями, особливо смачним їм видавався холодний червоний чай.

Дівчат здивувало, що майже всі продавці знають кілька мов, а ті, своєю чергою, не знали, якою мовою до них звертатися: за зовнішністю в Ксенії вгадували слов'янку, а ось Лара їх заганяла в глухий кут — густе чорне довге волосся, величезні зелені очі, засмага жовтуватого відтінку. Хтось упізнавав у ній італійку, хтось запитував, чи бува вона не з Латинської Америки, а хтось узагалі розмовляв із нею арабською. Коли вона відповідала, що українка, їй відмовлялися вірити, а дівчат це дуже веселило. На превеликий подив, Лара помітила, що викликає значний інтерес у єгипетських чоловіків. Вона, звісно, знала про свою привабливість, але в товаристві з Ксенією звикла віддавати пальму першості їй, без будь-яких образ і натяків на заздрість. А тут Лара навіть відчула себе ніяково, отримуючи нескінченну кількість компліментів і ловлячи на собі захоплені погляди.

— Вочевидь, я зовсім не котуюся в арабів, — сміялася Ксенія, — на моє щастя, я не уособлюю їхній жіночий ідеал, а отже, можна сподіватися на відносно спокійний відпочинок.

— Ось тепер я справді тобі заздрю чорною заздрістю: мене починає дратувати ця надмірна увага і нав'язливе бажання познайомитися, — Лара невдоволено зітхнула. — От причепи! А чого лише вартує цей зловісний шепіт: «Гаміляяяяя!» Брррррр! (тільки через кілька днів вона дізнається, що це означає «красива»).

Нарешті, вони дійшли до головної вулиці та зупинилися, широко розплющивши очі від подиву та захоплення. Такого видовища навіть досвідчена Лара не сподівалася. Люди прогулювалися суцільним потоком, їх було стільки ж, як у центральному столичному метро, лише з тією відмінністю, що замість похмурих громадян, котрі вічно поспішають, тут неквапом прогулювалися гарно одягнені та усміхнені туристи з усіх країн світу. В очах рябіло від розмаїття вбрань і постатей. В якій іншій точці світу можна побачити їх усіх одночасно?!

Ось мчать кудись кілька дівчат з Англії: вони рідко бувають красиві, часто занадто повні або, навпаки, за худі, але завжди дуже веселі й одягнені класично просто, проте вишукано та жіночно, в сукнях і човниках лише пастельних кольорів. А ось поруч у натовпі пропливає група жінок, одягнутих у сарі разом з десятком репетуючих діточок. Біля входу в Hard Rock Cafe зібралася група італійських хлопців, котрі підстрибують і горлають щосили цьогорічний переможний гімн їхньої футбольної команди на Чемпіонаті Світу: адже Італія — чемпіон. А ось і група наших туристів: дівчата всі красуні, але вирізняються вигадливими зачісками, яскравим вбранням і височенними шпильками, а чоловіки виділяються чомусь червоними обличчями, сорочками в гавайському стилі та шкарпетками в сандалях.

Ну а туристи з Північної Європи виокремлюються винятковою простотою в одязі, відсутністю навіть натяку на косметику і на регулярні відвідування перукаря — все супер натуральне. Подруг дуже зацікавило вбрання єгипетських дівчат, вони помітили тонкий смак у складанні комплектів і в кольоровій гамі: все винятково пасувало одне до одного, жодної зайвої деталі. Хіджаб не псував, а навпаки, надавав неповторності образу. А ось макіяж у багатьох з них був занадто яскравий і важкий. Молоді єгиптяни, а також вихідці з Лівану та Сирії, були вдягнені, в основному, по-європейськи: у джинсові бермуди та білі сорочки, з модними стрижками та 3-денною брутальною щетиною. «Світ прекрасний тим, що ми всі різні, як і наші традиції!» — подумала Лара.

З одного боку вулиці розташувалися модні бутіки, агенції нерухомості та туристичні фірми. З іншого знаходилися ресторани і кафе. Усе це було прикрашено різнобарвною ілюмінацією, з кожного закладу лунала музика, тож дівчата вирішили зайти в один і них.

— Якби не спека, я б подумала, що Різдво і Новий рік скоро, — зауважила Ксенія.

Подруги посиділи на вишитих подушках і килимках, ледь не оглухнувши від гучної музики, покурюючи яблучний кальян і спостерігаючи за танцями зазивали з відвідувачами кафе під пісні Майкла Джексона, Вєрки Сердючки і Амра Діаба. Калоритність Наама Бей зашкалювала. Дівчатам здавалося, що вони перебувають на якомусь святі життя, причому щоденному.

— Я думаю, що на сьогодні вражень більш аніж достатньо. Пропоную йти спати, завтра нам зранку вставати.

Ксенія погодилася без заперечень, втома давалася взнаки. Завтра на них чекала поїздка на знаменитий острів Тиран. У повітрі висів п'яний аромат спецій і морського бризу. Лара й не здогадувалася, що годинник уже почав зворотний відлік …10…9…8… ВІН був уже тут, десь зовсім поруч, і вдихав те саме нічне повітря. До доленосної зустрічі, котра переверне все її життя, залишалися лічені години.

Глава 3

«Часом те пророцтвом бувало,

Що мізерним спершу здавалось,

Чого немає сенсу повторювати,

Але час усе по-своєму вирішував,

Оскільки лише йому дано вирішувати.»

(Мірза Шафі Вазех)

Прогулянка до острова Тиран на катері була доволі тривалою. Дівчата розташувалися на верхній палубі та засмагали, спостерігаючи за береговою лінією. Гід розповідав про місцеві визначні пам'ятки: «Ось ми пропливаємо повз Наама Бей …, а ось вілла нашого президента Мубарака …, це — затока Шаркс Бей, знаменита бухта акул …, а це — найвідоміші готелі Хілтон, Шерантон, 4 Сезони»… Під його монотонний голос і шум мотора дівчата почали дрімати, а острів, який здавався таким близьким, усе ніяк не наближався. Раптом усі туристи схопилися і побігли до передньої частини катера, показуючи кудись у море. Подруги спершу не зрозуміли, що сталося. «Дивіться, ось вони! Дельфіни!» — закричав хтось, і всі дружно заплескали та почали робити фото. І справді, кілька великих дельфінів супроводжували катер під захоплені вигуки відпочивальників.

Нарешті, катер підплив до затонулого корабля, котрий міцно сидів на мілині ще з минулого століття, зробив навколо нього коло і попрямував у бухту острова. Пейзаж був невимовної краси: через мінливість кольорової гамми морської води було видно, як змінюються барви глибочіні, вражаючи своєю яскравістю та соковитістю від темно-синьо-бірюзового до блідо-блакитного. Праворуч височів скелястий безлюдний острів, а ліворуч, на віддаленому тлі пустелі та гір, лежав на рифах корабель, як пам'ятник людській недбалості та самовпевненості: казали, що він є своєрідним маяком для величезних сухогрузів, що проходять повз, прямуючи до затоки Акаба, до берегів Ізраїлю та Йорданії, вказуючи, де розташовані рифи. Дівчата мимоволі завмерли, милуючись цією красою. А гід почав готувати туристів до снорклінгу (плавання з маскою та дихальною трубкою). Лара до цього вже якось пробувала снорклінг у Криму, але на відміну від Феодосії, тут вода була кришталево-чистою та неймовірного блакитного кольору. Заледве одягнувши ласти, дівчата стрибнули у воду вслід за інструктором, і перед ними відкрився чарівний світ рифів.

Різноманітність кольорів та форм вражала навіть досвідчених поціновувачів моря, а для новачків це був практично шок! Ніколи ще Лара не бачила нічого подібного: їй здалося, що вона занурилася у великий акваріум, переповнений рибами, які, на подив, зовсім її не боялися і навіть пробували на смак, пощипуючи за ноги. Будучи досвідченою половчинею, вона вдосталь напірналася, оглядаючи рифи — це химерне різнокольорове мереживо з живого каміння. Лара так його жартома називала, адже це водночас була домівка, їжа і захист для мільйонів мешканців моря. Проте, з міркувань обережності вона не відпливала далеко від групи, бо це було доволі небезпечно, адже в Червоному морі мешкає чимало хижаків, зокрема й акул, а про це забувати не можна.

На зворотному шляху був ситний обід і ще дві зупинки для снорклінгу в різних бухтах. Подруги сумлінно проплавали кожну хвилину призначеного часу, тому в готель повернулися страшенно втомлені та трохи обгорілі на сонці, але зате дуже щасливі від емоцій та вражень, що переповнювали їх. Тож вирішили в цей день більше не виходити за територію готелю та відновлювати сили для завтрашньої поїздки.

Наступного дня подруги вирушили на автобусну екскурсію в національний парк Рас Мохаммед. Планувалася одна зупинка для снорклінгу, купання в Озері бажань і відвідування мангрових гаїв. Виїжджаючи за межі Шарм Ель Шейха, дівчата звернули увагу на чудернацькі гори Сіная, їхнє цікаве забарвлення та форму, так наче тут попрацював невидимий очам скульптор. Територія парку була пустельною і нічим не примітною. Автобус зупинився біля мальовничої бухти, група почала готуватися до снорклінгу.

Вервечкою, один за одним, уздовж високого скелястого берега по коліно у воді туристи йшли до відкритого моря. У ластах це було дуже незручно, тому багато хто тупцяв спиною. Нарешті, інструктор подав знак рукою плисти за ним. Спершу глибина була не більш як метр і раптом… під Ларою відкрилася справжня прірва. У неї аж перехопило подих: було реальне відчуття вільного польоту! Це враження підкреслювалося прямовисною стіною рифів, що простягалася далеко вглиб. Адреналін шугнув у голову, тож коли б не дихальна трубка, Лара, напевно, б заверещала від захоплення, що переповнювало її. Сонячні промені пронизували товщу кришталево-чистої води на значну глибину, десь унизу водний простір кишів великою кількістю різнокольорових риб, що кружляли в загадковому танці та рухалися в різні боки. Серце шалено гупало в грудях, жінка відчула неймовірне піднесення та натхнення до життя.

— Як тобі цей заплив? — Лара весело дивилася на Ксенію після повернення в бухту.

— Неймовірно! Це ні з чим не зрівняне відчуття! Інструктор сказав, що тут понад 30 м глибини, а трохи далі й усі 60. Жах! Мені здалося, що я стрибнула зі скелі в безодню, але замість того, щоб падати, я ширяла над нею мов птах.

— Те саме і я відчула. Тепер можна і з парашутом стрибати!

— Скажеш теж! — засміялася Ксенія, — хоча я не проти спробувати.

Автобус під'їхав до невеликої затоки, що з'єднувалася з морем лише в час дуже високих припливів. Гід почав розповідати, що місцеві жителі називають її Озером Бажань або Магічною Затокою: за легендою, якщо пірнути в неї з головою, загадавши бажання, воно неодмінно здійсниться. Вода тут була відчутно значно солонішою і холоднішою, аніж у морі, напевно, завдяки підземним джерелам.

— То що, будемо загадувати бажання?

— Звичайно! Гірше від цього нікому не стане, а від зайвої надії тільки серцю тепліше.

Лара задумалася: «Що ж мені загадати?» Довго думати не довелося, найбільше дівчина мріяла бути коханою, але ці мрії, на жаль, вона вже більше не пов'язувала з чоловіком. «Хочу, нарешті, зустріти кохання всього мого життя», — подумала Лара і пірнула в синяву озера.

Глава 4

«Випадкова зустріч — це найбільш невипадкова річ на світі.»

(Хуліо Кортасар)

Надвечір у Лари підвищилася температура, вся шкіра її палала: незважаючи на якісний крем з високим захистом від сонця, дівчина все таки «згоріла» на спекотному липневому сонці. Як не дивно, Ксенія почувалася добре.

— Нам необхідно відмовитися від поїздки в Каїр. Виїзд сьогодні вночі, але про це не може бути й мови! — Ксенія співчутливо дивилася на подругу.

— Нам?! Тобі-то навіщо відмовлятися? Ти ж добре почуваєшся.

— Ні, я тебе одну не залишу!

— Послухай, це всього лише сонячний опік, нічого смертельного. Завтра вже буду, як огірочок, ось побачиш! Їдь, адже ти так мріяла побачити Піраміди та Музей!

— А як же ти? Я почуватимуся зрадницею.

Лара посміхнулася, дивлячись на подругу:

— Пам'ятай, що я тебе сама прогнала звідси, йди збиратися! До того ж, я вже була в Каїрі. Всього один день, але Піраміди я вже бачила і не пробачу собі, якщо ти через мене втратиш нагоду їх побачити! Ти ж заради цього сюди й летіла!

Ксенія зітхнула, розвіявши останні сумніви, і почала збиратися в дорогу.

***

Минулого року Лара купила сімейний круїз Середземним морем. Вона дуже давно про це мріяла і багато місяців збирала гроші на цю поїздку. Марка вона поставила перед фактом практично перед самим від'їздом, заздалегідь відпросивши його з роботи (Лара мала добрі стосунки з начальником і з усіма приятелями чоловіка, до слова, дуже нечисленними). Це мала бути чудова подорож на величезному круїзному лайнері, мов Титанік. Планувалося відвідування Італії, Єгипту, Кіпру та Греції. Круїз так і називався «Усі античні цивілізації».

Лара півроку жила в щасливому передчутті відпустки, але, як зазвичай, Марко усе зіпсував. Уже наступного дня після відплиття він посварився з дружиною та Віталіком, бо після пізньої святкової вечірки з нагоди початку круїзу вони вчасно не прийшли на сніданок. Тож Марку довелося самому пити каву, а це, як він вважав, жахливий і непростимий злочин. Усі зусилля Лари було зведено на нівець. Він, як завжди, перетворився на німого та байдужого до всього спостерігача і всі 10 днів круїзу, що залишилися, провів бойкотуючи сім'ю та гуляючи десь на верхніх палубах, щоб навіть не пересікатися. Молодій жінці було до сліз прикро, але Віталік її підтримав: за домовленістю, Марко оплатив усі екскурсії заздалегідь, оскільки Лара заплатила за сам круїз. Син сказав, що складе матері компанію, тож вони разом чудово проведуть час: «Мамо, я тобі дуже вдячний за цю поїздку. Я знаю, чого це тобі коштувало, і не дозволю Маркові зіпсувати нам настрій!»

Так і сталося. Жінка познайомилася на кораблі з парою з Далекого Сходу, котра стала її добрими приятелями. У Костянтина був дуже прибутковий власний бізнес з виробництва червоної ікри, але не зважаючи на це, він був звичайним чоловіком, як і його дружина — абсолютно не світська левиця, та й виглядала вона, як типовий банківський працівник, ким власне і була. Це була їхня перша закордонна поїздка. У Лари залишилися дуже теплі спогади про це подружжя. Окрім них із пострадянського простору на кораблі були лише два брати — вірмени, власники металургійного заводу на Уралі та особисті знайомі Абрамовича (з ним у них була зустріч на Родосі), які нащось викупили ввесь пентхаус, а самі з нудьги постійно сиділи на нижніх палубах у пошуку спілкування. Як не дивно, брати теж не були снобами і зазнайками, часто проводили вечори в компанії Лари, Кості та його дружини.

Якось Лара розповіла, що працює в ресторані — яким було їхнє здивування, що вона сама оплатила круїз! «Напевно, у них ціни не ті, що в Європі», — подумала дівчина, і попри те, відчула гордість. Після круїзу вони обмінялися номерами телефонів і ще довго залишалися на зв'язку — власники заводу, «барон» червоної ікри та проста офіціантка. Дякуючи цій подорожі, Лара побувала в Каїрі та побачила Великі Піраміди Гізи — єдине збережене до наших днів Чудо Світу. А Марко помирився з нею лише після повернення додому.

***

Звук повідомлення, що надійшло на телефон, повернув Лару зі спогадів. «Легкий на спомин!» — із роздратуванням подумала дівчина: повідомлення було від Марка. Він писав, що йому дуже шкода, що з нетерпінням чекає її вдома і просив вибачення за свою поведінку. «Знову все, як завжди», — понуро подумала дівчина. Якби Марк сам зник з її життя, так як погрожував перед від'їздом, то вона була б до цього готова, навіть ціною того складного життя в боргах, що чекало б їх з сином. Вона ніколи не просила б його повернутися, але зараз Лара розуміла, що не зможе свідомо приректи сина на складне життя, їй треба ще набратися терпіння. Лара зітхнула і, не відповівши на смс, вирішила спати.

Уранці її розбудив телефонний дзвінок:

— Гей, подруго! Ти ще спиш? Сніданок уже проспала, дивись не запізнися на обід! Як ти почуваєшся?

Лара почувалася не надто добре. Температури не було, але шкіра все ще боліла від опіків.

— Чудово почуваюся, я ж тобі казала, що до ранку все мине. Як доїхали і чим зараз займаєтеся? — дівчина поспішала змінити тему розмови, щоб не засмучувати Ксенію.

— Все просто чудово! Ми вже відвідали Музей — це щось неймовірне! А зараз прямуємо до Нілу: обід заплановано просто на прогулянковому кораблі. Піраміди поїдемо дивитися вже після прогулянки рікою, — голос Ксені звучав весело, але тут вона винувато додала:

— Звісно, з тобою було б у сто разів веселіше, дуже шкода, що ти не змогла поїхати. Чим думаєш сьогодні зайнятися?

— У басейн точно не піду, а ось коли спека почне спадати, хочу подивитися наш пляж від готелю, ми ж його ще навіть не бачили!

— Дивись, далеко не ходи одна, а то вкрадуть — де я стільки верблюдів знайду, щоб тебе викупити?

Дівчата посміялися над жартом і попрощалися до вечора. Лара після обіду почувалася набагато краще. Після трьох днів, сповнених подорожами та враженнями, вона із задоволенням провела кілька годин у заштореній і прохолодній кімнаті, читаючи книгу та переглядаючи телевізійні програми. Згодом їй захотілося трохи пройтися, і вона вирішила пошукати пляж. Розпитавши про його місцерозташування вона тривалий час йшла алеєю, що тонула в зелені, уздовж лінії берегу, де знаходилися всі центральні пляжі Наама Бей, поки не відшукала потрібний. На території було доволі багато відпочивальників, у пляжному кафе неголосно грала популярна музика, відвідувачі насолоджувалися прохолодними напоями.

Лара взяла рушник і розташувалася на зручному шезлонзі одразу біля води. Вона хотіла спокійно помилуватися морським краєвидом, але це виявилося практично неможливим: один за одним, до неї почали підходити продавці всього, що можна було лише уявити. Спершу прибіг офіціант із кафе, пропонуючи ознайомитися з меню. Потім молоді хлопці-аніматори, котрі запрошували зайнятися латиноамериканськими танцями. Потім їй пропонували заплести африканські косички, зробити тату та замовити курс тайського масажу із турецьким хамамом. І кожен продавець дивувався, що досі її не бачив, хоча заїзд розпочався 3 дні тому, і оглядав її липким і млосним поглядом. Ларі це почало суттєво набридати, вона відчула зростаюче роздратування.

На той час сонце почало опускатися до лінії горизонту, відвідувачі стали потроху розходитися. Дівчина раптом помітила кремезного хлопця в білій футболці з папкою в руках, який простував уздовж берега. Він підійшов до неї, посміхнувся білозубою голлівудською посмішкою і літературною російською мовою запитав, чи не бажає вона ознайомитися з екскурсіями. Лара вже хотіла послати його під три чорти, але щось стало на заваді: цей хлопець дивився їй у вічі щиро та відверто, без тіні загравання, розмовляв ввічливо та тримався на шанобливій відстані. Загрози з його боку не відчувалося.

— Як ти зрозумів, що я знаю російську? Адже цей пляж від готелю, де переважно туристи з Європи.

— Це було цілком нескладно: мені про Вас розповів мій колега, який пропонував Вам дайвінг, — просто відповів він.

Лара розсміялася: справді, жодної загадки! Але хлопець у цьому чесно зізнався, а не почав вигадувати історію про її красиві очі, свій дар ясновидіння або ще щось у цьому стилі. Дівчина розглядала його з цікавістю: на вигляд йому було десь 28, чорне коротке волосся, великі карі очі з густими віями, котрим могли б позаздрити вишукані красуні, ніс прямий, але трохи заширокий, чуттєвий рот і вольове підборіддя. Щільна морська засмага вкривала його м'язисті руки та ноги.

— Ти дуже добре говориш російською, де вивчив?

— Я вчив російську мову на факультеті в інституті, а потім ще закінчував курси при Російському Культурному Центрі в Каїрі.

Лара здивувалася:

— Усе життя вчу англійську, але мені далеко до твого рівня, і це при тому, що російська набагато складніша.

Було видно, що йому полестив комплімент, він сором'язливо посміхнувся.

— А як так сталося, що я Вас не бачив раніше?

— Тому що ми з подругою всі дні провели на екскурсіях, тому, вибач, але ти спізнився.

Здавалося, це його зовсім не засмутило:

— Якщо не секрет, куди Ви вже їздили і куди ще збираєтеся?

— Ми вже своє від'їздили, достатньо втомилися і наступні 3 дні будемо просто засмагати та купатися, — втомлено відповіла Лара.

Хлопець відчув роздратування у її голосі:

— Найімовірніше, я Вас втомив, тим паче, що Вас тут уже дістали і без мене.

— Не те слово! — вихопилося в Лари. — Ох, пробач, тебе це не стосується, — вона.

— Та ні, не хвилюйтеся! Я тямущий, — посміхнувся хлопець.

— Сподіваюся побачити Вас завтра й обіцяю не набридати з екскурсіями. Мене звати Ясин, бажаю Вам гарного вечора!

Хлопець граційну покрокував далі, а призахідне сонце світило йому в спину, перефарбовуючи білосніжну футболку в бузково-рожеву. Лара поквапилася назад у готель, не надавши жодної ваги цьому знайомству.

Глава 5

«В її вустах — з їх даром промовляти —

«Я заміжня» звучить як пропозиція.»

(В. Вишневський)

«Законний поцілунок ніколи не зможе

зрівнятися з поцілунком крадькома.»

(Г. Мопассан)

Наступного дня подруги пішли на пляж рано вранці. Дівчата із задоволенням скупалися в прохолодній воді та зручно вмостилися на шезлонгах під великою парасолькою з пальмових гілок. Настрій був чудовий. Раптом до них підійшов офіціант із двома величезними склянками соку та тарілкою фруктів.

— Ви помилилися, ми це не замовляли, — здивовано сказала Лара.

— Вас пригощають, — і офіціант махнув рукою у бік будки, де продавали екскурсії.

Лара обернулася і побачила усміхненого Ясина. Він помітив легке роздратування на її обличчі та поспішив до дівчат:

— Тільки не тлумачте мене неправильно: я не чіпляюся, це лише дружнє привітання.

Ксенія усміхнулася, штовхнувши подругу ліктем, і взяла склянку із соком:

— Дуже люб'язно з твого боку, дякую.

— Я вчора сам обіцяв не чіплятися і від інших вас охоронятиму, якщо ви не заперечуєте.

— Не заперечую, — відповіла Лара, беручи до рук гроно винограду, — якщо ти пообіцяєш не звертатися на «Ви». Звичайно, що це підкреслює твоє добре виховання, але я себе відчуваю тіткою: звісно, я значно старша за тебе, але давай опустимо ці формальності.

— Добре, — обличчя Ясина радісно засяяло, — хоча я й не вірю, що Ви… ти набагато старша. — Він упритул подивився на дівчину: — Тобі не більше 27—28 років, — упевнено сказав він.

Подруги розсміялися. «Нехай так і думає, хоча це приємно», — подумала Лара.

— А тобі скільки років? — запитала Ксенія.

— Мені майже 26, — відповів Ясин. — Я вже рік як працюю в Шарм Ель Шейху, а сам я родом з Каїру.

«Ще молодший, аніж я думала. Зовсім дитина, однак, дуже приємної зовнішності». Лара знала, що виглядає молодшою за свої 35 років, тож її не дивувало загравання молодих чоловіків. Це лестило, але вона не надавала цьому аж такої ваги.

— Вибачте, можна дізнатися, як ваше ім’я? Бо якось незручно спілкуватися.

Дівчата представилися, потроху вони розговорилися. Ясин із задоволенням розповідав про Шарм і про Єгипет уцілому, трохи про себе, що виріс у великій багатодітній сім'ї, що батько працює провідним інженером у великій компанії і побував у багатьох країнах Європи, що він сам закінчив університет і до переїзду в Шарм працював фотографом, журналістом і навіть учителем у школі. Подруги слухали його з цікавістю.

— Якщо вам набридли мої балачки, то ви мені про це просто скажіть, і я піду, — сказав Ясин, — але поки я біля вас, інші до вас підходити не будуть: таке правило продавців.

— А в тебе через це можуть бути неприємності? — запитала Ксенія.

— Мені все одно.

Дівчата перезирнулися.

— Слухай, нам невдовзі час обідати, до того ж Ксенію наче масаж цікавить, — Лара підморгнула подрузі. — А по обіді ми знову з тобою побалакаємо, — дівчата не хотіли завдавати неприємностей їхньому новому знайомому.

— Ви обіцяєте повернутися на пляж? — хлопець із надією дивився на дівчат.

— Ну, звісно ж! Адже ми заради моря і приїхали! — засміялися подруги.

По обіді Ясин їх радісно привітав з-за стійки своєї будки, але до дівчат не підходив.

— Напевно, переживає, що нам набридне його присутність. Дивиться на тебе, не відриваючи погляду, але підійти не наважується, — прошепотіла Ксенія.

— Його цікавість як вітром здує, коли дізнається, що мені 35, що я заміжня і маю дитину, — відповіла Лара.

— Не думаю, що він тебе заміж зібрався кликати, але поговорити дуже хочеться: він так цікаво про все розповідає!

Лара посміхнулася і махнула рукою Ясину. Той одразу ж підійшов до подруг.

— Скажи-но, куди, по-твоєму, нам варто ще сходити і де краще купувати сувеніри?

— Сувеніри краще купувати в Старому місті, там великий вибір і набагато дешевше, ніж у Наама Бей. Саме місце дуже жваве і типове для Єгипту, обов'язково потрібно відвідати. Але одних я вас туди не відпущу! Ви дуже привабливі дівчата і без чоловіків: по-перше, всі до вас чіплятимуться, по-друге, вас обов'язково обдурять і продадуть сувеніри набагато дорожче, а по-третє, ви самі нізащо не знайдете ті магазини, що потрібно обов'язково відвідати.

Дівчата перезирнулися.

— Тобто, ти пропонуєш себе як супроводжуючого, ми тебе правильно зрозуміли? Скільки коштують твої послуги гіда?

Ясин почервонів:

— Я пропоную свої послуги як ваш друг, безплатно, не ображайте мене.

— Умовив! — поспішила відповісти Ксенія. — Це дуже доречно! Дійсно, це небезпечно ходити одним по базарі. Давайте завтра ввечері.

— А що б сьогодні ви хотіли робити?

— Сьогодні ми хочемо піти кудись розважитися, яку дискотеку порадиш?

Ясин трохи подумав і сказав, що з усіх йому найбільше подобається Хард Рок Кафе, тим паче, що туди він може їх провести безкоштовно.

— Це означає, що нам доведеться бути з ним і на дискотеці: цього лишень не вистачало! — зашипіла Лара подрузі на вухо.

Ясин, найімовірніше, запідозрив невдоволення Лари і тут же додав:

— Вам не варто турбуватися, я вас лише проведу всередину. Річ у тім, що я в будь-якому разі збирався йти туди ввечері з моїм товаришем, ми маємо власні плани, тож набридати вам ми не будемо. Але, з іншого боку, якщо раптом вам знадобиться допомога, то буде хтось поруч, до кого ви зможете звернутися.

Ксенія красномовно поглянула на подругу.

— Ок! Ми згодні, — сказала Лара. — Дякую тобі!

Хлопець знітився, нарешті вичавив із себе:

— Було б краще обмінятися номерами телефонів, мало що.

Лара зітхнула:

— Давай, записуй! Значить, зустрічаємося сьогодні об 11 вечора біля Хард Рок Кафе.

Лара боялася, що отримавши її номер телефону, хлопець їй буде постійно надзвонювати, але він коректно відправив лише одне повідомлення, що вже на місці та чекає на них. Ясин представив свого друга, його звали Адель, зростом він був вищий за нього, але ще молодший, русявий і абсолютно не єгипетської зовнішності. Адель теж прекрасно розмовляв російською і працював у відомому готелі, де відпочивали, переважно, багаті туристи з пострадянського простору. Хлопці провели дівчат на дискотеку, знайшли їм вільний столик і пішли. За кілька хвилин Ясин приніс їм коктейлі та побажав гарного відпочинку.

— Молодий, але доволі тямущий, — зауважила Ксенія.

— Це — досвід: хто знає, скільком туристкам він свої послуги пропонував. Зовнішність у нього гарненька, такі знають, що подобаються жінкам і користають з цього.

— Та годі! Ти несправедлива з ним! Що він поганого тобі зробив?

«Нічого… поки що», — подумала Лара.

А дискотека набирала обертів. Відвідувачі були з усіх країн світу, це заводило. Грала найпопулярніша музика цього сезону та світові хіти. Дівчата танцювали й отримували масу задоволення. Щойно на небезпечній дистанції з'являлися єгипетські ловеласи або підпиті європейці одразу ж підходили Ясин з Аделем і невимушено відводили подруг за столик. Лара відчувала на собі погляд Ясина, це її і напружувало та заспокоювало одночасно. Укотре сівши за столик, Ксенія сказала:

— Послухай, кавалерів ми тут не шукаємо, а ось зайві пригоди нам точно ні до чого. Давай запросимо хлопців за наш столик, твій залицяльник все одно з тебе очей не зводить: нам безпечніше, а їм приємно.

Лара погодилася, і ввесь вечір, що залишився, вони провели разом. Ясин дивився на Лару з неприхованим обожнюванням, його тигрячі очі палали вогнем. Після дискотеки хлопці галантно відпровадили подруг до їхнього готелю, Ясин дозволив собі лише побажати доброї ночі та висловити сподівання на завтрашню зустріч. Лара була вдячна за таку делікатність і галантність, хлопці справили на подруг позитивне враження.

Наступного дня на пляжі дівчат знову чекала таця з мангово-полуничним фрешем. Ясин привітно посміхався зі своєї будки, не підходячи до дівчат. Ксенія покликала його:

— Ми тобі дуже вдячні за все, сподіваємося, що можемо і сьогодні на тебе розраховувати.

— О, звісно! Я ж обіцяв, — хлопець увесь аж світився.

Ксенія запросила його присісти на шезлонг поруч:

— Послухай, а правду кажуть, що у вас у Єгипті мати кілька дружин — це буденна практика? Розкажи нам трохи про ваші традиції, це дуже цікаво.

Ясин сів, поклавши папку на коліна:

— Нехай думають, що я вам про екскурсії розповідаю.

— Ага! Удесяте поспіль! — засміялася Лара.

Ясин зніяковіло посміхнувся, дивлячись на дівчину, і продовжив:

— Так, це правда, і я особисто нічого поганого в цьому не бачу. Згідно з нашою релігією ми, чоловіки, маємо право мати 4 дружини одночасно. Багато європейців вважають це виявом хіті, бажанням мати побільше жінок у рамках закону: адже зрада в Ісламі є надзвичайно великим гріхом і донедавна каралася смертю, що стосується як чоловіків, так і жінок. Десь досі це практикують: ставлять зрадників посеред площі та закидають їх камінням до смерті.

— Який жах! Середньовіччя! — прошепотіла Ксенія.

— Однак, Єгипет уже давно цивілізована держава, і звісно, зараз зрада не карається законом: тільки перед Аллахом за це відповідаєш, ну і перед власним чоловіком чи дружиною, які мають повне право на розлучення з усіма наслідками. Закон про 4 дружини існує з давніх часів, коли багато чоловіків гинули від численних воєн і важкої роботи, залишаючи велику кількість самотніх жінок. Цей закон, насамперед, продиктований в інтересах жінок, щоб жодна не залишилася без чоловіка, який зміг би її утримувати, захистити і подарувати їй радість материнства.

— Що стосується давніх часів, то я з тобою можу погодитися, — перебила Лара, — але зараз? Адже в наш час чоловіки не гинуть так масово на війні, кількість чоловічого населення приблизно дорівнює жіночому, принаймні в молодому віці.

— У нашому світі жінці важко прожити самій, без чоловіка: 70% жінок не працюють, багато хто з них не має освіти, крім початкової. Знову ж-таки, що робити вдовам, сиротам, негарним жінкам чи тим хто має фізичні вади? Такі жінки можуть стати другою, третьою чи четвертою дружиною. Якби можна було мати тільки одну дружину, в Єгипті досить багато молодих і вродливих дівчат для цього, в інших жінок шансів вийти заміж просто не буде. І потім, Іслам — це справедлива релігія, яка велить ставитися до всіх дружин однаково: однакова кількість грошей і подарунків, однакове житло і забезпечення, однакова кількість днів для сексу, і кожну дружину чоловік повинен любити теж однаково.

— Хіба це можливо?! Немає однакових людей, не можна любити всіх однаково… хіба що тільки матір своїх власних дітей. І то не факт!

— Так, це дуже складно. Тому в Корані написано, що якщо не можеш дотримуватися цих правил, то й не одружуйся. Ображати дружин несправедливістю — це теж великий гріх. Тому в наш час це рідкісне явище: не кожен чоловік може собі дозволити утримувати дві сім'ї, не кажучи вже про три чи чотири. Якщо таке й трапляється, то це намагаються тримати в секреті, бо сучасні жінки далеко не з радістю зустрічають новину про нову дружину власного чоловіка і мають повне право подати на розлучення. Скажімо так, що це явище переважно зустрічається у селах, або в тих випадках, коли можна приховати цей факт: наприклад, чоловік працює в іншому місті чи країні і має там сім'ю, а на вихідні та у відпустку їздить до першої дружини, яка ні про що не підозрює.

— Як на мене, це дуже витончений вид зради в межах закону, — заявила Лара.

— Ну, а ти як, мрієш про 4-х дружин? — підморгнула Ксенія.

— Мріють усі, особливо в молодості, та може і в старості теж, — засміявся Ясин. — Не мудро це заперечувати! Але життя розставляє все на свої місця. Тут і вперше складно одружитися: жодна дівчина, яка себе поважає, не вийде заміж за чоловіка, у якого немає власного житла. Як і скрізь, у Єгипті — це дороге задоволення, тому багато хто одружується пізно, поки не заробить необхідну суму на купівлю квартири чи будинку.

— Вважаю це дуже розумним. А ти теж тут для того, щоб заробити собі на квартиру? — Лара хитро подивилася на хлопця.

— Ні, мені пощастило: мій батько доволі заможний і побудував багатоквартирний будинок, де в кожного з його синів є власна велика квартира. Я хочу заробити на ремонт, ну і на решту… — Ясин зам'явся.

— А як же сестри, для них квартиру не виділяють хіба? — вигукнула Ксенія.

— Я ж казав, що дівчата, виходячи заміж, ідуть жити до чоловіка. Їм квартири не потрібні, їх батьки забезпечують приданим.

— Отже, ти доволі вигідний наречений? Квартира є, хороша робота теж. Наречену вже знайшов? — Лара продовжувала хитро посміхатися.

— Ні. Мені ніколи, я працюю. Наречених нам батьки шукають. Та й не готовий я ще до одруження!

Дівчата перезирнулися.

— Шукають батьки? Оце так! Точно середньовіччя!

Хлопець почервонів:

— Ну, навіщо ви так! Я, наприклад, згідний на це. Як я можу знайти наречену, коли у нас навіть немає можливості познайомитися? Особливо тут! Шарм Ель Шейх — це штучне місто, збудоване задля туризму, й існує лише 25 років. Тут немає місцевого населення, єгипетських родин, а лише ті, хто приїздить на роботу. Навіть одружені не завжди можуть привезти сюди свою сім'ю, бо орендувати житло та забезпечувати сім'ю в Шарм Ель Шейху коштує дуже дорого, не кажучи вже про освіту. Дівчата у нас самі на роботу не їздять, жодна порядна родина не відпустить доньку працювати на курорт без нагляду: потім буде складно видати її заміж. То де мені шукати наречену? А батьки знають, у яких пристойних сім'ях є доньки на виданні, тай щоб симпатична була й освічена, і щоб із нашого кола — теж важливо: у нас не вітаються нерівні шлюби, вони потім розпадаються.

— А як же почуття, кохання? Чи це не важливо? — запитала Лара.

— Чому? Звісно важливо! Спочатку, нам показують фотографії обранців: якщо зовні не подобається, можна відмовитися. А якщо сподобалися один одному, то оголошуються заручини. Після цього офіційно нареченому з нареченою можна зустрічатися, проводити разом час, щоб краще пізнати одне одного. Звісно, без фізичної близькості, до шлюбу це неприйнятно. Зазвичай, у цей час і приходить кохання, після чого призначають весілля.

— А якщо не приходить?

— Тоді розривають заручини. Але з досвіду можу сказати, що це трапляється рідко.

— А що, по-іншому познайомитися зовсім не можна, без втручання батьків? — запитала Лара.

— Можна, звісно. Наприклад, в університеті, в кіно, навіть просто випадково на вулиці. У мене, як я вже казав, такої можливості тут, у Шармі, немає. Але вибір усе одно спершу мають схвалити батьки: їхнє слово для нас закон.

Дівчата були здивовані, адже багатьох фактів вони не знали.

— У вас усе відбувається, як пишуть у книжках, суворо та згідно приписів. А в нас усе спонтанно, вже й не знаю, добре це чи погано. Але, напевно, не дуже добре, оскільки Ксенія розлучена, а я двічі одружена, — Лара дивилася прямо в очі Ясину, — ось і син від першого шлюбу вже великий. Так-так, мені давно не 28, на жаль.

Очі Ясина заволокла туга, він відвернув голову.

— Це все дуже цікаво, але нам час на обід. Дякую тобі за таку пізнавальну розповідь! — сказала Ксенія.

Дівчата почали одягатися.

— А можна після обіду вас запросити покататися на катамарані? Я вам покажу найбільший риф, він розташований недалеко, у цій затоці, — хлопець із надією дивився на дівчат.

Подруги з радістю погодилися та мерщій чкурнули з пляжу.

По обіді Ясин із масками та ластами для пірнання вже чекав подруг біля входу. Разом із ним був ще один хлопець не надто приємної зовнішності, величезний і волохатий.

— Брррр! Як йому не гаряче? — прошепотіла Ксенія.

— Зате взимку не холодно, — засміялася Лара.

— Його присутність обов'язкова? — запитала вона в Ясина.

— Це власник катамарана, без нього не обійтися, — він знизав плечима.

Дійсно, недалеко, з іншого боку затоки, розкинувся величезний риф. Він не був продовженням берегової лінії, як зазвичай, а немов виріс із морського дна величезним стовпом. Дівчата поплавали навколо нього, граючись зі зграями різнокольорових риб, і незабаром вирішили повернутися назад.

— Ти дуже добре плаваєш, — похвалив Ясин Лару.

— Так, я з дитинства займалася плаванням, брала участь у змаганнях і отримала спортивний розряд.

— О, тож, ти маєш плавати краще за мене. Давай перевіримо, хто швидше до берега допливе? Пляж уже близько.

Дівчина погодилася, плавати вона любила. Лара стрибнула у воду і швидко попливла до берега, але маска від стрибка зсунулася і почала пропускати воду. Дівчина допливла до мілководдя і зупинилася, щоб поправити маску.

— Так, ти дуже швидко плаваєш! За тобою не встигнути! — до неї підплив Ясин, — щось сталося?

— Маска воду пропускає.

— Давай, допоможу!

Хлопець узяв у руки маску і розвернув Лару до себе. Подивився їй просто в очі і раптом пристрасно поцілував у губи. Лара задихнулася від несподіванки:

— Ти що, з глузду з'їхав?

— Вибач, я не зміг утриматися. Я… я… я… вибач, — пробурмотів він, розвернувся і поплив в інший бік.

Дівчина постояла ще хвилину, цілком приголомшена його вчинком, і попливла в бік пляжу.

— Де ти так довго була? Залишила мене одну з цим горилою, а він дивився на мене, як на стиглий банан — довелося вдавати, що я теж із вами граю в доганялки, і добиратися до берега вплав, — поскаржилася Ксюша.

— Вибач, я не подумала.

— Та годі, проїхали! А де наш персональний гід?

— Пішов попрацювати, іноді ж треба хоча б робити вигляд! — пожартувала Лара.

Ясин підійшов лише тоді, коли помітив, що дівчата почали збиратися, мав погляд побитого собаки:

— У нас усе в силі щодо поїздки в Старе місто чи ви вже передумали?

— Та ні, з чому б це раптом? — здивувалася Ксенія, — зустрічаємося, так як і домовлялися.

Лара не знала, як поставитися до витівки Ясина: звісно, це не повинно більше повторитися, тим паче, що вона не давала йому жодного приводу. Але з іншого боку, це сталося якось по-дитячому наївно, тож вона не могла злитися на нього по-справжньому. Лара вирішила не надавати цьому значення і не псувати всім вечір.

А поїздка вдалася на славу: Ясин водив дівчат різноманітними крамничками, торгувався з продавцями, радив, що ліпше купувати, почастував подруг очеретяним соком і подарував їм кілька сувенірів на пам'ять.

В одній із крамниць господар запропонував дівчатам переодягнутися в національне вбрання для фотографій, а поки вони фотографувалися, він усе повторював Ясину, який же він щасливий, якщо у нього така гарна наречена. Кого він мав на увазі ніхто уточнювати не захотів, було просто весело. Хлопець провів дівчат до готелю і сказав, що завтра на пляжі його не буде, бо їде з туристами на екскурсію.

— Дуже шкода! — сказала Ксенія, — завтра наш останній день, післязавтра вранці ми відлітаємо.

Ясин, із погано прихованим відчаєм, запросив на завтра дівчат у ресторан, але вони відмовилися. Вони бачили, як він засмутився, тож погодилися піти в одну з кав’ярень на Наама Бей.

Ранок подруги присвятили морю, а після обіду вирішили скласти всі речі у валізи, щоб увечері бути цілком вільними. Ясин у красивій блакитній сорочці чекав на дівчат на ресепшн у готелі. Вони трохи погуляли Наама Бей і вибрали одну з багатьох кав'ярень, де якраз танцювали знаменитий чоловічий танець зі спідницями. Дівчата ніколи раніше такого не бачили і їм було надзвичайно цікаво.

— Ларо, ти ще сердишся на мене? — тихо запитав Ясин.

Вона весело подивилася на нього й відповіла:

— Уже ні, ти заслужив моє прощення своєю зразковою поведінкою, — і дзвінко розсміялася.

Сьогодні вони вирішили пити пиво, розслабилися і просто насолоджувалися своїм останнім вечором у Єгипті. У дівчат був чудовий настрій, от лише Ясин був трохи сумний.

— Ти справді заміжня? — раптом запитав він.

— Так, а який сенс обманювати? І в мене є син. — Лара серйозно подивилася на Ясина. — Мені 35 років, розумієш?

— А ось це дійсно не має жодного значення, — тихо відказав він.

Лара відвернулася, відповідаючи подрузі, як раптом відчула ледве відчутний поцілунок у плече. Чи був це ефект від алкоголю, чи від того, що цей вечір останній, Лара просто зробила вигляд, що не помітила, але тілом пробігла гаряча хвиля. У той момент їй важко було зізнатися самій собі, що це було приємно. Навіщо морочити собі голову? Завтра і так усе скінчиться.

Ясин, як зазвичай, провів дівчат до готелю. Почали прощатися, але він узяв Лару за руку. Ксюша поспішила залишити їх наодинці.

— Ларо, будь ласка, не йди! Давай ще пройдемося, тож не пізно. Хочеш, підемо в ресторан? — хлопець відчайдушно намагався хоч якось затримати дівчину.

— Ні, вибач! Тоді ми перетнемо межу дружнього спілкування, а на більше я не готова.

Вона поцілувала його в щоку і швидко зайшла в готель. Ясин простояв ще кілька годин навіщось біля готелю, але Лара вже про це не дізнається. Вона збирала останні речі, коли раптом згадала, що навіть не подякувала Ясину. Дівчина взяла телефон і написала йому повідомлення: «Я дуже тобі вдячна за все, сподіваюся, ти дуже скоро знайдеш красиву та хорошу наречену, гідну тебе». За хвилину прийшла відповідь: «Мені вже більше ніхто не потрібен, крім тебе». Лара була здивована, проте вирішила цим усім не пепейматися, адже всі її думки було зосереджено навколо складної та неприємної розмови із чоловіком, котра її очікувала вдома. Вранці вже дорогою в аеропорт її наздогнало ще одне сповіщення: «Вибач, але я не можу тобі цього не сказати: я тебе кохаю».

— Ну, мати, ти даєш! — чудувалася Ксенія, котра сиділа поруч, — і це лише за 3 дні! Ти що з хлопцем зробила?

— У тому то й річ, що лише 3 дні: про яке кохання може йти мова? Через тиждень забуде!

— А що Марко?

— Чекає вдома, — зітхнувши, відповіла Лара, — очі б мої його не бачили.

А в цей час Ясин самотньо стояв біля оглядового майданчика аеропорту і тужливим поглядом проводжав літаки, що здіймався в блакитну височінь.

Глава 6

«Моє кохання не плюндруй згодою…»

(В. Вишневський)

— Я увесь світ зараз кину тобі до ніг!

— Моня, не казися! И поклади глобус на місце!

(з єврейського гумору)

Марко із виглядом побитого пса тинявся за Ларою по квартирі та канючив вибачення.

— Лише скажи, що пробачила! Я ввесь борг повернув твоєму начальнику і свого слова дотримав!

«Ах, якби лише в боргах була справа! Ну, як йому втлумачити, що від мого „я тебе пробачила“ суть того всього, що відбувається, не зміниться?» Лара розуміла, що Марко вже більше ніколи не стане знову для неї тією опорою та захистом, яким був понад 5 років, він вичерпав її кредит довіри, і що найгірше, втратив її любов — це жінку засмучувало найбільше. Вона прискіпливо вдивлялася в колись кохане обличчя, прагнучи віднайти відгук у власному серці, хоч найменшу іскру, але знаходила там лише байдужість і жаль. «Куди зникають почуття? Адже ми так любили один одного!» — з гіркотою думала дівчина. Марк порався на кухні, щасливий від думки, що все нарешті владналося. Лара вийшла трохи прогулятися під приводом поповнення кредиту в телефоні. Сидячи на лавці, вона обмірковувала, як їй надалі поводитися з чоловіком. Дівчині стало ще сумніше від усвідомлення того, що на цьому етапі піти від нього вона не зможе, оскільки це поставить під удар навчання сина.

Раптом вона почула звук, що супроводжує надходження повідомлення. «Ясин?» — Лара здивувалася і, як не дивно, зраділа. Через складну дорогу та неприємні з’ясування стосунків із чоловіком дівчина забула про свою «пригоду». До того ж, вона не відповіла на його повідомлення-зізнання, сподіваючись, що у такий спосіб поставить крапку в їхньому романтичному знайомстві. «Я хвилююся чи добре ти долетіла. Буду радий, коли ти мені відповіси». Ларі стало тепліше на серці від того, що десь є у світі людина, яка про неї турбується. Несподівано для самої себе вона вирішила йому відповісти. Це спонтанне рішення Лари поклала початок їхньому листуванню.

Ясин поводився доволі виважено, писав щодня, але не більше 1—2 повідомлень на нейтральні теми, як от «Добрий ранок! Які плани на нині?» чи «Солодких тобі снів». Згодом обережно почав вкидати слова типу: «люба», «сумую за тобою», «часто думаю про тебе» і потім «хабібті» (моя кохана). Лара просила не називати її так, але він відповідав, що серцю не накажеш, хоча зізнань їй більше не робив. Скоро це перетворилося на їхній ритуал — розповідати уранці про свої плани, а ввечері розказувати як минув день. Вона не вважала це невинне листування чимось поганим, але ця перчинка додавала трохи гостроти її прісному буттю. Марко знову занурився у буденну рутинність, абсолютно нічого не підозрюючи про зміни, що відбулися в почуттях дружини і вважаючи, що життя налагоджене. Вони знову майже не бачилися, але тепер Лара була цьому лише рада і навіть у неділю намагалася йти з дому, вигадуючи щоразу іншу причину. Повернення додому сина її дуже втішило, стало вже не так самотньо.

Одного разу Лара забула телефон на роботі, тож за ніч він розрядився. Вранці дівчина пішла забрати його, і щойно під'єднала до зарядного пристрою, як одразу ж телефон задзвонив.

— Ларо, хабібті! З тобою все гаразд? Ти довго не відповідала на мої повідомлення, і я почав страшенно хвилюватися, що з тобою щось трапилося! –голос Ясина в телефоні був дуже стривоженим.

Дівчина посміхнулася і пояснила ситуацію, їй подобалось це щире занепокоєння, зрештою, приємно було чути його голос. «Які дивовижні метаморфози відбуваються в мені», — констатувалаа Лара, але вирішила не боротися з ними. Та й навіщо, якщо це піднімає самооцінку та настрій, не даючи забути, що ти жінка: довелося зізнатися самій собі, що їй лестила увага такого молодого і красивого хлопця. «Є ще порох у порохівницях», — з усмішкою думала жінка. Відтоді Ясин почав систематично не лише писати, а й телефонувати, але так як це було недешево, він запропонував Ларі спілкуватися у відеомесенджері. Вдома був комп'ютер Марка, але вона не наважилася б його використовувати: у цей момент дівчина вже почала усвідомлювати, що виходить за рамки пристойності заміжньої жінки. Але це її не зупинило. Розмови з Ясином уже стали приємною звичкою, якої не хотілося себе позбавляти. Дівчина не розуміла, що ця звичка загрожує перетворитися на наркотик на тлі її невдалого особистого життя.

Одразу навпроти ресторану, де працювала Лара, розташовувався інтернет-магазин, і вона вирішила там спілкуватися з Ясином через месенджер, не привертаючи уваги. Хоча ця процедура була для неї новою, хлопець обіцяв її навчити. Перед першим виходом на контакт дівчина прискіпливо зазирнула в дзеркало: «Як я виглядаю? Треба б губи підфарбувати». І тут Лара зловила себе на думці, що збирається, як на побачення. «А чому б і ні?! Не хрест же на собі ставити в 35!», — і пустотливо підморгнувши власному відображенню, побігла на зустріч.

— О, Господи! Яка ж ти гарна! — Ясин уважно розглядав її.– Я б багато чого віддав, щоб побачити тебе наяву, а не через монітор.

Дівчина зніяковіла:

— Це лише вмілий макіяж. На пляжі в Шарм Ель Шейху я була без макіяжу.

— У тому-то й річ, що я бачив тебе справжню, і ти дуже гарна яка є, з макіяжем чи без, — хлопець важко зітхнув. — Ти собі не уявляєш, як я за тобою скучив. Я щовечора приходжу до твого готелю і згадую наші зустрічі.

— Та що там згадувати? Ми були знайомі лише 3 дні, — здивувалася Лара.

— Ми були знайомі аж 3 дні! І цього виявилося достатньо, щоб… — Ясин зам'явся. — Хабібті, ти можеш не вірити, але відтоді я втратив голову. Я сподівався, що це минеться, але йшли дні, тижні, місяці, а моє почуття до тебе тільки зростає…

Лара зупинила його рухом руки.

— Розкажи мені краще як твоя робота. Як справи в Шармі?

Ясин розуміюче кивнув і почав розповідати свіжі єгипетські новини. Наприкінці зустрічі він пообіцяв вислати Ларі їхні фотографії, що зробив на дискотеці та в Старому місті. Дівчина зраділа, бо цілком про них забула. Відтоді Лара тричі на тиждень розмовляла з Ясном через месенджер. Він їй розповідав про роботу, про те, що починає власний бізнес разом з Аделем, про новини в Єгипті та своїх рідних. Їй було легко та радісно з ним, та й відмінність у віці вона не відчувала.

Якось Марко влаштував черговий скандал через те, що Лара пішла у тренажерний зал і вимкнула звук у телефоні. Тож коли вона повернулася до роздягальні, то помітила багато пропущених дзвінків від чоловіка. Він репетував, не добираючи виразів, хоча чудово знав, що в цей час дружина ходить на заняття. Просто для Марка це вже була закономірність — періодично, хоча б раз на 3—4 місяці, влаштовувати сварку, і причина для цього годилася будь-яка. Лара ніколи не вступала з ним у полеміку, дипломатично давала можливість виговоритися, тим паче, що виправдовуватися все одно не було сенсу. Вона і цього разу просто втомлено вислуховувала його безглузді закиди, а потім раптом сказала:

— Марко, давай розлучимося! Таке життя просто нестерпне.

Вираз його обличчя миттєво змінився, гнів перетворився на здивування, а потім проявилася спантеличеністю.

— Маєш на це якісь вагомі причини? Є інший чоловік? — з тривогою в голосі запитав він.

— Нікого в мене немає, але навіть якби й був, то яке це має значення, коли я і так не бачу сенсу в нашому подружньому житті. Дітей ти не хочеш. Кажеш, що досить Віталіка, але ти і з ним уже давно перестав спілкуватися, він тобі не цікавий. Ти приніс додому їжу, заплатив за квартиру і вважаєш, що свій обов'язок виконав. А ми ж не тварини, нам і спілкування, і почуття потрібні. Я втомилася від такого життя, мене дістали твої скандали та безглузді звинувачення. Ти щоразу кажеш, що кохаєш мене, а насправді ти любиш лише себе!

Обличчя Марка стало злим і недобрим, а карі очі перетворилися на вуглинки, що, здавалося, можуть пропалити тебе наскрізь.

— Яка ж ти невдячна! Ти забула, скільки я для тебе і Віталіка зробив?! І якщо ти думаєш, що так просто можеш зі мною розлучитися, то знай — розлучення я не дам ніколи! Якщо хочеш, сама цим займайся, але ти ж прекрасно знаєш, скільки в цій країні піде грошей і часу на розлучення, особливо, без обопільної згоди. І на фінансову допомогу з мого боку тоді вже не розраховуй! Я тебе кохаю, ти мені потрібна, а віриш ти в це чи ні, мені все одно. Я тебе не відпущу!

Марко вийшов із квартири, сердито грюкнувши дверима. «Знову мовчанка на два місяці гарантована. Що за любов у нього до мене така дивна?» Лара, ледь не плачучи, робила фінансові підрахунки, оскільки під час сварок чоловік зазвичай ні за що не платив, як раптом задзвонив телефон. Побачивши номер Ясина, вона згадала, що не прийшла на чергову зустріч в інтернеті.

— Прошу тебе, вибач! Я не змогла сьогодні прийти, у мене проблеми… з чоловіком.

Лара досі ніколи не торкалася теми своїх сімейних стосунків, але в цей момент їй стало так боляче та прикро, що вона розповіла все, що наболіло за минулі роки. Їй треба було виговоритися, а Ясин зрозумів це, тож слухав уважно та не перебивав. Урешті, виливши душу, вона замовкла. Він теж помовчав кілька секунд і раптом просто сказав:

— Ларо, виходь за мене заміж.

Вона оторопіла та не повірила власним вухам, а він продовжував:

— Це, звісно, не робиться так, по телефону. Адже я знаю, що ти ще заміжня. Але я переконаний, що ми матимемо змогу і я тобі красиво освідчуся та зроблю пропозицію. Я лише хочу, щоб ти знала зараз, що я кохаю тебе, мрію з тобою одружитися і мати наших дітей. Я зроблю все, щоб ти була щаслива! Подумай, я ж не вимагаю відповіді сьогодні.

— Ти божевільний, — прошепотіла дівчина і вибила дзвінок.

«Ще заміжня… гм, цікаво зазначено. А він самовпевнений», — думала Лара, перебираючи вкотре подумки їхню розмову в пам'яті. «Дивно, але це вже вдруге мені роблять пропозицію, коли я ЩЕ заміжня». Не те, щоб вона прагнула до чергового заміжжя, але його слова її зачепили: ні слов'янські, ні європейські чоловіки такими пропозиціями не розкидаються, бо це має не аби які наслідки, а саме шлюб і весілля, до якого мало хто в наш час був готовий по-справжньому. Чоловіки на цю тему навіть жартувати бояться, більшість влаштовує стабільний зв’язок або зручна у всіх сенсах співмешканка, і це на крайній випадок, якщо вже зовсім ніж до горла притисли. А тут ще й дітей хоче! Звісно, менталітет у єгиптян цілком інший, але все одно робити пропозицію після кількох тижнів знайомства — це вже занадто. Лара струснула головою, відганяючи думки. Вона не повірила словам Ясина, але не могла не визнати, що їй було приємно це чути.

***

Ясин сидів, замислено дивлячись у вікно. Адель відірвався від ігрової приставки і весело сказав:

— Ну що, рибка на гачку? Щось довго сьогодні ви розмовляли, я вже думав, ти не наважишся їй освідчитися.

— Я казав тобі, що ще рано: вона не повірила.

Адель відклав приставку та всівся навпроти Ясина.

— Коли ти почнеш робити те, що я тобі кажу: ти ж знаєш, у мене багаторічний досвід. Якщо ти хочеш без зусиль і з приємними бонусами влаштувати своє забезпечене життя, треба обирати тітку, і то чим старша, тим краще. А ти кого знайшов?

— Їй 35, чим тобі не тітка.

— На вигляд їй не більше 30, дуже приваблива жінка і в неї таких, як ти, може бути добрий десяток. Це їй ще можна брати гроші за свої послуги, а не навпаки, — Адель розсміявся. — Не обманюй ні себе, ні мене, адже я тебе знаю не один рік: вона тобі подобається, а саме цього треба було уникати. Як ти потім збираєшся її розкручувати, якщо ти вже розклеївся? От про що ти з нею розмовляв цілу годину? Поки що тільки ти на неї гроші витрачаєш, дзвінок же недешевий.

— У Лари проблеми з чоловіком, вона нещасна і хотіла б розлучитися.

— Те, що вона нещасна з чоловіком, це тобі лише на руку, а ось її розлучення тобі вже точно не потрібно, бо ще захоче, щоб ти з нею дійсно одружився. Це прекрасно тільки в тому випадку, якщо вона громадянка європейської країни чи багата спадкоємиця, але з того, що я знаю про неї, то до цього дуже далеко.

Ясин зітхнув.

— Добре тобі казати, адже не всім щастить заарканити таку, як твоя Надя: і симпатична, незважаючи на вашу різницю в 25 років, і багата, і щедра. Ось машину тобі купила! Не те, що та Дженіфер з Англії, — Ясин розсміявся, дивлячись на гримасу друга, — я взагалі не уявляю, як ти з нею міг цілуватися?! Добре, що до більшого не дійшло. Я б і підійти до неї не зміг, не те, щоб…

— Звісно, легко з молодими та вродливими розважатися, — перебив Адель, — а що потім від них маєш, крім проблем? То закохуються і потім бігають по п'ятах, жити не дають, то, навпаки, тебе використовують собі на втіху і викидають на смітник. А ти ще й у мінусі за подарунки і ресторани. От яка користь від твоєї москвички Каті? Хіба що бурхливий секс регулярно кожні три місяці. А ти зі своєю зовнішністю тут можеш капітал сколотити. Слухай, що я тобі кажу: кидай свою Лару — від неї толку буде мало, і перемикайся на ту німкеню, фрау Анну. Вона, до речі, про тебе питала, а очі так і блищали.

Ясин зробив нещасний вираз обличчя.

— О ні! Тільки не те чудовисько! Я люблю повненьких жінок, але там 120 з хвостиком — це вже занадто для першого разу. Можливо, з часом, я і звикну, але не зараз. Та й років їй за 60! Хотілося б для початку моєї «трудової» діяльності щось симпатичніше.

— Я розумію, кого ти маєш на увазі. Але у тебе навіть немає гарантій, що твоя Лара ще сюди приїде. Адже вона не мільйонерка і в неї немає тут вілли, як у Наді, щоб на свята прилітати та у відпустку, — Адель підійшов до друга і поплескав його по плечу. — Моя порада, якщо хочеш хоч щось із неї отримати, переходь до операції «лікарня». Жалість — це наш найбільш безпрограшний козир.

***

Ясин не писав уже кілька днів поспіль і на зустріч у месенжері не з'являвся. «Може образився, що так відреагувала на його пропозицію?» — думала Лара. Минали дні, але від нього так і не було новин. Лара почала нервувати і вирішила перша йому написати, але і на її смс відповідь не прийшла. «Що ж відбувається?» Дівчина почала розуміти, що думає про нього занадто багато, намагалася відволіктися на роботу та родину, але ця думка не давала їй спокою. Лара була впевнена, що тримає ситуацію під контролем і що цей флірт триватиме рівно стільки, скільки цього захоче ВОНА, але тут усе пішло догори дригом.

Лару ніколи не кидали. Так сталося в її житті, що всі свої стосунки вона закінчувала сама: це було її рішення, а отже, вона і не страждала з цього приводу. А тут… Людина просто зникла з її життя, зробивши їй пропозицію. Що думати? Дівчина не розуміла, що вже давно з маніпулятора, як вона сама вірила, перетворилася на керовану маріонетку. Її реакція була надто передбачувана: несподіване зникнення навіть непотрібної речі спричинює її нестачу. Лара мучилася здогадками і сумнівами, врешті-решт, вона зізналася сама собі, що не готова втрачати Ясина. «Невже я закохана? Тільки цього мені не вистачало!»

Він зателефонував лише через тиждень. Вибачився і сказав, що його молодший брат потрапив в автомобільну катастрофу і зараз при смерті, а він усі ці дні не хотів нікого бачити і ні з ким розмовляти. Раптом він почув схлипування, і серце його стиснулося.

— Я можу тобі чимось допомогти? — ледь чутно крізь сльози запитала Лара.

Ясин витримав паузу і відповів:

— Ні, хабібті, чим ти допоможеш? Але я дякую за запропоновану допомогу.

Поруч із ним стояв Адель і крутив пальцем біля скроні. Ясин розвернувся до нього спиною і продовжив:

— Ларо, чому ти плачеш, це через брата?

— Ніколи так більше не роби, чуєш?! Не смій ось так пропадати! — і вона кинула слухавку.

Адель дивився на Ясина з німим запитанням в очах. Ясин мовчав, нарешті, сказав:

— Ну не міг я просити в неї грошей! Я знаю, що в неї їх немає, але вона б знайшла. Тільки я не хочу так. Уявляєш, вона плакала… за мною плакала, що я пропав!

Адель зітхнув і махнув рукою:

— Ти безнадійний у цій справі: так на це й було розраховано! Зараз вона віддала б тобі все, що має. І потім, ще не одна ридати за тобою буде. Звикай, серцеїде!

Спілкування між Ларою та Ясином увійшло у звичне русло. Лара була закохана, і від цього пурхала, немов метелик. Уже всі знайомі помітили, що вона погарнішала та повеселішала. Усі, крім чоловіка, який відбував добровільне ув'язнення у власній кімнаті й не здогадувався про кардинальні зміни, які відбувалися в житті його дружини.

До Лари приїхала її подруга з України, Діана, принагідно проїздом у справах. Вона була відчайдушною авантюристкою і цим дуже подобалася Ларі, вона легко ухвалювала рішення та значно простіше ставилася до життя. Її девізом могла б стати фраза з пісні «танцюй, поки молодий!», вона займалася йогою, танцями живота, дайвінгом, обожнювала шопінг і все, що може принести радість. Не секрет, що у такої дівчини була маса шанувальників, тим паче, що вона виділялася ідеальною фігурою й екстравагантним смаком в одязі. Лара нікому не розповідала про свою захопленість молодим єгипетським хлопцем, боячись осуду чи нерозуміння з боку подруг. А Діана вже побувала в Єгипті не раз, і в неї теж були там пригоди, про які вона чомусь не любила розповідати. Їй Лара вирішила відкритися і все розповіла про Ясина.

— А я-то думаю, чому то ти вся світишся, а то ось воно що! — дівчина весело розсміялася. — А як же твій чоловік-зануда?

— Усе такий самий, якщо не гірший. Ось мовчить уже понад місяць, ховається в кімнаті. Уже й не згадаю, коли його бачила.

— Йому ж гірше, не звертай уваги! То покажи ж фото свого залицяльника, мені страшенно цікаво!

Лара простягнула роздруковані фото, котрі надіслав Ясин.

— Ох, ну й красень! Повір, я знаю, про що кажу: єгипетські чоловіки не

вирізняються красою, радше харизмою. А цей прям гарний, але не досить високий як на мій смак.

— Ну, слава Богу, а то аж надто ідеальним вийшов, — засміялася Лара, а Діана продовжувала з цікавістю розглядати Ясина, як породистого арабського скакуна на базарі. — І що накажеш мені з ним робити?

— Як що? Їхати та знайомитися ближче, а там буде видно.

— А ти бува не забула, що я заміжня… поки що? — Лара здивовано подивилася на подругу.

— А коли це заміжжя було перешкодою для цікавого знайомства? Адже не заміж же ти зібралася за цього Ясина! А хороший секс необхідний для здоров'я, а то ти так і зачахнеш біля свого зануди, — відрізала подруга.

— І це за живого чоловіка даєш такі поради! — засміялася Лара.

— А ти впевнена, що наш… гм, пацієнт ще живий? — Діана багатозначно повела бровами.

Лара зрозуміла натяк і відповіла в такт подрузі:

— Раніше було гріх скаржитися, але вже давно не перевіряла чи дихає. — Лара знизала плечима. — Діно, а якщо серйозно?

— А я цілком серйозно: легкий флірт в екзотичній країні прикрасить твоє нудне життя зразкової дружини. За твою вірність і відданість медаль тобі не дали і навряд чи дадуть, а ось пігулок виписують регулярно. Послухай, якщо чоловік тебе не цінує, то це має бути його проблемою, а не твоєю, тому що твоєї провини в цьому немає. Ви зараз дві сторонні людини, які через низку причин живуть під одним дахом.

Лара взяла фотографію з рук подруги і затримала погляд на Ясині, серце солодко занило.

— Скажи чоловікові, що до мене летиш, а я прикрию. Ти ж знаєш мій принцип: краще зробити і пошкодувати один раз, ніж не зробити і шкодувати все життя! — наполягала Діана.

Лара обіцяла подумати, але рішення вона вже прийняла, тільки боялася самій собі в цьому зізнатися.

Глава 7

«Вінні-Пух не хотів одружуватися,

але думка про медовий місяць доводила його до божевілля!»

(з народного гумору)

«Жінка прийшла до Конфуція і запитала чим полігамія відрізняється від поліандрії. Конфуцій поклав перед нею п’ять горнят і пять чайників, і каже: наливай чай у п’ять горнят з одного чайника. Подобається?

— Подобається, — відповідає жінка.

— А тепер, навпаки, лий в одне горня з пяти чайників. Подобається?

— Ще більше подобається, — зізналась жінка.

— Дурепа! — заверещав Конфуцій. — Таку притчу зіпсувала!»

(з народного гумору)

***

І ось знову великий сріблястий лайнер несе Лару в загадкову країну Єгипет. Після від'їзду Діани її ще довго мучили сумніви чи варто дослухатися до порад подруги: з одного боку, Лара одружена, хоча її шлюб летів під три чорти щодня все швидше; з іншого боку, Ясин занадто молодий для неї та імпульсивний, однак, на думку Діани, це не мінуси, а навпаки, навіть плюси:

— Якщо ми говоримо про інтрижку, щоб вивести тебе з цієї депресії «кризи подружніх стосунків», то якраз такий молодий і гарячий хлопець просто таки необхідний, бо старого та холодного ти вже маєш вдома.

— Скажеш таке, «старий», — фиркнула Лара, — Марко старший за мене лише на 6 років.

— Це за паспортом, а фактично років на 15! Мій дідусь значно веселіший та енергійніший за твого чоловіка.

Лара розсміялася з такого порівняння, а Діана продовжувала:

— І до речі, дуже часто буває, що після того, як подружжя розважилося десь на боці, вони переоцінюють власні погляди на проблеми в сім'ї та возз'єднуються. Я, звісно, не закликаю всіх, хто в конфлікті, йти «наліво», проте таке також трапляється, і психологи мають цьому чимало пояснень. А я тобі це вже як адвокат кажу, у мене були такі випадки на практиці.

— Мені ця ситуація нагадує сцену з мого улюбленого мультфільму, коли Карлсон вмовляє Малюка побешкетувати: думаю, що з моїх «пустощів» нічого доброго не вийде, але боюся, що ти мене вмовила.

У Ясина незабаром День народження, і Лара врешті вирішила зробити йому сюрприз. Коли вона розповіла про свій приїзд, він не повірив власним вухам і був щасливий, немов маленька дитина. Ясин пообіцяв узяти відпустку на тиждень, щоб щодня бути разом із Ларою.

— Тільки готель не замовляй, краще орендувати квартиру.

— Чому? — здивувалася Лара, — адже так зручніше!

Ясин зам'явся:

— Скажи відверто, ти їдеш до мене чи просто у відпустку відпочивати?

— У відпустку… до тебе, — нерішуче відповіла Лара, — а що, це не можна поєднати?

— Ти не зрозуміла, що я хочу запитати: ти їдеш просто, як туристка, відпочивати чи як моя дівчина, саме до мене?

Лара не сподівалася, що муситиме відповідати на це запитання ось так відразу, тож знічено мовчала.

— Хабібті, ти ж знаєш, як сильно тебе кохаю, я без тебе вже не можу прожити й дня, хоча ти далеко, але це не заважає мені вважати тебе своєю жінкою, а в ідеалі — своєю дружиною.

— Ясин, ти спішиш поперед батька в пекло. Я не можу ось так зараз узяти та вирішити!

Він почув роздратування в її голосі, тож погодився:

— Пробач, люба, ти маєш рацію: ти нічого не повинна вирішувати вже, що стосується наших взаємин. Я запитую лише тому, щоб знати, замовляти квартиру чи ні, це потрібно зробити заздалегідь. Якщо ти поїдеш у готель, то там я не зможу бути разом з тобою.

Він ображено замовк. Лара подумала: «Та чого я ламаюся, мов малолітка? Мені 35, не розумно вважати, що я їду лише для романтичних прогулянок під місяцем, хоча і це теж можна включити в програму». Зітхнувши, вона сказала:

— Окей! Замовляй квартиру.

***

І ось Лара летіла назустріч пригодам. Що чекає на неї? Крім Діани, ніхто з її рідних і знайомих не знав про Єгипет: для всіх решту вона полетіла в засніжену Україну відвідати подругу. Чоловік лише поцікавився, як довго її не буде.

Ясин зустрічав її з великим букетом квітів, одягнений був в ошатну білосніжну сорочку, що вдало підкреслювала його засмагу. Така ж сліпуча посмішка виблискувала у нього на обличчі. Лара несла в руках своє зимове пальто з хутром. Поцілувавши дівчину в щоку, Ясин зі здивуванням подивився на її одяг:

— У вас так холодно? Але інші пасажири одягнені по-осінньому.

— Інші пасажири летіли до Єгипту, а я в Україну, до подруги в гості. Побачивши його здивування, Лара спробувала пояснила ситуацію.

— Тож походи на пляж скасовуються, як я поясню свою засмагу?

— Це навіть краще, у нас на пляж не буде часу, — його тигрячі очі, здавалося, вдивлялися просто кудись углиб її єства.

Лара почервоніла до самих кінчиків вух, а він поспішив додати:

— У нас буде дуже насичена програма, я замовив кілька екскурсій, тобі сподобається!

Ясин поводився дуже впевнено, але стримано, хоча погляд, що пожирав її, видавав його. «Почуваюся, як на першому в житті побаченні», — промайнуло в голові в Лари, — «а він зовсім навіть не збентежений, ніби я до нього в 10 раз приїжджаю». Вони під'їхали до красивого компаунда (це житловий комплекс із власною розвиненою інфраструктурою, відокремлений зовнішнім периметром і зазвичай закритий для відвідування нерезидентами).

— Ти голодна, люба? Давай, ти тут пообідаєш, а я доти завершу з орендою квартири: для цього мені потрібен твій паспорт. Жити ми будемо в цьому компаунді, гарно?

Лара кивнула головою. Вона розташувалася на зручному диванчику в кафе під величезним навісом, незважаючи на пізню осінь, було дуже спекотно. Ясин замовив їй обід, а сам пішов разом із двома хлопцями, котрі чекали на нього біля входу. Молодий офіціант безпардонно роздивлявся відвідувачку.

— Ти новенька? — запитав він, виставляючи страви на стіл із засміченої таці. — Перший раз тут чи що?

— А ти що, всіх тут знаєш? — ошелешена його безтактністю, відповіла вона так само.

— Значить, новенька! — реготнув офіціант і пішов.

Ясина не було близько години, Лара вже почала нервувати. Нарешті він повернувся сяючий, немов новорічна ялинкова іграшка, і сів поруч з нею, замовивши собі чорний чай. Ясин поклав перед Ларою якийсь документ і захоплено подивився на неї:

— Вітаю тебе, хабібті! Тепер ти моя дружина!

Лара захлиснулася і в неї округлилися очі:

— Про що ти говориш? Ти з глузду з'їхав?

— Почитай, тут англійською написано.

І справді, це був шлюбний контракт, який, буцімто, підписала вона з Ясином у присутності двох свідків. Було записано її паспортні дані, печатки і… її підпис. Перечитуючи контракт знову і знову, вона намагалася зібрати думки в голові що йшла обертом.

— Що це все означає? — нарешті запитала вона. — Ти це серйозно зараз чи це лише дурний жарт?

Ясин припинив посміхатися і почав пояснювати.

— Це і серйозно, і ні: все залежить від того, як ти це хочеш сприймати. Насправді, щоб одружитися єгиптянину з іноземкою, необхідно спершу укласти шлюбний контракт не в РАГСі (як він у вас називається), а в адвоката в присутності свідків. Цей контракт називається Орфі, тож на його підставі дівчина-іноземка отримує візу нареченої на 6 місяців, упродовж яких наречений з нареченою збирають усі необхідні документи для укладення законного шлюбу в Каїрі.

По суті, це — передконтракт, але все ж таки він дає статус чоловіка та дружини: без його підписання в Єгипті неможливе спільне проживання чоловіка та жінки, за це можуть навіть заарештувати, так само як і за нескромну поведінку в громадських місцях — поцілунки та обійми на людях у нас заборонені навіть між чоловіком і дружиною.

Лара слухала, відкривши рота, з круглими від подиву очима:

— Тобто, я тепер повинна вийти за тебе заміж?

Ясин розсміявся:

— Ну, чому повинна? Ні, звісно! Орфі дає право на спільне проживання, це схоже на ваш цивільний шлюб, але, на відміну від нього, ми отримуємо офіційний документ, тому що діти, народжені за Орфі, вважаються законнонародженими, навіть якщо батьки й не дійшли до укладення офіційного шлюбу в Каїрі. Орфі легко розірвати: його можна просто порвати і сказати три рази слово «талак» (розлучення). Є й інший бік питання: мусульмани не повинні займатися коханням до весілля, інакше це вважається перелюбом і є гріхом в очах Аллаха.

— Отже, називаючи речі своїми іменами, це дозвіл на секс у рамках вашої релігії?

— Ну, навіщо так грубо! Хоча так, Орфі виправдовує позашлюбні стосунки, бо вже є по суті шлюбом… але просто не зареєстрованим у державних і релігійних установах.

— А ти не забув, що я заміжня? Чи це зовсім незначна деталь для укладення шлюбу в Єгипті? Може, поліандрія у вас дозволена поряд із багатоженством? — пожартувала Лара.

— Хабібті, не хвилюйся, я це зробив лишень для того, щоб разом орендувати квартиру. Потім ти можеш порвати контракт і забути про його існування, якщо захочеш.

— А як же свідки? І потім, я це не підписувала, хоча тут усі мої реальні дані! Мене не заарештують за багатошлюбність?

— Хабарі в Єгипті вирішують усі проблеми, кілька доларів мають воістину магічну силу! І зрештою, ніхто не зможе дізнатися, що ти заміжня, якщо ти сама не надаси документи про це.

У Лари настрій був неабияк зіпсований. «Чула про багатоженство в Єгипті, але про багатомужність ще не доводилося. Бути мені першовідкривачкою цього напрямку! Цікаво, що подумав би Марк із цього приводу, якби дізнався?» Ясин помітив негативну реакцію Лари і вирішив виправити ситуацію:

— Кохана, не переживай ти так! Це було необхідно, розумієш? Стався, як до жарту, — він поквапився змінити тему, — а в мене є сюрприз для тебе!

— Ще один?! — скрикнула Лара, — ти хочеш мене до інфаркту довести?

Сюрпризів дівчина вже боялася. Ясин легко підхопив її речі і попрямував до входу в компаунд:

— Дружино, йди, будь ласка, за мною! — посміхнувся він, бажаючи розрядити обстановку, і швидко покрнокував углиб компаунда.

Лара ледве встигала за ним. Вони йшли викладеними великим камінням вузькими доріжками між білосніжними двоповерховими віллами, що потопали у квітах і зелені. Газони були акуратно підстрижені, часто траплялися фонтани і штучні водоспади. Іноді крізь арки проглядалися басейни з блакитною кришталево-чистою водою, біля яких відпочивали нечисленні відвідувачі. Десь лунала музика. Від цієї краси навколо у Лари настрій почав підніматися, вона із захопленням роззиралася на всі боки, усвідомлюючи гігантські зусилля, котрі було докладено для розведення та підтримки цього райського саду в пісках Синаю. Нарешті, вони зайшли у квартиру. Лара була добряче втомленою від подорожі та різноманітних вражень. Напевно, це було помітно, бо Ясин, поклавши речі, сказав:

— Тобі треба відпочити, а в мене ще є справи, не хочу тебе турбувати.

Він увімкнув кондиціонер, знайшов англомовний канал у телевізорі і зі словами «до скорого» вийшов із квартири.

Лара прокинулася від незрозумілого шуму. Розплющивши очі, вона помітила, що на вулиці майже темно. Вона встала з ліжка подивитися, що то за шум, і побачила як Ясин розгортає фольгу на великих тацях. Запахло печеною рибою, тож вона одразу відчула голод.

— Як відпочила? — Ясин усміхнувся, угледівши дівчину в дверях.

— Чудово. А як смачно пахне!

Вона справді почувалася відпочилою. Підійшовши до столу, дівчина побачила рибу з овочами, креветки та кальмари. Тут також було безліч тарілочок із салатами та різними соусами. Усе було ще гарячим, видно щойно з духовки.

— Давай ідемо вечеряти, я дуже голодний!

Після вечері Ясин запропонував прогулятися Наама Бей, Лара з радістю погодилася і побігла збиратися.

Але замість галасливої багатолюдної головної вулиці він повів її на вже знайому їй алею вздовж берегової лінії. Увечері це місце дуже відрізнялося від того, яким було вдень: часті вуличні ліхтарі горіли дуже м'яким інтимним світлом, атмосферу романтичності доповнювало освітлення дрібними лампочками на деревах і тиха спокійна музика, що лунала в одному з пляжних ресторанів. Алеєю повільно прогулювалися гарно вбрані люди, а біля кожного ресторану стояли зазивали, але, на відміну від крикливих колег на головній вулиці, вони привітно посміхалися і мовчки простягали меню тим, хто проходив повз. Усе в цій обстановці було легким і романтичним. Ясин запросив її в одну з альтанок, де крім них нікого не було. Він зник і повернувся через 5 хвилин із двома келихами екзотичного коктейлю.

— Ти вже не сердишся на мене? — хлопець з ніжністю дивився на Лару.

— Не впевнена, якщо чесно: я відчуваю тривогу, бо не знаю, чого ще можна від тебе сподіватися.

— Ти мене боїшся? — здивувався Ясин.

— Ні, ти не зрозумів, — Лара засміялася, — просто всі ці ваші звичаї, закони і традиції… все не так як у нас.

Він узяв її за руку та уважно подивився на дівчину:

— Ларо, якщо ти не готова, я піду ночувати до друзів, — і Ясин поцілував їй руку. Вона вдячно посміхнулася у відповідь.

Вони випили по два напої, дівчина відчула легке сп'яніння і її напруга почала потроху випаровуватися. Лара з Ясином чудово провели вечір, розмовляючи на різні теми, лише вона постійно відчувала на собі його пекучий погляд і це її бентежило. Дорогою назад у таксі хлопець ніжно гладив її руку і крадькома цілував у плече. Лара шикала на нього, киваючи на таксиста й імітуючи руки в наручниках, натякючи на ареш поліцією нравів. Він весело сміявся, але продовжував. Нарешті вони зайшли у квартиру, Ясин зупинився на порозі.

— Завтра в нас запланована екскурсія на квадрациклах у пустелі, але це після обіду, тож у тебе буде час добре відпочити. Якщо хочеш піти в басейн, то на журнальному столику є пластикова картка, за якою можеш піти в будь-який басейн у компаунді. Рушник можеш не брати, тобі видадуть.

— А як же ти? Не підеш зі мною? — вирвалося в неї з жалем.

Він узяв її за руку і притягнув до себе, дивлячись їй прямо в очі:

— Це залежить від твого бажання. Я ж сказав, що готовий бути з тобою 24 години на добу всі 7 днів… і все життя, що залишилося.

Він нахилився і почав повільно цілувати її плечі та шию, а руки пірнули під блузу і ледь відчутними рухами пальців пестили шкіру на спині, викликаючи тремтіння. Лара не знала, що робити, у ній вже палав вогонь бажання.

— Хабібті, якщо ти не хочеш бути зі мною і в тебе в цьому немає сумнівів, я мовчки прийму це, і ми залишимося просто друзями. Але якщо сумніви є, і ти думаєш, що це рано чи пізно станеться, тоді навіщо втрачати наш дорогоцінний час, якого так мало! Адже ми навіть не знаємо, коли побачимося наступного разу. Навіщо відмовляти собі бути щасливими? — і він пристрасно поцілував Лару глибоким довгим поцілунком.

У дівчини підкосилися ноги, а він легко підхопив її на руки, продовжуючи стояти біля дверей.

— То що мені накажеш робити, моя дружино?

Вона обхопила його шию руками й тихо промовила:

— Будь зі мною.

***

Уранці Лара прокинулася від приємного запаху свіжозвареної кави. Загорнувшись у простирадло, вона хотіла встати в пошуках одягу, але тут у кімнату зайшов Ясин цілком голий і ні краплі цього не соромлячись. У руках він тримав тацю з двома чашками ще паруючої кави. Лара мимоволі милувалася його м'язистим тренованим тілом, у ньому все було ідеально за смаком дівчини — качків вона не любила, дуже худих теж. Він це помітив, але не подав вигляду, продовжував поводитися абсолютно природно. Лара з насолодою пила каву, втішаючись дивовижним смаком східного напою з кардамоном, звареного по-турецьки. Виявляється, була лише 8 година ранку. Дівчина хотіла встати, але хлопець потягнув її за простирадло назад, і вона впала прямісінько в його обійми.

— Наша перша шлюбна ніч ще не закінчилася!

Вони ледь не запізнилися на екскурсію, автобус на них давно чекав біля воріт компаунду, 10 туристів осудливим поглядом зустріли тих, хто запізнився. Коли гід запитав, чому так довго, Ясин заявив, абсолютно не соромлячись, що вони молодята і тому можна поставитися з розумінням до їхнього запізнення. Лара почервоніла, наче помідор, а всі туристи одразу усміхнулися і почали робити неоднозначні компліменти та привітання. Атмосфера в автобусі одразу розрядилася, всі помітно повеселішали, хтось їм підморгував, хтось потиснув Ясину руку, і тільки Лара хотіла провалитися крізь землю. Але тут хлопець міцно обійняв її за плечі, притиснувши до себе, і сказав: «Я дуже щасливий і хочу цим поділитися з усім світом!» Раптом Лара відчула неймовірне тепло та умиротворення, що розлилося тілом, вона усміхнулася, поклавши голову йому на плече. Це була незабутня поїздка на квадрациклах пустелею. Лара сиділа позаду та милувалася краєвидами, обійнявши його за спину, і відчувала, як сильно б'ється його серце — від цього і її серце теж билося частіше. А наступного дня вони поїхали на екскурсію в Кольоровий Каньйон на джипах, і Ясин знову розповідав усім туристам, що у них медовий місяць. За кожної зручної нагоди він тягнув її в затишне місце, щоб поцілувати, і пристрасно шепотів на вухо: «Не можу дочекатися ночі!» А Лара й справді почала почуватися, як під час весільної подорожі, якої в неї ніколи не було, незважаючи на два шлюби за плечима.

Вона дивилася на Ясина і не розуміла, як можна почуватися так легко, природно і невимушено з людиною, яку ледь знаєш? Їй було з ним цікаво та весело. Він був не тільки невтомним коханцем, що нормально для його віку, але й доволі умілим, чим дуже здивував Лару. Своєю безпосередністю він зачепив у ній ту тваринну пристрасть, яка зазвичай ховається так глибоко всередині, що й не всі здогадуються про її існування. Ясин розбудив у ній її жіночу сутність, яку вона так довго приховувала. Лара більше не соромилася бути самою собою у своїх бажаннях і фантазіях, а він охоче їй слідував, і дівчину сповнило відчуття, що вони — одне ціле, настільки все було гармонійно.

Лара мимоволі згадувала Марка, який чомусь завжди соромився своєї наготи та й їй прищепив певні комплекси. Наприклад, одного разу вона купила й одягла гарну сексуальну спідню білизну з мереживними панчохами, щоб потішити чоловіка, але його реакція її приголомшила: «Терміново зніми з себе все це, ти мені в такому вигляді нагадуєш повію!» Лара після цього і сексом займалася, як пуританка, щоб чоловік не запідозрив у ній вульгарності, приховуючи свої справжні бажання. З Ясином вона почувалася повністю розкутою і відкинула непотрібну сором'язливість, отримуючи від сексу все те, що по праву їй належить. До речі, вже наступного дня він подарував Ларі дуже сексуальну домашню сукню: за словами Ясина, єгипетські жінки носять таке вбрання в домашній обстановці, щоб викликати в чоловіка бажання. Дівчина розсміялася і сказала, що на даному етапі їй терміново необхідна сукня, яка хоча б трохи знижувала у чоловіка бажання, але подарунок все ж приміряла, чим і поплатилася: на чергову вечірню прогулянку вони вже не пішли.

Лара з Ясином ще їздили в монастир Святої Катерини і провели ввесь день в аквапарку, де вона використала місячний запас сонцезахисного крему, боячись навіть найменшого натяку на засмагу. У день свого народження Ясин познайомив її з кількома друзями і навіть дав навіщось поговорити телефоном з одним із братів, який знав англійською всього кілька слів. Зустрічалися вони також і з Аделем.

Настав день від'їзду. Лара ходила кімнатою та складала речі, а Ясин лежав на ліжку, спостерігаючи за нею. І раптом промовив:

— Твій чоловік просто божевільний.

Лара застигла на місці від несподіванки.

— Як він не розуміє, наскільки йому пощастило?! Як я йому заздрю! — Ясин сів на ліжку та звісив голову.

Вона підійшла та погладила його по волоссю, а він обійняв її за ноги і сидів так кілька хвилин. Коли хлопець підняв обличчя, його очі зрадницьки блищали.

— Обіцяй, що не забудеш мене! — Лара нахилилася і поцілувала його в губи, по її щоках текли сльози.

В аеропорт їхали майже мовчки, кожен по-своєму переживаючи момент розставання. Ясин провів її до митного контролю, міцно обійняв і рвучко пішов геть, не обертаючись. Усі слова любові та прощання були сказані раніше. Лара зітхнула і пішла на контроль. У черзі на чек-ін стояли переважно ті самі туристи, з якими вона летіла сюди. Усі були засмаглі, а деякі навіть доволі обгоріли на сонці. Один хлопець, видно добрий жартівник, раптом сказав Ларі:

— Дівчино, а де ви відпочивали? У вас прекрасна підвальна засмага!

У черзі засміялися, а хтось вигукнув:

— Та ніколи їй, напевно, було! Хто за чим їздить.

І тут знову всі дружно розсміялися. Лара віджартувалася, а сама подумала: «У саму точку! Але зате мету досягнуто — засмагою і не пахло.» У літаку вона понуро думала про повернення додому і про чоловіка, який навіть жодного разу не зателефонував.

***

Ясин знайшов Аделя, як завжди, за грою в плейстейшн.

— Ну, нарешті, повернувся! Уже полетіла?

Ясин кивнув, а Адель продовжив:

— Ти її добряче зачепив, бачив я, як вона на тебе дивилася. Трохи почекай, і Лара тобі бонуси почне слати. Тільки в жодному разі не пиши і не дзвони їй зараз, нехай понудьгує! Гроші за оренду квартири тобі віддала?

— Лара хотіла дати половину, але я відмовився. Щоправда, потім я їх знайшов у себе в сумці, вона підклала, — і Ясин простягнув другу гроші.

Адель уважно подивився на хлопця:

— Та я бачу, що це вона тебе зачепила! Ще не вистачало, щоб ти закохався! Ну нічого, це до найближчого приїзду Каті: вона тебе швидко вилікує, тож не тільки Лару — маму рідну забудеш! До речі, вона на Новий рік прилетить, скоро вже зовсім.

Ясин мовчки кивнув, а сам у цей час писав смс: «Хабібті, ти добре долетіла? Я без тебе вмираю».

Глава 8

«- Кохана, давай забудемо все погане!

— Давай! Чоловіче, а ви хто?»

(З народного гумору)

«Що маємо — не бережемо, втративши — плачемо».

(Народна мудрість)

Ніхто нічого не запідозрив, ця перша поїздка до Єгипту так і залишилася її секретом. Лара не могла знати, як далі розвиватимуться події і, в принципі, була готова до того, що ніякого продовження у цієї історії не буде — може, воно було б і на краще. Але все сталося далеко не так: після поїздки в Шарм Ель Шейх стосунки між Ларою і Ясином стали розвиватися ще бурхливіше. Тепер, без зайвого збентеження, вони спілкувалися більш інтимно, як закохана пара в розлуці. Лара жила спогадами і зустрічами в месенжері, не підозрюючи, що надходять складні часи.

Одного вечора, будучи ще на роботі, вона почула телефонні дзвінки. Зазвичай Лара не відповідала, це було не прийнято в робочий час, але оскільки дзвінки не припинялися, вона вибачилася і вибігла з телефоном на вулицю. Це був Марко. Дівчина дуже здивувалася, оскільки чоловік знав про порядки у неї на роботі, і злякалася, що могло щось трапитися з Віталіком. Телефон знову задзвонив, і Лара поквапилася відповісти:

— Алло, Марко! Що сталося? Ти так дзвониш, ніби пожежа в будинку!

— Це гірше за пожежу, — похмуро відповів чоловік. — Я щодо твоїх фотографій із Єгипту… хто це поруч з тобою?

У Лари завмерло серце: «Які він знайшов фотографії, з першої чи другої поїздки? У жодному разі він не повинен зрозуміти, що я була там двічі!»

— Я не знаю, що саме ти маєш на увазі, можливо, з готельним гідом.

«Якщо знайшов із першої поїздки, то мені пощастило — там немає нічого особливого», — подумала дівчина, але сподівалася вона марно.

— Ти мене вважаєш мене ідіотом? — Марко закричав у слухавку. — Це твій коханець, так? Чи ти думаєш, я нічого не помічаю? Я так розумію, що це триває понад 7 місяців, яка ж ти шльондра: поїхала на тиждень у відпустку і відразу в ліжко до іншого стрибнула!

Лара, аналізуючи його слова, зрозуміла, що це фотографії з другої поїздки (як він їх знайшов?), але він про це не здогадується: «Нехай краще думає, що я легкодоступна, ніж дізнається правду». Сенсу заперечувати не було, і видихнувши, сказала:

— Так, ми коханці. Тепер ти це знаєш і можеш подати на розлучення.

— А ось на це не сподівайся! — прогримів голос чоловіка. — Я ж сказав, що не відпущу тебе, і тільки смерть розлучить нас! Думаю, що ти її заслужила, готуйся!

У дівчини затремтіли руки, вона не знала, чи вірити таким погрозам, але всередині себе вона розуміла, що Марко на таке може бути здатний: він однолюб, Лара була його першою великою любов'ю і останньою, як він любив говорити. «Що ж робити?» Їй стало страшно. «Аби він свій гнів не зігнав на Віталіку!», — серце впало кудись углиб. Вона зайшла до ресторану, і з її вигляду господар одразу запідозрив недобре. Він посадив дівчину перед собою: «Кажи, що сталося!» Їй довелося все розповісти, як на сповіді, про історію з Ясином. Про Марка говорити що-небудь не було потреби: господар ресторану прекрасно знав його, бо не один рік Лара йому плакала в жилетку регулярно. Саме тому він і не осуджував її:

— Рано чи пізно це мало статися. Тільки навіщо в Єгипті? Любиш ти собі життя ускладнювати! Який зиск від твого малолітка?

Лара сиділа з опущеною головою, а господар продовжував:

— Перевіряти, здатний Марк реалізувати погрози чи ні, ми не станемо. Навіщо його провокувати? Їдь до своїх подруг, а я зараз заїду за Віталіком і привезу його до тебе. Завтра, з Богом їдьте до мами, вважай, що ти у відпустці. Ти ж усе одно на Великдень збиралася в Україну. А там уже подивимося, що робити.

Лара підняла голову і з вдячністю подивилася на свого начальника, доброго та розуміючого товариша.

Наступного дня, поки Марко був на роботі, Лара заїхала за речами і вже ввечері поїхала з сином до мами. На жаль, мамі довелося все розповісти, звісно, опускаючи подробиці про погрози вбити її.

— Ой, не знаю, крихітко, чи маєш ти рацію! — мама скрушно хитала головою. — З твоїм першим чоловіком було все зрозуміло, п'яниця та гуляка. А Марко-то чим тобі не догодив? Взяв тебе з дитиною, відвіз до Європи, любить, забезпечує, не п'є, не б'є, не гуляє — чого тобі ще треба?

«Ось вони — критерії жіночого щастя: не п'є, не б'є, не гуляє — портрет ідеального чоловіка! У моєму випадку навіть кохає, начебто тільки вже за це можна йому ноги цілувати, на думку багатьох. Але чому мені з Марком бути в сто разів складніше, ніж із першим чоловіком? Напевно тому, що, незважаючи на всі свої недоліки, перший чоловік не приховував їх і був зі мною чесний: я такий, який є, змінюватися не хочу і не буду, ні до чого тебе не примушую, і якщо не подобається — не тримаю! Марко же був практично ідеальний в очах інших, і як їм пояснити, що від самотності мені хочеться іноді вити, а тепер до цього додався ще й страх за власне життя?» Такі невеселі думки роїлися в голові в дівчини, але тут мама раптом сказала:

— Як би там не було, ти — моя дочка, а я завжди прийму будь-яке твоє рішення, що стосується твого особистого життя, то я — за твоє щастя! І якщо ти впевнена, що так краще, тоді не втрачай даремно час: життя швидкоплинне! Розлучайся й їдь до свого Ясина! А то ж він теж довго чекати не буде.

Лара не вірила власним вухам, вона підійшла до мами та міцно її обійняла. Мама і сама пережила два шлюби: перший, з її батьком, був спочатку дуже щасливий, поки батько не захворів і не поринув з головою в кар'єру, геть забувши про дружину і доньку. Тут, як ніхто інший, мама могла зрозуміти Лару, що означає жити з абсолютно чужою людиною під одним дахом. І ось тоді вона відчайдушно закохалася в красеня-чоловіка, у якого до неї вже було кілька дружин і, хто знає, скільки коханок. Тоді всі маму відмовляли, і тільки бабуся стала на бік її вибору. Це заміжжя закінчилося, як усі й пророкували, але зате мама прожила ці 8 років на піку своїх уже зрілих почуттів, вона випробувала повною мірою те кохання, за яким пішла, і ні про що не шкодувала. Тим паче, що в цьому шлюбі народилася донька, яка стала і коханням, і розрадою для неї. Лара була ще підлітком, але вона все добре пам'ятала і вже все розуміла. Вона дуже раділа за маму, коли та літала від щастя, і переживала за неї, коли вони розлучилися. Вітчим завжди був добрий до Лари, вони і тепер із ним були в дружніх стосунках, звісно, здебільшого завдяки молодшій сестрі.

Лара поїхала провідати подругу дитинства, з якою вони і до нині були дуже близькі. Ірина жила в сусідньому місті, тож коли Лара приїжджала, то це не обходилося короткою зустріччю: як правило, вона зупинялася у подруги з ночівлею, а то й на кілька днів. Чоловік і діти Іри ставилися до таких наїздів із прихильністю і не заважали подругам проводити час удвох. Ось і цього разу чоловік узяв дітей і поїхав вечеряти в піцерію, а подруги залишилися вдома, відкривши пляшку чудового червоного вина.

— Який же він у тебе молодець! Ти зробила правильний вибір, — кивнула Лара на чоловіка, що йшов.

Іра промовчала і з тугою подивилася у вікно. Колись вона кохала іншого чоловіка, найімовірніше, і досі кохає. Але Іра була людиною практичною, ухвалювала рішення головою, а не серцем. З тим, іншим, у них була шалена пристрасть: з'єднуючись, вони утворювали вибухонебезпечну суміш, яка мала руйнівну силу. Подрузі вистачило витримки піти з цих стосунків у більш спокійні, але які гарантували стабільність і нормальну сім'ю. У Лари було враження, що чоловік Ірини про все знав і здогадувався, що її серце належить іншому, але він настільки її любив, що ніколи не втрачав надії. Іра зі свого боку намагалася не давати приводу його сумнівам, але ця вселенська туга в очах іноді її видавала.

— Це складно, — тихо сказала Лара, — зараз, як ніхто інший, я тебе розумію.

Ірина здивовано глянула на подругу.

— А ну, люба, давай розказуй! Підозрюю, що нам треба чогось міцнішого, — вона прибрала вино і принесла пляшку хорошого коньяку. — Це буде в саме те!

Ірина знала про проблеми з Марком, Лара не раз їй про це розповідала. Тепер прийшла черга розповісти про Ясина. Подруга слухала, широко розплющивши очі. А наприкінці сказала:

— Та вже! Ти, як зазвичай, у кохання, як у море — одразу з головою пірнаєш! Ні, щоб глибину спершу виміряти, підстрахуватися, щоб голову об каміння не розбити. Інстинкт самозбереження геть відсутній! Ну що ти про нього знаєш, щоб через нього руйнувати сім'ю?

— Та нічого не знаю! А коли і як? Ми зустрічалися тільки раз, першу поїздку я не рахую. І потім, я сім'ю руйную не через нього, адже ти прекрасно знаєш наші з Марком стосунки. Ясин — це радше наслідок, а не причина.

Іра кивнула головою погоджуючись.

— Тоді тобі потрібно все ж таки ближче пізнати цього Ясина, щоб починати розуміти, куди рухатися. Марко мені теж не дуже подобається останнім часом, але ти ж знаєш, що я людина практична: я за те, що тобі вигідніше. Думаю, що це не перша і не остання романтична історія у твоєму житті, все можна пережити. Але я прекрасно знаю, що ти не заспокоїшся, доки не вип'єш цю чашу до дна, тож тобі не варто тяггнути, а треба швидше прояснити ситуацію. До речі, про невипиту чашу: твій фужер досі повний. А ну, давай до дна та йдемо спати, а то вже глибока ніч.

Уранці Лара прокинулася і нікого не застала вдома. «Дивно, куди всі зникли? Ну, діти в школі, ясно. А Ірина де?» Лара поснідала і вирішила почати приготування до обіду, знайшла всі необхідні продукти і вирішила зварити борщ. У подруги вона почувалася, як удома — це Ірина її до цього привчила. Вони з чоловіком повернулися тільки за дві години, зайшли в дім дуже задоволені, змовницьки посміхаючись. Лара подивилася на них зі здивуванням.

— У тебе День народження скоро, — почала Іра, — і ми ось вирішили зробити тобі подарунок.

Вона поклала перед подругою конверт.

— День народження через тиждень, не розумію, навіщо заздалегідь подарунки дарувати, — продовжувала дивуватися Лара, беручи конверт.

— Зараз зрозумієш! — розсміялася подруга.

Лара ахнула: у конверті була путівка до Єгипту на 7 днів, у Шарм Ель Шейх! Дівчина скрикнула і кинулася цілувати друзів.

— Але це занадто дорогий подарунок!

— По-перше, це не тільки від нас, а від усієї нашої компанії; по-друге, це ще й за минулий рік, коли тобі виповнилося 35, а ми не мали змоги тебе привітати; а по-третє, врешті-решт, ми можемо собі це дозволити! Вибач, довелося залізти до тебе в сумочку за паспортом, а то сюрприз не вдався б!

Лара, яка світилася від радості, розглядала путівку:

— Так виліт післязавтра!

— Так, тому День народження ми відсвяткуємо вже після твого повернення, — і тихо прошепотіла Ларі на вухо, — без хороших новин не повертайся!

***

Ось так, несподівано для самої себе, Лара знову летіла до Єгипту, цього разу з України. Вони не бачилися з Ясином довгих 4 місяці. Він неймовірно зрадів звістці про її приїзд, а до того ж ще її День народження вони відсвяткують разом. Він пообіцяв їй сюрприз, але це радше напружило дівчину, ніж потішило, пам'ятаючи «сюрпризи» з минулої поїздки. Лару цього разу зустрічав новий аеропорт Шарм Ель Шейха. «Яка краса! Яка дивовижна і неординарна будівля!» Оскільки дівчина летіла за путівкою, то в аеропорту їх зустрічав гід, який, як і першого разу, супроводжував туристів до готелю. Цього разу готель був скромнішим, але Лара не збиралася в ньому проводити багато часу: Ясин уже орендував квартиру в тому ж компаунді. Вони домовилися зустрітися після того, як хлопець завершить роботу. У дівчини було достатньо часу, щоб поселитися, пообідати і навіть відпочити. Причепурившись, вона стояла біля дороги в очікуванні коханого, її серце прискорено билося. Раптом біля неї зупинилася машина, і хтось усередині по-англійськи запитав, куди вона хоче їхати. Лара вже хотіла махнути рукою, щоб проїжджав повз, як побачила усміхненого Ясина за кермом.

— А я чекала тебе на таксі! Це твоя машина? — запитала Лара, сідаючи в машину.

— Ні, це машина Аделя, — сказав Ясин, притягуючи її до себе. — З приїздом,

— хабібті! Ти не уявляєш, як я сумував, — і почав вкривати Лару поцілунками.

Їй зовсім не хотілося прокидатися, але вона пам'ятала, що сьогодні їде з Ясином до нього на роботу, бо цього разу відпустка йому не світила. Він не погоджувався залишати дівчину саму і домовився з начальником, щоб вона приїздила разом із ним. Хлопець зараз працював у дуже престижному готелі недалеко від аеропорту. У цьому районі велося будівництво другого після Наама Бей культурного місця відпочинку — площа Сохо. Поки вони спускалися до пляжу, Ясин захлинаючись розповідав, які тут будуть магазини, бари і фонтани, але поки що, окрім гір піску і бетону тут нічого не було.

— Тут будують дуже швидко, Шарм Ель Шейх зараз переживає справжній бум інвестицій у нерухомість, завдяки небаченому напливу туристів: минулого року було понад 10 млн відвідувачів — це величезна цифра для такого маленького курорту! Я, до речі, підробляю в одній із ріелторських компаній, показую іноземним клієнтам квартири на продаж.

— І що, багато хто купує?

— Ще й як! Ціни досить низькі, податки мізерні й жодної бюрократії з оформлення купівлі-продажу. Купуючи нерухомість, турист отримує резидентську візу з постійним правом на її продовження.

— Ну, а скільки може коштувати квартира в тому компаунді, де ми живемо? Це просто казкове місце!

— Ціна залежить від багатьох чинників: метражу, кількості кімнат, поверху, ремонту та виду з вікон. Наприклад, однокімнатну квартиру можна купити в районі 35—40 тисяч доларів.

— Так дешево?! — Лара присвиснула і зупинилася, — ти це серйозно? Для пострадянських скоробагатьків це копійки, а в Європі за такі гроші навіть гараж складно купити! Я гадала, у такому розкрученому місці нерухомість у рази дорожча.

— Ось тому й купують, та не одну, а кілька, щоб потім здавати в оренду: ріелторські компанії такі послуги теж надають клієнтам, що мешкають за кордоном, — здають їхні квартири за відсотки, а господарям гроші на рахунок надсилають. Дуже зручно і всі задоволені!

Лара подумала трохи, а потім запитала:

— А можна і мені подивитися квартири? Дуже цікаво.

— Звичайно! Можемо навіть завтра після роботи.

Ларі на пляжі виділили шезлонг із парасолькою, а Ясин пішов працювати. Острів Тиран був зовсім недалеко, здавалося, що до його скелястого берега можна було дістатися вплав, але дівчина пам'ятала, скільки часу вони пливли на катері, і що це — зоровий обман. Лара вдосталь наплавалася в найчистішій воді затоки, а трохи пізніше її разом з іншими відпочивальниками покатали на банані та таблетці. Піком захоплення став політ на водному парашуті: потік повітря підняв її високо над берегом, і вона побачила з висоти пташиного польоту лінію готелів, пустелю та Синайські гори вдалині. Дівчина справді помітила багато об'єктів, що будуються, і почала віддавати собі відлік їхнім масштабам. «Так, Ясин має рацію: це Клондайк для інвестицій. Варто над цим подумати».

Дівчина заїхала в готель, щоб переодягнутися та повечеряти, Ясин був зайнятий на роботі. Раптом почула, як дзвонить телефон — це була її подруга Світлана. І вона, і Ксенія, звісно, що були в курсі останніх подій.

— Як тобі відпочивається, подруго? Усе гаразд?

Лара коротко поділилася своїми враженнями.

— А тобі тут подарунок до Дня народження прийшов! Ти ж мене просила заїжджати і твою пошту забирати, тож ось, лист тобі прийшов із якоїсь державної служби.

Дівчина напружилася, зазвичай нічого хорошого в таких листах не пишуть. Світлана вловила розгубленість подруги:

— Та розслабся і танцюй! Розкішна новина: ти нарешті отримала громадянство!

— Оце так! А я вже й забула — понад два роки минуло, як я подала документи. Дякую за гарну новину, люба! З Марком не зустрілася випадково?

— Це дуже сумнівне задоволення, тому намагаюся його уникати. Але Марко знає, що ти в мами. А ось кота твого погодувала, живий і здоровий.

Щойно вона зустрілася з Ясином, одразу поділилася своєю радістю.

— Так це треба обов'язково відзначити! Я поїду куплю шампанське, а ти поки приготуй десертний стіл, будь ласка. Фрукти і все необхідне знайдеш у холодильнику.

Лара відчинила холодильник і ахнула — полуниця! Навіть у Європі рідко можна купити полуницю ранньою весною, тим паче, що зазвичай вона якась пластмасова та зовсім без смаку. А тут ціла таця великої та солодкої полуниці, як у бабусі колись на дачі. Крім цього були ще манго, гуафа, ківі і диня, все це дивовижно пахло. «Безперечно, Єгипет рай для таких любителів фруктів як я». Також вона знайшла тацю з єгипетськими солодощами: «Який же Ясин уважний», — з вдячністю подумала вона.

Вони випили вже майже пів пляшки, і тут Лара сказала:

— Ясине, я хотіла з тобою порадитися, я цілісінький день про це думаю. У мене є квартира в Україні. Вона пустує, тому що необхідно зробити гарний ремонт, щоб здавати її в оренду. Я не думаю повертатися жити в Україну, а у зв'язку з останньою новиною тим більше. І я ось подумала: а чи не продати мені її та не придбати маленьку квартиру тут? Я могла б зупинятися в ній, коли приїжджатиму у відпустку, а решту часу здавати в оренду… якщо справи справді йдуть так, як ти мені розповідав уранці. Мені потрібен додатковий дохід, а квартира в Україні висить мертвим вантажем.

Ясин з цікавістю подивився на Лару:

— Це дуже гарна ідея! Думаю, що ти не пошкодуєш. А ще ми могли б організувати свій бізнес: я б працював тут на місці, а ти б мені шукала клієнтів на пострадянському просторі та в Європі. У Шармі є пропозиції на будь-який смак і вартість, готове житло і в процесі забудови. Завтра я зможу тобі вже дещо показати, щоб ти мала певне уявлення.

Наступного дня після роботи вони поїхали дивитися один житловий комплекс ще на стадії будівництва, тут можна було придбати квартиру з розтермінуванням. Такий вид інвестицій Лару не цікавив, їй потрібне було вже готове для мешкання житло в красивому компаунді й у центрі міста, а не на відшибі. Хоча багатьох цей варіант міг би зацікавити. Потім вони повернулися в той компаунд, де винаймали квартиру, і там місцевий менеджер із продажу показав їм кілька варіантів.

— Ці останні мені дуже сподобалися, але якось дорогувато: боюся, я за таку суму не зможу продати квартиру в Україні.

— Варіантів багато і вони часто змінюються. На даний момент ти подивилася квартири, щоб просто мати уявлення. А взагалі, дешевше купити в приватника, а не в компанії, але зараз рано про це думати: продай спочатку свою квартиру, не будемо забігати вперед. До речі, у тебе завтра День народження, ти думала, як хочеш його провести?

— З тобою… якщо ти не зайнятий.

Ясин голосно розсміявся:

— Ну й жартівниця ти! Ось тобі мій перший сюрприз — я завтра вихідний!

Лара весело заплескала в долоні.

— Другий сюрприз — ми завтра поїдемо зустрічати світанок в одне дивовижне місце, а потім у заповідник з оазисами.

— Це в Рас Мохаммед?

— Ні, — усміхнувся Ясин, — наш заповідник розташований у протилежному боці, за новим селищем Набк — це в сторону аеропорту. Я думаю, тобі там сподобається.

— Тоді я хочу запросити тебе в ресторан, тільки в який, я не знаю. Хотілося б у рибний, може якийсь порадиш?

Цієї ночі Ясин був особливо ніжний та винахідливий. Ще в день приїзду Лари він подарував їй неймовірно гарний чорний пеньюар, з глибоким вирізом на спині і з двома розрізами збоку, і щовечора просив одягати його і не змивати макіяж. Для нього секс був особливим дійством, ритуалом, а не просто задоволенням плотських потреб, і підходив він до цього питання з неабияким умінням. З палаючими широко розплющеними очима Ясин говорив стільки ніжних слів, компліментів і зізнань, скільки Лара не чула за все своє життя.«Невже, він справді так мене любить?» — дівчина іноді сумнівалася: «А з якої тоді причини говорити все це? Адже він уже отримав, що хотів, я його і душею і тілом, який сенс обманювати?» — і Лара відганяла від себе всі думки, вона просто насолоджувалася моментом.

Було ще темно, коли Ясин розбудив її. Вони під'їхали до якогось монумента, розташованого просто на крутому березі. На горизонті чорне море відокремлювалося від неба яскраво-червоною смугою — скоро буде світанок.

— Що це за місце? — запитала Лара, показуючи на незвичайну напівкруглу структуру у вигляді колон, на яких висіли гранітні плити з написами. У центрі незакінченого кола рвалася вгору зграя голубів, зроблена з блискучого металу.

— Це приголомшливо красиво!

— Так, красиво, але це пам'ятник дуже трагічній події: 2004 року за кілька кілометрів від Шарм Ель Шейха впав у море пасажирський літак, зазнавши аварії під час зльоту. На жаль, усі загинули. Це їхні імена написані на гранітних плитах, а злітаючі голуби символізують їхні душі, що несуться до небес.

— Як сумно! Це велика трагедія. Зазвичай авіакатастрофи забирають життя цілих сімей, — Лара захотіла подивитися монумент ближче.

— Не треба про сумне! У тебе сьогодні свято! — Ясин затримав дівчину. Він став позаду неї й обійняв двома руками за плечі. — Дивись, починається!

На горизонті з'явилася яскраво-жовта смужка сонця, що сходило. Промені розривали темряву неба і відбивалися в гладі моря, що раптом перетворилося на рідку ртуть. Металеві голуби, що злітали, відбивали світло, вони були то бузковими, то рожевими, то сліпучо-жовтими. Кольорова гама неба і води змінювалася зі швидкістю руху небесного світила, і ось, нарешті, його повний диск відірвався від горизонту. Лара стояла мовчки, не рухаючись, заворожена цим дивом народження нового дня.

— Як багато прекрасного ми не помічаємо в щоденних клопотах! Але ж це так красиво!

— З Днем народження, новий день! З Днем народження, моя кохана! — і Ясин ніжно поцілував її.

— А ти романтик, і за це я люблю тебе ще більше, — усміхнулася дівчина. Вона була щаслива.

Увесь день вони провели в заповіднику. Лара милувалася справжніми піщаними дюнами, рідкісними пальмовими оазисами та вузлуватими колючими чагарниками, що надають екзотичного вигляду цій місцевості на тлі блакитного мілководдя. Ясин навіть зробив їй невелику фотосесію: як колишній журналіст і фотограф, він умів знаходити прекрасні ракурси. Потім вони бродили по коліна у воді, тримаючись за руки і розмовляючи про все підряд. Їм було просто дуже добре удвох, Лара була впевнена, що це був найкращий День народження в її житті, але святу судилося затьмаритися.

Дорогою назад задзвонив телефон, Лара попросила зупинити машину: дзвонив Марко по месенджеру. Вона хвилину думала, чи відповідати йому. Нарешті відповіла.

— Здрастуй, Лара! Сьогодні твій День народження, хотів тебе привітати, але всі твої телефони поза доступом. Подзвонив на домашній твоїй мамі, але вона нічого зрозумілого не змогла мені відповісти щодо тебе. І тут мене осінило: ти не в Україні, а в Єгипті! Адже ти з Ним зараз? Відповідай мені! — Марко репетував в істериці. Дівчина спокійним, але твердим тоном відповіла:

— Так. А чого ти очікував після того, як погрожував мене вбити? Марко, не хочу тебе робити винним, найімовірніше, і я була багато в чому не права, але між нами так багато всього поганого трапилося за минулий рік, що я не бачу сенсу бути разом. Ти мене не відпускаєш, але я все одно піду: я не кохаю тебе більше, розумієш?!

— А кого ти любиш, цього хлопчиська?! — він майже вищав у відповідь, — що він тобі може дати? Ти заради нього хочеш зруйнувати нашу сім'ю? Ларо, відкрий очі! Хоч би який ти гарний вигляд мала, але ти стара для нього! Він покористується тобою і викине, промінявши на молодшу.

Марко бив по найболючіших місцях. Звісно, дівчина й сама не раз про це замислювалася, але одна річ, коли про це думаєш ти, як про щось далеке й туманне, а інша — коли тобі це озвучують інші просто в очі, називаючи речі своїми іменами без зайвого камуфляжу. Це боляче ранило.

— Про яку сім'ю ти говориш? Її вже давно не стало, ще задовго до Єгипту. І що стосується Його: проблема не в тому, що я хочу бути з ним, а в тому, що не хочу бути з тобою. Можливо, ти маєш рацію, і між ним і мною нічого не складеться, тільки це ніяк не вплине на наші стосунки, бо з тобою я не залишуся в будь-якому разі.

Запалала тиша, яка раптом перервалася схлипуваннями. Марко, як це часто траплялося, впадав з однієї крайності в іншу. Не залишилося й сліду від розгніваного чоловіка, у телефоні зараз лила сльози ображена дитина. У такому стані Лара Марка взагалі не могла витерпіти, він ставав настільки жалюгідним, що це викликало практично гидливе почуття презирства, замість жалю на який він сподівався. «О, Господи! Лише не це! Краще б він мене обзивав і лаяв», — промайнуло в неї в голові.

— Лара, благаю! Тільки не кидай мене, не йди! Я все пробачу, я сам виправлюся. У нас усе буде добре, ось побачиш!

Вона мовчала. Ясин, ще від самісінького початку розмови, вийшов з машини і чекав осторонь, зрідка поглядаючи на Лару.

Марко продовжував жалібно скиглити, викликаючи в ній ще більше роздратування. Мовчання затягнулося. Нарешті чоловік, розуміючи, що нічого не призводить до бажаного результату, несподівано змінив тактику і перейшов у наступ:

— Якщо ти до мене не повернешся, я накладу на себе руки та звинувачу в усьому тебе! А перед тим, як перерізати собі вени, напишу лист і надішлю в газету — нехай усі дізнаються, яка ти! Я покрию тебе ганьбою, від якої ти повік не відмиєшся!

«Ого, це щось новеньке! Почався шантаж за повною програмою класичного жанру». Лара зітхнула, вона ні хвилини не сумнівалася, що собі, коханому, він точно нічого не зробить, але все ж…

— Роби, що хочеш. І не дзвони мені більше, — вона вимкнула телефон.

Дівчина з самого дитинства ненавиділа шантаж у будь-яких його проявах. Якщо хтось шантажував Лару вчинками чи словами, що могли дискредитувати її в очах інших, то вона йшла і сама все розповідала, не залишаючи ані найменших шансів шантажистам. Слова чоловіка розлютили Лару не на жарт: «Якщо у мене і були ще якісь сумніви, то зараз, дорогий Марку, ти їх усі знищив: я піду від тебе за першої ж нагоди! Лише б це скоріше завершилося, як же я втомилася!»

Дівчина вийшла з машини, схиливши голову. Ясин підійшов і міцно її обійняв: «Я з тобою, нічого не кажи».

***

Лара відлітала зі змішаними почуттями. Хоча Світлана і їздила до неї додому і ніяких трупів там не виявила, на серці у неї було тривожно. Ясину теж передалося це почуття:

— Що з нами буде? Коли ми знову побачимося? Дуже складно жити в розлуці, — він сумно дивився їй в очі.

— Я щось вигадаю, — Лара намагалася посміхнутися, але виходило доволі кепсько.«Хоч би не розридатись просто тут!»

Вони швидко попрощалися, і Лара побігла до входу на митний контроль. Ясин попрямував до машини, де на нього чекав Адель: цього разу він відвозив Лару в аеропорт.

— А я дивлюся, що ця Лара з простого сірого горобчика на золоте райське пташеня перетворюється: і громадянство отримала європейське, і квартиру має на продаж, і з чоловіком хоче розлучитися. Усе складається на твою користь. Ти не повинен втрачати такий шанс! Тим паче, що вона тобі ще й подобається.

— Занадто складні там у них стосунки, невідомо, чим усе це може закінчитися.

— Наполегливість і граніт руйнує, все в твоїх руках.

Але у Ясина такої впевненості не було.«Хоч би з нею нічого не трапилося!»

Глава 9

«Чоловіче, ти не тупоти ногами, коли невдоволений мною!

Я ж можу бути будь-якою, відповідь тобі така:

Тим, що в жінці ти розбудиш,

Тим і тішитися будеш!»

(В. Вишневський)

Повернувшись в Україну, Лара серйозно замислилась над продажем квартири. Вона радилася з друзями, показуючи їм фотографії, брошури та сайти рієлторських компаній у Єгипті. Багато хто ставився скептично, оскільки Єгипет був цілком новим і ще незвіданим напрямком: безпечнішим інвестуванням за доступними цінами вважали Болгарію та Хорватію. Але дехто вважав і єгипетський варіант цілком перспективним, тому що очевидних недоліків не знаходив, а головна перевага — теплий сезон увесь рік, була досить вагомою. Мама хотіла відмовити доньку, але це практично неможливо, якщо Лара вже щось вирішила. Як не дивно, покупці на квартиру Лари знайшлися дуже швидко і навіть за гарною високою ціною. Поклавши гроші в банк, вони з сином вирішили повернутися додому, вона і так занадто затрималася. Тим більше, Світлана переказувала, що Марко заспокоївся і перейшов із ролі агресора в амплуа нещасної жертви.

Лара була налаштована рішуче, страху перед Марком вона більше не відчувала, тому після повернення почувалася господинею становища. Чоловік це відчув і зрозумів, що шантажем і погрозами він її більше не злякає.

— Як нам далі жити? — він улесливо дивився на дружину.

— Мені приховувати більше нічого, я розповіла всю правду, що кохаю іншого. Тепер тобі вирішувати, що з цим робити.

— А що б ти хотіла, розлучитися і поїхати до Нього? — голос Марка зрадницьки здригнувся.

Лара зітхнула і подивилася чоловікові прямо в очі:

— Приховувати не буду: так, я б цього хотіла! Але, на жаль, зараз це неможливо з багатьох причин. Тому, якщо ти захочеш піти прямо сьогодні, я вважатиму це правильним рішенням.

— Але я не хочу нікуди йти! Ларо, дай мені шанс! Я готовий пробачити тобі зраду, я навіть готовий чекати, поки ти Його забудеш: адже рано чи пізно ваша історія закінчиться, не плекай марних ілюзій. І потім, подумай про Віталіка! Що ти йому скажеш, що зруйнувала вкотре сім'ю через молодого коханця, який навіть тут не живе і нічого вам не може запропонувати? А може, він якраз і розраховує на те, що ти будеш його утримувати! Ларо, адже ти його зовсім не знаєш!

— Так, я не знаю його, але зате я знаю тебе. Це ти не плекай ілюзій: розбита посудина ніколи не стане новою, як ти її не склеюй. Не переживай, виганяти тебе я не збираюся, це не в моїх правилах. Тільки не подумай мені знову погрожувати або шантажувати!

***

Минуло кілька відносно спокійних місяців, Лара з чоловіком налагодила більш-менш дружні стосунки. Вона тримала його на дистанції, хоча він змінив тактику і, навпаки, намагався проводити багато часу з сім'єю. Він навіть запропонував Ларі народити їхню спільну дитину, але вона відмовилася: «Як я хотіла цього раніше! Але зараз занадто пізно, все треба робити вчасно. Тільки втрачаючи, починаєш цінувати — дуже сумний закон життя». Лара не сумнівалася, що дитина йому стала потрібна, щоб повернути її. «Знову маніпуляції! Але маніпулювати дитиною — це вже занадто!»

Лара з Ясином продовжували тісно спілкуватися, але тепер їх об'єднували не лише почуття, а й ідея створення спільного бізнесу: хлопець збирав інформацію про продаж нерухомості, а Лара розміщувала оголошення на різних міжнародних сайтах. Багато хто цікавився, але поки далі цього справа не просувалася. Якось вона навіть проговорилася чоловікові, що хоче розвинути цей бізнес і що, більше того, має намір сама купити в Шармі квартиру для отримання пасивного доходу.

Для Марка ця новина мала ефект грому серед ясного неба: звісно, він розумів, чим це загрожує, але відкрито протестувати побоювався. Квартира в Україні була Ларина, тож він не мав жодних прав на неї. Коли він усе ж таки спробував сказати, що краще ці гроші інвестувати в Європі або витратити на сім'ю, то Лара скипіла: «Тоді спочатку продай свою квартиру, яку тобі батьки залишили! Щось про неї ти не згадуєш! І взагалі, незважаючи на пристойну зарплату, ти навіть жодного разу не заїкнувся про купівлю нашого власного житла, хоча щомісяця викидаєш багато грошей за оренду. Мені це здається дуже дивним, не вважаєш?» Марк вирішив більше цю тему не зачіпати.

Одного разу Ясин зателефонував і повідомив, що з'явилася в продажу квартира, відповідна за ціною в тому компаунді, що так подобався Ларі. «Такий шанс упускати не можна: маленькі квартири користуються величезним попитом, особливо в упорядкованому центрі міста.» Дівчина це розуміла і вирішила якнайшвидше летіти в Єгипет й оформляти покупку.

Був розпал літа, Віталік, як зазвичай, відпочивав у бабусі, а роботи в ресторані було зовсім мало, бо настав період відпусток — усе складалося якнайкраще! Однак, незважаючи на те, що Лара багато разів попереджала про майбутню поїздку в Шарм Ель Шейх, Марк цю новину сприйняв дуже болісно, оскільки до останнього моменту сподівався, що Лара передумає.

За день до від'їзду вона раптом знайшла на столі конверт, у якому був передсмертний лист: Марко довго і докладно описував усі свої претензії до дружини, а наприкінці повідомляв, що збирається стрибнути з мосту.«Знову взявся за шантаж!» Проте вона не могла залишити цей лист без уваги і вирішила зателефонувати єдиному товаришеві Марка, його колезі з роботи. На щастя, той приїхав негайно. Лара не знала, чи відомо йому було щось про їхні складні сімейні стосунки, але вибору в неї не було, тож їй довелося все розповісти молодому чоловікові і показати прощальний лист. Товариш був, м'яко кажучи, шокований.

— Я знав, що Марко дивний, але не сподівався, що настільки! У нього дуже складний характер, проте ця його любов до тебе починає ставати хворобливою.

— Що ж мені робити? Я розумію, що Марко це замислив для того, щоб я нікуди не полетіла.

— Я, як і ти, не припускаю думки, що він здатний на самогубство, але це починає перетворюватися на його нав'язливу ідею: варто лише один раз піддатися на його шантаж, Марко почне цим користуватися постійно. Адже, за твоїми словами, він уже застосовував цей прийом, щоправда безуспішно. Мені шкода, що ваші сімейні стосунки на межі розриву, але знаючи Марка, як не дивно, я на твоєму боці. А якщо вже бути абсолютно відвертим, то вважаю, що йому необхідна допомога фахівця, так як у нього досить прогресуючі проблеми з психікою. Ми і на роботі не раз помічали його дивакувату поведінку.

— Як же мені вчинити? — Лара розуміла, що не зможе виїхати, поки не переконається, що з Марком усе гаразд, хоча саме цього він і домагався.

— По-перше, треба повідомити в поліцію: ти убезпечиш себе від будь-яких претензій, якщо з ним раптом справді щось трапиться, ну і на майбутнє це теж стане в пригоді, бо цей лист його характеризує як психічно-неврівноваженого, а таких у поліції тримають під наглядом. По-друге, для очищення совісті поїдемо його пошукаємо, я знаю кілька мостів в околиці. — Побачивши, як зблідла Лара, він поспіхом додав:

— Та не хвилюйся! Він на таке не здатний! Марко боягуз, і про це всі знають.

— Після таких слів я сумніваюся, що ти йому друг.

— Ти маєш рацію! Я хотів бути йому другом, але Марко не створений для дружби, тому я лише його колега на роботі.

Вони до пізньої ночі їздили містом і околицями в пошуках Марка, повідомили в поліцію, але, як і очікувалося, поліцейські ніяких дій робити поки що не збиралися, проте заяву прийняли. Втомлена та розбита, Лара повернулася додому, а за годину слідом за нею прийшов Марко, сильно напідпитку. Це було дуже дивним, бо чоловік не пив. Нічого не пояснюючи Ларі, він відразу пішов спати, а вона, заспокоєна його поверненням, стала готувати валізу для завтрашньої поїздки. Але на цьому проблеми не закінчилися. Вранці, прокинувшись і виявивши зібрані дорожні речі, Марк зрозумів, що Лара не збирається змінювати свого рішення, і що його передсмертна записка на неї не вплинула.

Вона прокинулася від гучних стогонів: у її кімнаті, сівши прямо на підлогу і притулившись до стіни спиною, стогнав Марко, поклавши руку на лівий бік грудей:

— Ларо, прошу тебе, виклич «швидку»: у мене сильний біль у районі серця, боюся, як би не інфаркт!

«Тільки цього ще не вистачало!» — вона схопилася і побігла дзвонити в лікарню. Лара також одразу зателефонувала колезі чоловіка і повідомила про те, що трапилося, на що він відповів, що під'їде відразу в лікарню, щойно звільниться. Марк продовжував сидіти на підлозі і важко дихати, а Лара в паніці кидалася квартирою, судорожно думаючи, чим вона йому може допомогти. На щастя, «швидка» приїхала дуже швидко і забрала Марка в лікарню. Вона, наспіх зібравши необхідні чоловікові речі, поїхала слідом на таксі.