Бесплатный фрагмент - Страх Нічних Вулиць

Глава 1

Сонце вже з’явилося з-під горизонту, фарбуючи світанок у гранатові та фіолетові відтінки, а хмари забарилися в ніжно-рожевий, висвітлюючи зелену траву, вкриту росою. Тіні поступово почали відступати, віддаючи своє місце сонцю та світлу. Промені сонця огортають все навколо, падають на дерева, будівлі та траву.

Ось і з'явилися перші звуки пробудженого міста: двоногі кудись поспішали, йдучи на задніх лапах і в дивних шкурах, самого різного кольору, коти й кішки виходили з-під коробок, в яких звичайною вони спали, а інші вже встигли залізти в сміттєві баки, жадібно вишукуючи їжу. Все було так знайоме та зазвичай. Десь вдалині періодично гавкали пси, а голуби зграями шукали їжу. Залізні чудовиська ганяли по дорогах, залишаючи за собою неприємний запах диму і заліза. А ось починалися перші суперечки й сварки котів, з різних причин.

Рудо-біле кошеня вихором вибігло з коробки, знісши все на своєму шляху, і вмить під його лапками з’явився твердий асфальт. Маленький хвостик кошеня був піднятий вгору, а зелені очі, як у сови, іскрилися від радості. Малюк повернувся до коробки, де мирно відпочивали його батько, сестра і брати, спантеличені такою активністю кошеня.

— Прокидайтесь! — вигукнув він, великими стрибками підскакуючи в різні боки, змушуючи свої вуса тремтіти. Кошеня заспокоївся і струснувши хутро, уважно подивився на своїх братів, сестру і батька, чекаючи їхньої реакції.

— Чого ти так рано, маля? — Розкривши очі, муркнув рудий кіт, встаючи з місця і виходячи з тіні, явно знаючи, що заснути у нього не вийде. Він радісно потягнувся, примруживши очі, змушуючи себе остаточно прокинутися.

«Зазвичай він спить до полудня» — Роздумувала чорна кішка, яка лежала біля рудого кошеня.

Ззаду почулося невдоволене шипіння.

Лакрима обернулася, і побачила, як її брат Джонс смикає хвостом у різні боки, хлистаючи себе по боках.

— Сьогодні день народження у Метелика! — вигукнув Ворсик.

Його біло-руде хутро мерехтіло у світанкових іскорках сонця, тим самим роблячи його блискітками. Цей малюк був явно схвильований майбутнім святом. Це видавали його скуйовджене хутро та очі, що бігали у різні боки.

— Її день народження почнеться тільки вночі. — Помітив рудий котик, що лежав біля Лакрими, розглядаючи кожну шорстку Ворсика. Його зелені очі відбивали спокій, а тіні приховували його руде хутро, яке була один в один як у його батька. — Ми ж встигнемо на її день народження, адже так? — Видала чорна кішка, поблискуючи похмурими очима в коробці.

Потягнувшись, вона вийшла з коробки й відчула твердий, ще мокрий асфальт під своїми лапами. Запах вогкості після дощу просякнув в усе навколо, змішався з приємним ароматом квітів, трави й це віщувало про прихід весни.

Батько нахилився до своєї дочки так, що його дихання було їй добре чутно. Ніжним голосом він прошепотів:

— Звичайно. — Піднявши голову і глянувши в очі Лакрими, кіт неспішно повернувся до решти, піднявши радісно хвіст трубкою і продовжив:

— Нехай кожен з нас подарує Метелику подарунок. — Запропонував зеленоокий кіт. Його погляд, наповнений добротою і турботою, зупинявся на кожному його кошені.

— Так! — З тієї ж радістю вигукнув Ворсик, а рудий кошеня на ім'я Лаки й Лакрима кивнули.

Лакрима повернулася до Джонса, але той повернувся на інший бік і щось тихо прошепотів собі під ніс.

Повисла незручна пауза.

Його дивакуватість дивувала чорну кішку: він був постійно буркотливий, в поганому настрої, підозрілий. Але тут батько Луч, щоб розсіяти тишу, сказав:

— Що ж, мої малята, пора їсти! — Вказуючи на Сміттєвий Бак хвостом нявкнув Луч, повернувшись до нього.

Кошенята радісно кинулися на той сміттєвий бак, по черзі вистрибуючи на нього, лише Джонс невдоволено закотив очі, і в повільному темпі пройшов за іншими.

Лакрима побачила тривожний погляд батька, який був загострений на брата.

***

Нічне небо огорнуло місто і зірки сяяли на ньому, місяць освітлював все своїм сріблястим, нехай і тьмяним світлом. Легкий вітерець розвивав хутро Лакрими, її силует зливається з темрявою нічного мороку, і лише її похмурі очі видавали її присутність. На вулиці були звичайні звуки міста. Вдалині десь двоногі розмовляють своєю мовою, яка кішці була незрозуміла. За сміттєвим баком бігали пацюки, а всю цю картину доповнював тихий гуркіт механізму двоногих, який ганяв по дорозі.

Кішечка підняла свою мордочку до неба, розглядаючи зірки, що сяють. «Цікаво, за мною спостерігає хтось?» — Запитала сама у себе міська кішечка. Вона обвела себе своїм пухнастим хвостом, і нагострила вушка, щоб прислухатися до звуків нічного міста.

«Так» — Пролунав чийсь твердий голос, сказавши ривком слово.

Через несподіванку, Лакрима підскочила, розпушивши своє хутро, і почала оглядатися по сторонах. Пульс стукав як скажений, а лапи від страху стали мимоволі ватяними, та легкий холодок змійкою пробігся по потилиці кішечки — Тут хтось є?! — Запинаючись і тремтячим голосом запитала налякана кішка.

Але все було тихо.

Тоді вона нахилила голову і відкрила пащу, принюхавшись. Поблизу навіть котів не було: ні кроків лап, ні чужого дихання.

Списавши все на те, що їй почулося, Лакрима знову влаштувалася зручніше, продовжуючи розглядати темне небо, але не втрачаючи пильність. Очі Лакрими поступово почали закриватися від звуку легкого завивання вітру, який так і манив забрати в обійми снів Лакриму, тіло почало піддаватися, а потім і розслаблятися. Вона поринула у сон.

Крізь віки Лікарям відчула яскраве світло, а звуки механізму двоногих були недалеко від неї. Але чомусь її це не турбувало.

Розкривши повіки, вона побачила неймовірні яскраві фарби: все було набагато яскравіше, ніж будь-коли вона бачила. Повітря було наповнене металом і димом, але водночас з собаками та довгоногими.

Білогруда кішечка заіскрилася від щастя, і навіть не ставила собі питання, де вона і чому все таке яскраве. Одним стрибком вона з'явилася на яскраво-зеленій залізці, трохи похитнувшись. Вона випрямила своє гладке чорне хутро, підставляючи його під теплі промінчики сонця та глянула вниз.

Внизу був мокрий асфальт, на якому нещодавно була роса.

І ось її лапи злегка змокли від роси, але вона навіть не звернула увагу. Її з голови до лап переповнювали почуття радості, щастя та захоплення такими фарбами. Вдалині вона побачила сад, оточений кущами троянд, що блищали веселкою у променях сонця.

Лакрима присіла, торкнувшись хвостом асфальту, немов вистежуючи здобич. Лапи її самі підірвалися, і понесли до кущів. Наблизившись, вона відчула, як аромат троянд приємно лоскотав ніздрі, і незабаром під її лапами виявилася ніжна трава.

Лакрима кинулася у центр, який оточували настільки приємно пахучі кущі.

Коли вона пробиралась, кущі зачепили її гладку шорстку, проте вони були приємні та ніжні, та не створювали дискомфорту для чорної кішки.

Зірвавшись, вона кинулася кататися по дуже м'якій траві, перекочуючись то на лівий, то на правий бік, просочуючі свою шорстку запахом молодої трави.

Вона підставила живіт сонцю та сонце почало зігрівати її з лап до голови. Її оточували найрізноманітніші квіти: фіалки, маки, ромашки й кульбаби — все це змішувалося з приємним ароматом троянд.

Лакримі хотілося б залишитися тут назавжди, тому що атмосфера створювала розслаблення та спокій.

Але раптом пролунав голос, немов би в її голові:

Вставай! — Лакрима відчула чужий, теплий подих біля свого вуха, а крізь віки вона побачила темний силует.

Розплющивши очі, вона побачила перед собою морду кішки. Висловуха, синя кішечка, що здавалася майже чорною, стояла над Лакримою, світилася в місячному світлі, а її сині очі переливалися в темряві.

— Прокидайся, соня. Зараз вже майже ніч. — мяукнула вона, відійшовши від Лакрими.

Лакрима, поворухнувши вухом, піднялася на лапи, і змогла повністю розглянути кішку: її сині очі іскрилися, сама вона була синьою, з куцим хвостом, маленькими лапками й блиск місячного світла видавав її милу, майже білу мордочку.

Лакрима відразу ж відчула полегшення і спокій, тому що це була її найкраща подруга — Милашка.

Її хутро коливалося на вітру, а маленький, куций хвіст був піднятий вгору.

— Хіба ти забула, що скоро почнеться день народження Метелика? — Лукаво подивившись на подругу, сказала Милашка.

— Звичайно ж ні! — Розсміялася Лакрима. Хоч і знала, що це так.

Лакрима ніколи в житті не була за межами Сміттєвих баків, і крім свого батька, братів, Милашки та Метелика ніколи не бачила що за собою приховують Сміттєві Баки. Але сьогодні їй належить побачити навколишній світ.

Від нетерпіння, у чорній кішечки засвербіли лапи.

Махнувши хвостом, Милашка попрямувала в бік Сміттєвих баків, а Лакрима за нею.

Лапи стукали по холодному асфальту, а стукіт лап лунав луною, завиваючи десь далеко. І ось, вони вже змогли розгледіти темно-зелені сміттєві баки.

Мелашка повернулася до чорної кішки й очікувано подивилася на неї, мовляв, хотіла переконатися, що вона готова.

Лакрима заглянув їй в очі та кивнула, розтягнувшись в усмішці.

Вони обидві стрибнули в дірку за Сміттєвим баком, і негайно все заповнила темнота, через що Лакрими довелося інстинктивно визначати, де знаходиться Милашка. Довго чекати не довелося, і тут з’явилося біле світло в кінці.

Подруги впевнено вилізли з діри, струснувши шкурами.

Лакрима була здивована, який світ великий, почуття подиву і захоплення переповнило кожну її шерстинку. Механізм двоногих проїжджав майже перед котятками, викидаючи за собою їдкий дим: це були штуки різних кольорів, які ганяли з шаленою швидкістю, а всередині їх були двоногі.

«Напевно, це їх прислуги» — подумала про себе Лакрима і відвела погляд.

Навколо були найрізноманітніші будівлі, та всюди виднілися темні силуети котів і двоногих. Лакрима намагалася вдивлятися в силуети, намагаючись розгледіти їх. З лівого боку по ту дорогу, йшов коридор з цегляних стін. Запах псини був дуже близько, а у повітрі стояв приємний аромат троянд.

— Нам у цегляний коридор. Тільки переходь обережно дорогу. — Вивела з роздумів подругу Милашка. Вона відвела погляд і напружилася, ніби хижак готувався напасти на свою здобич.

Лакрима повторила дії за Мелашкою, примружившись і намагаючись розгледіти той таємничий коридор, за яким була непроглядна темрява.

Лакрима уважно дивилася на подругу.

Погляд Милашки був направлений в ту темряву, наче був зафіксований. Напруга тільки наростала, але тут, побачивши, як її синя кішка зірвалася, Лакрима відірвалася і побігла за нею.

Страх просік кожну шерстинку Лакрими, коли вона з неймовірною швидкістю намагалася встигнути за Милашкою. Найрізноманітніші думки закрадаються їй в голову, змушуючи рости тривожність. Тільки коли вони перетнули дорогу, вони зупинилися.

Лакрима чула, як Милашка важко дихає, та й сама нерівно дихала.

Трохи віддихавшись, Милашка сказала:

— Ну що, вперед. — заіскрилася синя кішка, а Лакрима лише кивнула.

Вони обидві пішли переходити той коридор, і знову тьма огорнула їх, через що чорний кішечки знову довелося вишукувати свою подругу в темряві інстинктивно. Коли вони його перейшли, їх зустрів асфальт, незрозумілі будови та ще більше сміттєвих баків, через який визирали силуети, поблискуючи своїми очима, а хтось із силуетів просто сидів.

Відразу ж Лакрима відчула на себе пильні погляди.

Обернувшись, вона побачила, як на неї всі пильно дивляться. Це було не здивування, як спершу здалося кішці, це була злість, осуд.

Лакрима постаралася не звертати на це увагу, попри зароджуваний страх у грудях, який періодично поколював. Милашка напружилася, але мовчала.

— Мамо! Мамо! — писклявим голоском хтось пищав недалеко від кішок. — Це ж Міраж! Вона нас всіх вб'є! — Лакрима обернулася.

Вона побачила повністю чорне кошеня з жовтими очима, який згорнувшись калачиком, сидів біля чорно-білої кішки.

Та незнайомка обняла свого малюка хвостом, не відриваючи погляду від Лакрими.

— Хто така Міраж? Мене звуть Лакрима. — Зупинившись, сказала кішечка, подивившись на чорно-білу незнайомку.

Та подивилася на свого кошеня, та промовчала. Спочатку в її погляді читався подив, але потім повернулася злість.

Не відставай! — крикнула Милашка, десь неподалік.

Лакрима метнулася наздоганяти подругу.

Коли вони зникли за високим парканом, Лакрима запитально подивилася на свою подругу.

— Що це було? Ти бачила їх погляди? І хто така Міраж? — Засипала питаннями Лакрима подругу. Та лише відвела погляд убік.

— Я не знаю… Може тому що вони раніше тебе ніколи не бачили? — Припустила Милашка, явно задумавшись, але продовжуючи йти вперед.

Всю дорогу вони йшли мовчки, поки не почули хихотіння кошенят.

Милашка відразу ж повеселішала, і помітно прискорилася.

Ось вони й прибули в парк. Всюди були незрозумілі штуки, які висвітлювали дорогу, молода травичка, яка оточувала сіру штуку, з якої лилася вода. Вдалині видавалися силуети: компанія кошенят і кота з кішкою, біля них лежала купка голубів, мишей і щурів.

Глава 2

Біла, маленька кішечка, що сиділа ближче до Лакрими й Милашки, які наближались, обернулася. Її хутро було помітно найбільше, через її білий, немов зимові замети, колір. На її мордочці з'явилася посмішка, Милашка схопилася і побігла до своїх подруг.

Коли кішечка наблизилася, вона потерлася носами спочатку з Милашкою, а потім з Лакримою.

Її зелені очі відбивали доброту, і вона вочевидь була рада появі своїх подруг.

— Рада вас бачити! — муркнула біла кішечка, вказавши на групу котів, запрошуючи приєднається своїм пухнастим хвостом.

— Ми раді теж тебе бачити, Метелик! — Махнувши своїм куцим хвостом, побігла до компанії Милашка, а за нею Метелик і Лакрима.

Лакрима побачила, як посередині компанії лежать штуки, що світяться, через світ яких, довгі тіні котів і кішок були як чудовиська, через що Лакрима прищулилася.

Їх оточувала невелика галявина з безліччю рослин: від квіток до дрібних паростків. Навколо квіток кружляли витончені метелики, які то сідали на квіти, то відлітали, виконуючи танці крилами. Неподалік сиділи ворони, щось намагаючись знайти.

До них підійшов палевий маленький кіт, він був ровесником Милашки та Метелика. Його хвіст був тонким, а хутро гладке.

Вітаю, мене звуть Арчі. — Його погляд ковзнув по Лакримі, а зелені очі уважно розглядували кішку, через що гостя трохи зніяковіла. — Милашку я знаю, а тебе як звуть, юна леді? — нарешті ввічливо запитав він.

— Моє ім'я Лакрима. — Відповіла кішка, у відповідь розглядаючи його гладке, красиве хутро.

— Що ж, тоді нумо підімо! — муркнув Арчі, кивнувши.

Вони разом пішли до центру галявини, проте, Арчі вважав за краще йти з Лакримою, торкаючись її боків і зливаючись хутром з нею.

Підійшовши ближче, Лакрима змогла розгледіти фігури котів краще, адже світло з незрозумілої штуки висвітлювало майже кромішню темряву.

Ближче всіх сиділа тендітна кішечка. Однак, вона дуже відрізнялася від інших. У неї не було хутра, а замість цього була рожева шкурка, а її блакитні очі блищали. Другим сидів досить великий кіт. Його біле, як сніг хутро переливалося і блищало в місячному світлі, а пухнастий хвіст обіймав ще одного маленького котика, дуже схожого на Метелика. Біля них сиділа витончена, з гладким хутром триколірна кішка. Її зелені очі, як молода трава, були немов як у того кошеняти Метелика.

Далі всіх сиділи три кошеня: один був сріблястого забарвлення, з фіолетовим нашийником, друга була кішечка, з тим же сріблястим хутром, однак, грудка її була білого кольору, також, як і половина правої лапи. А третя була димчата кішечка, з сірими смугами по всьому тілу і вузькою мордою.

Перша звернулася та дивна кішечка без хутра:

— О, ще гості. Мене звуть Роза. — Роза встала і вказала носом на дорослого кота і кішку. — Це батьки Метелика. Їх звуть Сніжний і Блиск, а той маленький котик біля Сніжного — Пончик. — Кішечка кивнула в бік трьох кошенят. — Сріблястого з нашийником звуть Бакс, поруч з ним сріблясту кішечку — Іві, а димчасту кішечку — Х'ю. — Лакрима вже хотіла відкрити пащу, щоб представитися, однак Роза подивилася на неї через плече:

— Я знаю твоє ім'я, Милашка про тебе вже розповідала — тихо засміялася кішечка та побігла до компанії котів.

Лакрима, Милашка й Арчі пішли за нею.

Нові запахи кружляли голову Лакримі. Вона вперше в житті вийшла з тієї самої стіни, і інших котів майже не бачила. Вона розглядала кожну деталь з інтересом, тому що для неї це було вперше.

Перша виступила Іві:

— Привіт! Нумо дружімо. Я — Іві. Милашка про тебе так багато розповідала — в очах юної кішки спалахнула радість, а вушка піднялися до неба.

Але ззаду показався Блиск, і перекрила дорогу хвостом Іві.

— Лакрима і Милашка, мабуть, зголодніли. Дай їм поїсти. — На мордочці пустунки з’явилось розчарування, і вона попленталася до решти, притиснувши свій хвіст.

Блиск нахилила голову над вухом Лакрими та прошепотіла:

— Вона завжди поспішає. Не звертай увагу — Через ці слова Лакрима мимоволі видала муркотіння.

Вона очима пошукала Милашку. Чорна кішечка побачила її, що їла жирного щура разом з Метеликом.

Тільки зараз вона зрозуміла, що живіт звело від голоду, від довгої дороги, змушуючи мимоволі податися кішечку до купи зі здобиччю. Чорна кішечка поспішила приєднатися до подруг.

— Можна? — Лакрима вказала своїм пухнастим хвостом на лежачого біля купи гризуна. Метелик кивнула, не ставши відповідати, адже вона була зайнята трапезою.

Позаду них нові друзі Лакрими щось гаряче обговорювали.

Непомітно для себе, вухо чорною кішечки повернулося в бік, де коти і кішки щось обговорювали.

— Ці розбійники знову вкрали їжу! — Лакрима почула чийсь дзвінкий, обурений голос, трохи схожий на голос Милашки.

— Серйозно? Ці псевдо круті тепер лізуть до домашніх? Це низько навіть для них. — У ньому Лакрима впізнала ніжний голос Блиска.

Лакримі стало цікаво, тому вона підповзла трохи ближче. Милашка та Метелик переглянулися, але питати нічого не стали, здивовано дивлячись Лакримі слідом.

— До речі, кажуть, що в них народилися нові кошенята. Зараз вони ще більше стануть нас обкрадати.

— Просто чудово!

Лакрима і не помітила, як підкралася майже впритул до Сніжного. Раптом, через Сніжного виглянула Блиск.

— Походу, нас підслуховують. — муркнув триколірна кішка, і в її голосі явно була чутна насмішка.

Всі обернулися і подивилися на Лакриму. Чорна кішечка втиснулася своїми кігтями міцно в землю, відчуваючи, як вона згорає від сорому, і як безліч пар котячих очей направлено на неї.

— Якщо вона хоче, то може послухати та обговорювати з нами. — Спокійно сказала лиса кішечка, і своїм тонким хвостом запросила Лакриму присісти біля неї.

Молода кішечка попленталася на те саме місце, що показала Роза.

Арчі, який сидить поруч, подивився на Лакриму з якоюсь ніжністю, через що друга почала ніяковіти ще більше.

— Те, про кого ми говоримо — банда Чорної Троянди. Ця банда складається з котів, які крадуть їжу і наводять страх на місто. — Сніжний кинув погляд на Лакриму. — Їх досить багато, тому так просто перемогти їх не вийде, тим більше варто визнати, що вони досить хороші бійці. — Продовжив він свою розповідь.

Тут же збентеження пройшло, і тепер в жовтих очах Лакрими бачилась велика цікавість, і бажання почути далі розповідь.

Раптом, пролунав шелест трави, і обернувшись, Лакрима побачила, що до них наближаються силуети її батька і братів, що з’явилися за горизонтом.

Лакрима застигла і закам'яніла, не сміючи зводити очей з їх силуетів, що наближались. Її лапи почали мимоволі тремтіти, а хвіст смикатися в різні боки.

На морді рудого кота красувалася злість, через що у Лакрими від хвилювання заворушилось хутро на загривку.

Він з її братами зупинився у двадцяти метрів від них.

— Лакрима, підійди сюди. — холодним тоном наказав Луч.

Чорна кішечка невпевнено зробила крок вперед, потім ще один, і ще.

Коли вона наблизилася, то помітила, що Джонс посміхається і дивиться на неї з посмішкою. Лаки ж кинув короткий погляд на Лакриму, в якому читалося співчуття, а Ворсик нетерпляче переминався з лапи на лапу, що змушувало під його лапками хрустіти траву.

Кот подивився на своїх синів.

— Хлопчики, біжіть святкувати День народження Метелика, а я поговорю з Лакримою. — Ворсик одразу ж кинувся до Метелика, Лаки квапливо покрокував за Ворсиком, а Джонс, як зазвичай, повільно поплентався за братами.

— Чому ти не почекала нас і втекла з Милашкою? — З презирством Луч подивився у тривожні очі доньки. Його хвіст здригався від роздратування.

Лакрима хотіла провалитися крізь землю. Вона відчувала, як пульс з шаленою швидкістю стукає у неї в грудях, а серце шалено калатає. Кішечка винною опустила голову і притиснула щільно вуха, здригнувшись.

— Пробач … — Згораючи від сорому, ледве видавила фразу Лакрима.

Луч спокійно зітхнув, та поклав хвіст на спину своєї дочки, обійнявши її.

— Ти розумієш, що могла наразити себе на небезпеку? — Та сама злоба і роздратування, що недавно була чутна в голосі рудого кота раптово зникла, замість неї оселилася тривога і турбота.

— Так розумію. Але я вже майже доросла кішка. — Адже і справді, Лакрима була вже далеко не 3-місячним кошеням, який ховався під животом матері. Вона майже діставала до грудей батька. Здавалося, ще трохи й вона дістане до Ворсика — найстаршого брата.

Луч глибоко зітхнув

— Не забувай, що ти вийшла за межі нашого житла. — Тепер зелені очі, що світиться в темряві, кинулися на темне небо. — Ти повинна бути обережна. Ти можеш дати мені обіцянку, що будеш обережна? — Очі Луча, що округлилися, і були, немов як у сови, кинулися на Лакриму.

— Так. Обіцяю бути обережною. — Лакрима побачила, як м'язи рудого кота розслабилися під хутром. Кот встав і вказав кінчиком хвоста на місце, де веселилися інші.

— Біжи до них. — Лакрима вже мала намір побігти, але озирнулася через плече.

— Ти хіба не йдеш?

— Ні.

— Куди ти? — здивувалася чорна кішечка.

Вуха кота насторожено повернулись в бік Лакрими, однак поспішати обертатися Луч не збирався.

— Я як-небудь потім тобі розкажу, але пізніше. — Кот промовив це швидко. Було явно зрозуміло, що він поспішає.

Залишивши Лакриму в подиві, його силует поспішив сховатися за кущами, які вели до виходу.

Кішка розгорнулася, і помчала назад. Наближаючись до друзів, Лакрима помітила, що почав згущуватися туман. Він був ледве помітним, і здавався невеликою прозорою хмаркою, яка вирішила спуститися на землю.

Кішка кинула короткий погляд на небо. Сяйво сріблястого місяця висвітлювало небо, а по небесному мороку були розсипані білі зірки.

Замислившись, Лакрима ледь не врізалася в Ворсика.

— Гей, обережно! — викрикнув рудо-білий кошеня, відскочивши від Лакрими та розпушивши своє хутро. — Боляче ж! — Жалібно нявкнув Ворсик, виблискуючи своїми зеленими очима в темряві.

Тільки зараз чорна кішечка зрозуміла, що мало не наступила на тонкий хвіст Ворсика.

— Пробач. — Винне нявкнула кішечка. — Я не хотіла. — У відповідь рудо-білий кошеня хмикнув і відвернувся від Лакрими, задерши носа.

«Сьогодні я якась задумлива…» — подумала про себе Лакрима. Але тут з роздумів її вивів голос Арчі:

— Іди сюди, Лакрима! — Арчі радісно забурчав, а Роза, що сидить з ним, злегка відсунулася, поступаючись місцем Лакримі.

Кішечка сіла на своє місце, і відчула м'яке хутро Арчі біля своєї лапи. Раптово, вона інстинктивно відчула на собі чийсь пильний погляд, через що її хвіст здригнувся.

Тільки піднявши голову, Лакрима побачила, як сидячий навпроти неї Джонс єхидно посміхався і дивився на неї. У його жовтих очах спалахнуло щось зловісне.

Котик вказав хвостом на Метелика. Біля кішки лежали різні подарунки та трофеї: жучки, брязкальця, пташки, красиві палички, кістки.

«Подарунок!» — Хвиля сорому пробіглася по спині кішечки, а рожевий рум'янець оселився на щоках.

Тільки зараз Лакрима помітила, що Метелик то і робить, що кидає на неї очікують погляди.

Коти й кішки щось гаряче обговорювали, але Лакрима їх не слухала.

Скориставшись моментом, Лакрима початку непомітно рухатися в бік Милашки. На щастя, її ніхто не помітив, крім Арчі, який з цікавістю спостерігав за діями кішечки, але нічого не сказав..

Лакрима доторкнулася кінчиком хвоста до спини подруги.

Милашка різко обернулася, і хотіла пискнути, але побачивши Лакриму, заспокоїлася, і закотила очі, посміхаючись.

Чорна кішечка не змогла стримати посмішку.

Милашки завжди була боягузом. У дитинстві Лакрима любила лякати висловуху кішечку, через що друга часто ображалася, але подруги в кінцевому підсумку все одно мирилися.

Від спогадів в грудях у Лакрими стиснулося від туги.

Милашка злегка нахилила мордочку, даючи Лакримі сказати їй щось на вушко.

— Слухай, Милашка. — Тихо початку шепотіти на вушко Милашці Лакрима. — Я забула приготувати подарунок для Метелика. Чи не сходиш зі мною за її подарунком?. — Милашка після цих слів тихо засміялася.

— Ну ти й забувашка! — дражнила синя кішечка подругу. — Звичайно сходжу. Куди ж я подінуся?. — Після цих слів з пащі Лакрими вирвалося муркотіння.

Милашка любила завжди пригоди, а вже тим більше зі своєю кращою подругою — Лакримою.

Милашка розгорнулася спиною до Лакрими.

— Ми з Лакримою скоро прийдемо! — Голосно заявила синя кішечка.

— Куди ви йдете? — Запитала Блиск, повертаючи морду набік, показуючи свою цікавість. На її триколірному хутрі гралися місячні промені, а грудка блищала, яку, по всій видимості, регулярно вилизує володарка гладкого хутра.

— Ми скоро! — Швидко муркнув Милашка, розвертаючись до Лакрими.

Лакрима помітила, як Арчі змінився в обличчі: на його мордочці оселилася тривога, а м'язи напружилися під палевим хутром.

Палевий котик хотів уже встати, але Лакрима, немов, прочитавши його думки, сказала:

— Ми швидко. — спокійно вимовила кішка, і відразу ж помітила, як Арчі відвів погляд і не став вставати.

— Доганяй, Лакріша-медліша!. — Лакрима побачила, як темний силует Милашки віддаляється, через що лапи самі понесли Лакриму

— Вже біжу! — вигукнула чорна кішечка, відчуваючи, як вже звичний вітер дме назустріч.

Глава 3

Сльота неприємно булькала під лапами, забруднивши лапи двох кішок. Туман ставав все густішим і густішим, і вже не був схожий вже на невинну хмарку, а скоріше ставав білою димовою завісою. Маленькі крапельки дощу капали на кішок і барабанили по асфальту. Їх оточували найрізноманітніші дерева: від дубів до маленьких берізок, а вітер починав ставати сильнішим та сильнішим, розвиваючи з шаленою швидкістю хутро кішечок.

Милашка принюхалася над черговою купкою бруду, і нагнулася мордочкою майже впритул. Вмить Милашка повернулася до Лакрими, тримаючи в зубах щось маленьке і червоне.

Мордочка Милашки була забруднена від бруду, прямо як її лапи, а хутро, що колись було блискучим і переливалося на сонечку, стало все мокрим від дощу, але не дивлячись на це, сині очі іскрилися від щастя.

— Ось цей, здається, гарний! — Ледве промовила Милашка, і на її вуса капнули ще пару крапель дощу. Коли синя пустунка підбігла ближче, Лакрима змогла розгледіти трофей, що тримала в зубах Милашка: цей жук мав червону спину, з білими, як молоко, плямами, і чорною головою, лапами й вусиками. — Це Плямажук (Божа корівка).

— А ти точно пам'ятаєш дорогу назад? — Лакрима з сумнівом подивилася на похмуре, туманне і сіре небо, яке повністю закрили хмари, і тут же з неба на голову Лакримі впало ще пару крапель дощу, яких з кожним разом ставало все більше, як ніби вони ставали більш впевненими.

— Звичайно! — Милашка впевнено повернулася до своєї кращої подруги спиною. — Нам лише потрібно повернути праворуч і … — Останню фразу Милашка не доказала. Вона побачила віддалене місто, яке через міраж здавалося примарним. Свою роль ще й зіграв туман, все більше ховаючи місто за собою.

Милашка опустила куций хвіст від побаченої картини, і її хутро трохи встало на дибки.

Тут же Лакрима відчула від подруги тривогу і страх.

Вона повернулася до Лакрими, і очі Милашки округлилися від страху, і вмить та надія і впевненість пропала. І не потрібно було слів, щоб зрозуміти, що сталося.

— Пробач, я так була захоплена процесом, що й не помітила, як ми заблукали. — Сумно промямлила Милашка, все також тримаючи в зубах подарунок для Метелика.

Лакрима глибоко набрала повітря в легені, і видихнула.

— Зараз не час нам сумувати. Нам потрібно знайти укриття, щоб перечекати дощ і почекати поки піде туман, так буде легше знайти дорогу назад. — Посміхнулася Лакрима подрузі, через що друга трохи розвеселилася, і посміхнулася у відповідь.

— Тоді вперед! — Впевненість повернулася в тон Милашки, через що Лакрима стало трохи смішно від її слів. — Вперед! Іди злий туман! — Уже крикнула кішка, і зробила крок вперед, а потім не поспішаючи побігла.

— Ти знаєш куди йти? — Лапи чорної кішечки самі помчали за синьою пустункою, і тут же Лакрима відчула, як вітер з-за її бігу став сильнішим, і він, як ніби знаходився в самих вухах Лакрими. Ледь не відстаючи від Милашки крикнула Лакрима, щоб подруга почула її через вітер.

— Так! — Намагаючись перекричати дощ і вітер, крикнула найкраща подруга Лакрими. Її силует то віддалявся, приховуючи Милашку в тумані, то наближався, роблячи її невидимою в полі зору Лакрими.

Каміння, палиці й гілки, те і робили що траплялися на шляху, боляче дряпаючи подушечки лап молодим кішкам, а іноді кішки нахилялися, щоб палиці над їх головою не збили їх зі шляху.

Асфальт змінював траву, а трава асфальт, і навпаки, а вітер не переставав дути, створюючи неприємні відчуття Лакримі, але і водночас він надавав їй почуття свободи й незалежності.

Періодично подруги наступали на калюжі, що також булькали під лапами та робили лапи мокрими.

Дерева, також здавався в тумані примарними, постійно миготіли перед очима, а попереду був той же білий, дуже густий туман, що приховує за собою нові дерева.

Раптово, Лакрима відчула, як лапи стали важкими й трохи підкосилися. Лакрима втомлювалася, і енергія покидала її.

Раптово, через білу димову завісу Лакрима побачила будинки, що були так довго приховані за туманом.

Милашка прискорилася, втікши з останніх сил, те ж саме зробила і чорна кішечка.

На щастя, залізна, іржава двері виявилися відкрита, і вмить подруги зробивши один стрибок, виявилися в будівлі, а підлога стала холодна та тверда.

Тільки забігши, Милашка безглуздо звалилася на холодну підлогу без сил, важко дихаючи.

Лакрима також швидко набираючи в легені повітря і видихаючи, без сил лягла на підлогу, відчуваючи, як болять подушечки лап від подряпин, і як лапи стають ватяними і важкими. — Н-нар-решті. — Ковтаючи повітря, сказала синьоока кішечка з затримкою. Лакрима сама не могла заговорити, перш ніж як слід не віддихалась.

— Ось нам і пригода. — невдоволено пробурмотіла Лакрима, обернувшись назад і побачив, що за виходом непроглядна білизна, з якої проникав місячне світло, і слухаючи, як дощ барабанить по асфальту.

Милашка глибоко вдихнула повітря і видихнула.

— Йдемо, а то тут прохолодно. — муркнув кішечка, піднявши щось з землі, скоріш за все, Плямажука.

Силует подруги майже зник в темряві, що змусило Лакриму підірватися, і піти за нею. І тут же чорна кішечка відчула під собою невеликі, холодні підйоми.

Лакрима напружилася і зробила стрибок, і тут же пролунало її відлуння, а потім і ще одне відлуння, скоріш за все це було відлуння Милашки. Подруги були як два хижаки в темряві, яка добре маскувала їх від цікавої здобичі.

Запах вогкості вдарив в ніс Лакримі. Очевидно та і по запахах, тут давно не ступала котяча лапа. Перед очима миготіли силуети різних штук і голі, обшарпані стіни.

Вдалині показався невелике, тьмяне світло, а наблизившись ближче, Лакрима зрозуміла, що це було вікно, за яким був білий непроглядний туман.

Тільки коли Милашка підійшла ближче до вікна, Лакрима змогла розгледіти вже давно звичне її синє хутро. Вона зупинилася, і подивилася кудись убік.

Лакрима подивилася в ту ж сторону, і побачила, білу, порвану подушку, що лежала в кутку. Довго чекати не довелося, і синя кішечка тут же кинулася до неї. — Дивись, нам посміхнулась удача! — Пролунав радісний голос Милашки, а потім до нього додалося якесь човгання, і тут же Лакрима побачила, як її подруга вже встигла залізти на подушку.

Лакрима повторила її дії, і вона опинилася поруч з подругою.

Обидві кішки склали лапи під себе, і обійняв себе хвостом. І в ту ж мить, пліч Милашки торкнувся боки Лакрими, і їх хутро змішалося.

Так Лакрима віддавала своє тепло Милашка, а Милашка своє Лакримі.

Настала мертва тиша, що аж Лакрима могла чути кожен вдих і видих подруги, як і свій.

— Як думаєш, інші будуть нас шукати? — Пролунав голос Милашки прямо над вухом Лакрими.

Це питання змусило серце чорної кішки тьохнути в грудях. Зразу ж вона згадала, як дала обіцянку своєму батькові бути обережною. Тривожні думки пробралися в голову до Лакрими, не даючи їй спокою.

— Будуть. Швидше за все ми тут до ранку, бо ти бачила яке туманіще на вулиці. — Лакрима змусила себе відповісти спокійно, але водночас відчула, як її м'язи напружилися під хутром.

— Так … — Погодилася Милашка

— До речі, хотіла запитати, а ти знаєш де ми знаходимося?

— Ні … — Через невелику паузу пролунав голос кращої подруги над вухом Лакрими. Її голос звучав так смішно, що Лакрима не змогла стримати сміх, хоч і розуміла, що в такій ситуації потрібно плакати, а не сміятися.

Слідом за смішком чорної кішечки пішов і сміх Милашки.

Тільки Милашка могла підняти настрій в такій ситуації. Милашка була з тих, хто зможе розсмішити Лакриму в будь-якій ситуації. Ще з самого дитинства, як тільки подруги познайомилися, Милашка завжди намагалася розвеселити свою подругу, коли та сумувала. Лакриму ніколи не мучили сумніви про те, що їх дружба з Милашкою буде не вічна.

Здавалося, навіть після смерті вони продовжать свою дружбу. Ніхто і ніколи не посмів би розлучити їх.

Лакрима позіхнула, потягнувшись.

— Нам треба набратися сил і гарненько виспатися. Не факт, що туман завтра піде, так що приготуйся до будь-якого розкладу цієї пригоди. — Сонно сказала Лакрима, відчуваючи, як її очі злипаються від втоми та бажання скоріше піти в сон.

— Ти права. — замуркотіла Милашка. — Солодких снів

— Солодких снів. — Майже пошепки промовила Лакрима, відчуваючи, як її тіло поступово розслабляється, а повіки закриваються. Довго чекати не довелося, і як тільки Лакрима закрила очі, тут же провалилася в сон.

***

Несподіваний спалах перед очима і гуркіт грому, змусив юну кішку вскочити на лапи, і нервово почати озиратися по сторонах. Озираючись, Лакрима помітила, що вже настає світанок, судячи з блідого світла з вікна.

У паніці, кішка і не змогла помітити одну важливу деталь: вона не відчула тепло, що виходить з боку Милашки, та й в такій ситуації, її подруга давно б поспішила б заспокоїти Лакриму.

Кинувши погляд на подушку, Лакрима знову відчула напад паніки: похмурі очі Лакрими розширилися від страху, серце шалено забилося у неї в грудях, а сотню маленьких голочок начебто пронизували її хутро.

Милашки не було.

Білогруда кішечка хотіла б думати, що зараз Милашка вибіжить з радісним сміхом до Лакрими, але в глибині душі чорна кішечка розуміла, що таке навряд чи трапиться.

Лакрима кинулася до подушки, і наблизила голову до неї.

Принюхавшись, вона відчула свіжий запах Милашки, який вів донизу.

Чорна кішечка попленталася у низ по холодних сходах, її кроки лунали відлунням. З кожною новою сходинкою тривога Лакрими наростала. Тільки одна думка про те, що Милашка десь на вулиці, змушувало нову хвилю мурашок пробігати по всьому тілу Лакрими, запалюючи гарячим палінням хвилювання. Та й сам факт того, що Лакрима знаходиться незрозуміло де, швидше за все далеко від інших, та й ще й одна, змушувало кішку ще більше нервувати.

Раптово далеко здався світло, і звуки крапель дощу, що раз у раз падають на асфальт, змусили Лакриму здригнутися. Свіжий слід Милашки вів на вулицю.

«Вона зовсім з глузду з'їхала!» — подумала про себе жовтоока кішечка, переступаючи поріг, і відчуваючи, як дощ падає на її хутро, холодне повітря дме в морду кішки, що загубилася, просочуючи кожну шерстинку своїм зловісним холодом.

Туман став менш густим, але все ж таки розгледіти щось було не так вже й легко.

— Милашка, ти тут?! — Як можна голосніше закричала Лакрима, намагаючись перекричати вітер. Але відповіддю стало їй лише завивання вітру. — Милашка, це не смішно! Виходь! — повторила спробу Лакрима, сподіваючись, що хтось їй відповість.

Але і ця спроба була марною.

Чорна кішечка попрямувала вперед, і тут же відчула, як тверда підлога змінилася бульканням під лапами й травою.

Чорна кішечка випрямила голову, і відкрила пащу, намагаючись вловити запах подруги. Вона відчула ледве чутний запах своєї синьоокої подруги, який через дощ та вітер починав вивітрюватись.

Відчай зв’язав Лакриму, змушуючи хвіст опуститися, а страх проникав глибоко у серце.

Милашка була її єдиною найкращою подругою. Вони разом проводили час, разом росли, навіть Метелика Лакрима не цінувала так, як Милашку.

Свою радість і щастя Милашка буквально випромінювала, передаючи своїй подрузі, та й не тільки Лакримі, але даруючи позитив і іншим.

Знову почувся гуркіт грому і спалах, але Лакрима майже не звернула уваги.

З очей виступили сльози, і вони стікали по щоках чорної кішечки, падаючи на траву і зливаючись з дощем.

Чомусь грім додав упевненості й сил Лакримі, тому вона поспішно попрямувала вперед, принюхуючись і йдучи по майже непомітному сліду Милашки, пробираючись через туман. Лакрима не буде здаватись так просто. Вона у будь-яку ціну знайде свою синю подругу і добереться до житла.

***

Лакрима довго петляла туди-сюди, намагаючись вловити слід Милашки, але вона так і не змогла знайти свою подругу.

Навколо чорної кішечки миготіли будинки, дерева, різні рослини й трава. Починало сутеніти, і тьма потроху починала огортати місто і все навколо. Туман поступово почав відступати, забираючи з собою непроглядну білизну. Дощ у свої чергу, давно пройшов, проте залишив по собі слід у вигляді роси та калюж.

Лапи чорної кішечки жахливо нили та зуділи, даючи зрозуміти, що настав час відпочити, але Лакримі було не до відпочинку.

Глибоко в душі кішечка сподівалася, що ще трохи й вона зможе знайти свою подругу.

Періодично Лакрима зупинялася під деревами, даючи трохи піти втоми, але, коли кішечка підіймалася, лапи знову бажали відпочинку, і починали боліти.

Раптово, у далині Лакрима побачила дерево, і котячий силует.

У грудях кішки спалахнула надія, і лапи її самі понесли до дерева.

Однак, наблизившись, радість змінила здивування. На траві валялася невелика берізка, її листя було розсипане по всій траві, оточуючи дерево і маленький чорний силует, що лежав майже під деревом.

Почувши шурхіт трави, маленьке вушко повернулося до Лакрими.

— Гірчиця, це ти?! — Млявим голосом нявкнув кошеня, намагаючись повернутися, але через дерева йому це не вдалося.

— Ні, мене звуть Лакрима. — Сказала кішечка, з кожним кроком підходячи все ближче і ближче до чорного малюка. І тут же Лакрима відчула, як маленьке тільце здригнулося, і мимоволі початок тремтіти, заповнюючи кожну свою волосину страхом.

Довга тінь Лакрими нависла над кошеням, змушуючи чорного малюка ще більше тремтіти.

Лакрима опустила голову, і почала оцінювати ситуацію, в той час кошеня злякався ще більше, і безпорадно заскрибів лапками, намагаючись вирватися з-під дерева. Берізка придавила йому задню лапу, не даючи можливості рухати нею. Його чорні клаптики хутра були всюди: біля малюка, біля дерева Чорна кішечка як слід оцінила ситуацію, і переступила дерево.

Тільки доторкнувшись до дерева, Лакрима відчула зловісний холод в носі, і маленькі крапельки від дощу. Упершись об стовбур дерева, кішечка почала рухатися вперед, і тут же дерево з хрустом подалося вперед, звільнивши лапу чорному кошеня.

Чорний котик скочив на свої маленькі лапки, і встав перед Лакримою, розпушивши своє хутро, ставши схожим на їжака.

— Порушниця! Що ти тут робиш? — Поблискуючи зеленими очима-щілинами, гаркнув захисник території.

Та сама втома, що читалася в його голосі хвилину назад, випарувалася, поступаючись місцем рішучості й впевненості. Але страх і хвилювання не покидали кошеня. Лакрима втупилася на нього здивованими очима, але швидко прочухалися.

— Чому це порушниця? — Здивована грубістю кошеня, спокійно відповіла кішечка, зробивши крок вперед, від чого кошеня зробив крок назад, і встав в бойову стійку, нібито готуючись до бійки. — Я не бажаю нікому зла. Я просто проходила повз і шукала свою подругу.

Чорна кішечка зробила ще крок вперед, від чого кошеня схопився, і кинувся навтьоки.

Лакрима лише мовчки дивилася в його силует, що віддалявся, неодмінно кліпаючи очима.

«І що це зараз було?» — невдоволено про себе подумала Лакрима.

«Навіть не подякував». — Струснувши хутро, Лакрима лягла на землю, мрійливо подивившись на рожево-помаранчеве небо, за горизонтом якого йде сонце.

Знову Лакриму огорнуло занепокоєння за Милашку.

«Цікаво, куди ж пропала Милашка?» — міркувала кішечка, лежачи на мокрій траві. Поступово втома взяла вгору, і очі Лакрими починали злипатися, а потім і закриватися.

Розплющивши очі, перше, що побачила Лакрима, це нічне небо, на якому вже з'явилися зірки. Звуки цвіркунів і гуків сови солодко заколисували Лакриму, змушуючи її очі знову злипатися, але кішечка знайшла в собі сили піднятися на лапи.

Лакрима помітила, що повітря стало трохи тепліше, а вітер став спокійним.

Раптом, у мандрівниці защеміло в животі, даючи зрозуміти, що кішечка зголодніла. Лакрима була настільки зайнята пошуками подруги, що не звернула уваги, що не їла майже весь день.

Озирнувшись по сторонах, чорна кішечка помітила вдалині на тлі темряви маленький вогник білого світла, через що Лакрима примружила очі.

Потягнувшись, кішечка попрямувала в бік того загадкового ліхтарика. Трава хрумтіла під лапами, а свіжа роса вбиралася в лапи. Різні цвіркуни й жучки пролітали повз Лакрими, а трава лоскотала живіт юної кішечки.

Наблизившись, кішечка розгледіла тонку, чорну залізяку, на якій блимав той самий білий вогник.

Перевивши погляд на дорогу, Лакрима побачила дорогу, яку оточували по сторонах ліхтарі.

Під лапами Лакрими тепер виявився звичний їй мокрий від роси асфальт, і не поспішаючи кішечка пішла по асфальту вперед. Пройшовши трохи вперед, з’явився червоний будинок, оточений забором.

Якось Луч їй розповідав, що зазвичай щури і миші живуть в будинках двоногих, особливо занедбаних.

Недовго думаючи, Лакрима кинулася до паркану.

Випустивши кігті, чорна кішечка, що зливалася з темрявою мороку, зробила стрибок, вчепившись кігтями в паркан і піднімаючись вгору. Видершись, кішечка зістрибнула і виявилася на землі.

Блискавично Лакрима кинулася до будівлі.

Опинившись в ньому, для себе кішечка помітила, що він зовсім відрізняється від тих, які вона бачила.

Під лапи траплялися камені та незрозумілі залізяки.

Ступивши на сходинку, всупереч очікуванням Лакрими, відлуння не пролунало.

Піднімаючись все вище і вище, почуття страху наростало глибоко всередині Лакрими. З Милашкою їй було не так страшно, а зараз Лакрима була зовсім одна. Піднявшись, Лакрима відчула приємний оксамит під лапами.

Лакрима не відчувала себе в безпеці, через те, що відчувала, що хтось пильно на неї дивиться.

Але тут за спиною Лакрими пролунав шерех.

Серце кішечки шалено закалатало, а хутро мимоволі стало дибки.

Обернувшись, кішечка побачила два силуети, які злобно дивились на неї. Лакрима вже обернулася, щоб зірватися і побігти, але обернувшись вона побачила ще силуети й пари очей, що виходять з темряви.

Так само з темряви вийшло ще двоє котів.

Силуети скупчилися над Лакримою та оточили її.

Лакрима застигла від жаху, їй хотілося бігти, але лапи стали ніби кам'яними, а в горлі все стислося від страху.

Очі, самого різного кольору, дивилися на Лакриму: зелені, жовті, блакитні, всі були з явною ворожістю. Лакрима була буквально паралізована, і не посміла навіть здригнутися шерстинкою.

Глава 4

Завдяки місячному світлу, що проходить з вікна, Лакрима змогла побачити шкури, що мелькають перед очима.

Вони були найрізноманітніші: і триколірні, білі, чорні, золотисті.

Раптово, силуети припинили свій рух, і Лакрима побачила кішку черепахового забарвлення з темно-зеленими очима, блискучими в темряві, що зупинилася перед нею.

— Що ти робиш на території банди Чорної Троянди?! — засичала черепахова кішка, випустивши кігті, і своїми округленими очима дивлячись на Лакриму.

Чорна кішечка від страху стиснулася в підлогу, не сміючи навіть голосно дихати.

«Банда чорної троянди?!» — завмерла Лакрима, тільки при одній думці про те, хто зараз стоїть перед нею. Вона згадала як Сніжний розповідав про них, кажучи, що вони злодії й є самим страхом міста.

— В-вибачте… Я не зна-ла-а що це в-ваша тер-р-реторія. Я вип-а-адково — Заїкаючись тихо сказала Лакрима, не сміючи відводити очей від погляду кішки, який пожирає.

— За випадково, вбивають відчайдушно — гаркнула черепахова кішка, вишкіривши свої білі зуби, і притиснувши вуха від злості.

Чорна кішечка відчула, як лапи зрадницьки починають тремтіти, а м'язи стискатися. Порушниця території прекрасно розуміла, що впорається з близько п'ятьма котами їй не вийде, враховуючи те, що багато хто з них м'язисті й сильні.

Один з силуетів ступивши вперед, і місячне світло потрапило на того кота, мерехтячи на його хутрі. Це був великий, білий, пухнастий кіт, з жовтими очима.

— Та облиш ти, Гірчиця. Це всього лише кошеня. Вона не зашкодить нам. — грізно дивлячись на темний силует Лакрими, сказав кіт, намагаючись розглянути порушницю.

— Але це не має значення, Снігопад. Вона зайшла на нашу територію, значить, її треба покарати. — Відповіла Гірчиця, короткою подивившись на білосніжного кота, а потім знову перевела погляд на гостю.

— Покажися! — Звернулася черепахова кішка до Лакрими, уважно вдивляючись в темряву.

На ватних лапах, Лакрима зробила пару кроків вперед, і вмить світло, що надходить з вікна, впало на Лакриму, даючи її добре розгледіти.

Гірчиця і білосніжний кіт застигли, здивовано дивлячись на чорну кішечку.

І тут же, все здивовано вилупили очі на кішечку. Почулися охання та ахання.

До страху Лакрими додався інтерес і нерозуміння, тому, що такої реакції котів і кішок вона ніяк не очікувала.

Найрізноманітніші питання крутилися в голові Лакрими, але придумати виправдання, чому коти банди Чорної Троянди себе так дивно повели, кішечка не змогла.

— Міраж?! — викрикнув один з силуетів. І тут же з тіні вийшла ще одна кішка, протискуючись серед Гірчиці та Снігопаду.

На цей раз це була чорно-бура кішка, з блискучими від місячного світла, жовтими очима.

«Міраж? Так хто ж це?» — дивувалася Лакрима.

Перед очима промайнув той саме спогад, коли, йдучи вулицею з Милашкою, чорне кошеня назвав її так само. Це заганяло ще більше в острах чорну кішечку.

— Та яка ж вона Міраж? — Нарешті, здивування пройшло з морди Гірчиці, стаючи такою ж лютою. — Подивіться уважніше, це не може бути вона. Міраж набагато більше, та й хвіст у цього кошеняти не такий пухнастий і великий як у Міраж. — Вказуючи носом на хвіст Лакрими, прикро засичала озлоблена кішка.

Негайно силуети котів і кішок здригнулися, наблизившись до Лакрими.

Лакрима зрозуміла, що коти вдивляються в неї.

Майже моментально після цього, вони як по команді прикро відсунулися, і їх очі заблищали в темряві від роздратування і злості.

Чорна кішечка перемкнула свою увагу на поруч стоячу навпроти неї черепахову кішку і білого кота, і жахнулася, бачачи, як Гірчиця підіймає лапу з випущеними кігтями, і вже ось-ось вдарить Лакриму.

Лакрима закрила очі, відчуваючи, як холодок пробігає по її хутру, просочуючи кожен її волосок диким жахом, а все життя проноситься перед очима. Саме розуміння того, що вона помре тут так просто, через свою цікавість та наївність, змушувало згасати надію у кішечки.

— Стійте! — Пролунав тоненький голосок, і до нього додався стукіт маленьких лапок по підлозі.

Лакрима відкрила очі, і побачила лапу Гірчиці, яка була майже біля носа

Лакрими, а сама кішка озирнулася через плече, вдивляючись в темряву, як і всі інші.

— Це вона мене врятувала! — Незабаром чорна бідолаха побачила, як до натовпу додається силует маленького котика, якій намагається протиснутися через хутро інших.

Силует став посередині Гірчиці й Снігопада, і тут же Лакрима впізнала в ньому того чорне кошеня, якому вона допомогла.

— Так-так, це саме вона. — Повторив кошеня, ловлячи на собі приголомшливі погляди.

— В такому випадки, ми не маємо право чіпати цю кішку. — Сказав Снігопад. Шанобливо подивившись в очі Лакрими, вклонився кіт.

Нарешті, Гірчиця опустила лапу, і прикро відвернула голову.

— Не тільки не маємо право чіпати, але і повинні бути вдячні. — долинув могутній хрипкий голос, і вперед ступив світло-бурий кіт, з такими ж темно-зеленими очима, як і у чорного кошеня.

І тут же все коти до єдиного попадали перед ним, і відступили, даючи старому пройти.

— Як твоє ім'я, таємнича незнайомка?

— Лакрима … — Тихо промовила чорна кішечка, розглядаючи могутні м'язи кота. Тільки одного погляду вистачало, щоб хутро встало дибки від його погляду, який пожирає.

— Від імені всієї банди Чорної Троянди я вдячний тобі, Лакрима. Ти врятувала життя моєму синові. Ми дуже вдячні тебе. Як же мені віддячити тобі? — У погляді кота читалося вдячність.

Камінь з плечей ніби впав, і настало довгоочікуване полегшення. У грудях Лакрими спалахнула гордість.

Але тут, в животі рятівниці кошеня зрадницьки забурчав від голоду.

Тут чорне кошеня підстрибнув, і виявився майже впритул біля Лакрими. Він повернувся, попередньо підморгнувши чорної кішечці.

— Лакрима голодна! У нас як раз залишилося ще пару щурів. — Оголосив кошеня, виблискуючи темно-зеленими очима.

Від слів кошеня Лакрима зніяковіла, відчуваючи, як її щоки заливаються фарбою.

Її батько завжди вчив тому, що брати їжу у інших котів некрасиво, та ніхто не знає, що в голові у цих котів. Та й кішечка не втрачала пильність, так як брати їжу у котів, з якими вона тільки що познайомилася — абсурд.

— Не вар … — Гостя уже хотіла договорити, але тут її перебив світло-бурий кіт. — Пригальмуй, Черниш. — Спокійно дивлячись на свого сина, сказав Ватажок банди. — Лакрима, розкажи, як ти тут опинилася. — Погляд кота ковзнув по Лакримі, ніби намагаючись щось в ній уважно розглянути, що ще більше змушувало чорну кішечку бентежитися.

Навколо повисла тиша, що змушувало серце стукати у грудях Лакрими швидше, а страх знову закрадатися в розум. Кішечка ніяк не могла знайти потрібні слова.

Кожен кіт починав дивитися з підозрілістю, але водночас в їх очах іскрилися іскорки цікавості, так і бажаючи почути розповідь Лакрими.

Чорна кішечка глибоко набрала повітря в груди, а потім видихнула.

— Я заблукала і шукала дорогу додому, а потім побачила цей будинок, і вирішила переночувати, щоб на ранок пошукати дорогу назад. — Спокійно відповіла Лакрима, ховаючи під маскою спокою тривогу, приховуючи справжню причину перебування, вважаючи за потрібне це приховати.

Так ти вулична кішка? — Пролунав голос чорно-бурої кішки, яка присіла обвивши себе тонким хвостом.

— Чому ж ти питаєш, Полуночниця? Це ж вилита вулична бродяга. — З насмішкою фиркнула Гірчиця, і тут же залилася реготом.

Але Снігопад, який сидить поруч з задиракою, легенько штовхнув її в плече, осудливо глянувши на неї.

— Гірчиця, члени банди Чорної Троянди не поводяться так з гостями. — владно сказав світло-бурий кіт, дивлячись прямо на кривдницю. Його хутро на загривки заворушилося, а кінчик хвоста почав тремтіти.

Гірчиця хотіла щось сказати, вже повернувши голову в сторону Вожака і відкривши пащу, оголюючи білі ікла, але тут же відвернулася, щось усвідомивши.

Дивлячись собі під лапи, її хвіст почав різко смикатися, тим самим хлистав себе по боках. Лакрима була вражена грубістю кішки. Її погляд був настільки озлобленим, що чорної кішечці здавалося, що вона без коливань накинутися на неї при першій же можливості, але водночас її розуміла, тому, що сама не була б рада чужинця на своїй території.

— Вибач за грубість моєї підлеглої — переводячи погляд на гостю, сказав кіт. — В знак моєї вдячності, я дозволю тобі залишитися на деякий час у нас.

Тут же шепотіння пробігся по невеликій компанії котів. Всі силуети перешіптувалися між собою, щось гаряче обговорюючи, то дивлячись пильно дивлячись на Лакриму, то звертаючи уваги на Вожака.

— Що?! Фелікс, ти збираєшся дозволити порушниці залишитися на нашій території?! — Гнівно вигукнула Гірчиця, люто дивлячись на Лакриму, не відриваючи від неї очей. Її черепахове хутро встало дибки, а зелені очі заблищали від сказу, перетворившись в вузькі щілини.

У Лакрими було таке відчуття, що вона немов хижак, який захищає свою територію і будинок від ворогів.

— Слова Ватажка не заперечні. — Досить голосно муркнув Снігопад, підводячись. — А ти Гірчиця, поводиться досить грубо щодо ватажка. — роздратовано дивлячись на кішку, продовжив кіт, але вже більш спокійно і тихо.

— Прошу вибачення — Пробурмотіла черепахова кішка, дивлячись знову в підлогу, не сміючи звести очей. Але несподівано вона подивилася на Лакриму, свердлячи поглядом, ніби кажучи, що це не кінець.

Фелікс лише кивнув Снігопаду, розвернувшись назад.

— Дякую, Снігопад. Ви з Гірчицею і Полуночницею можете продовжити обхід території, а ти, Черниш. — Від згадки свого імені, кошеня різко подивився на світло-бурого кота, з якимись іскорками в очах і надією. — Проведи Лакриму до трапезної, а після проведи нашу гостю на третій поверх. — Після слів батька кошеня гордо випнув грудку, трохи задерши носа.

Несподівано, він підскочив, тим самим злякав чорну кішечку, змусивши її здригнутися.

Повернувшись, очі Черниша засяяли від гордості й радості.

— Слідуй за мною!

Глава 5

Поступово силуети почали розходиться по своїх справах, немов відступаючи.

Гірчиця, Снігопад і Полуночниця, на відміну від інших, почали спускатися вниз однією тінню, що підкрадається.

Кошеня кинувся до дерев'яних дверей, і вставши на задні лапи і натиснув на неї передніми, двері зі скрипом відчинилися, і вмить за дверима виступив тьмяний, жовтуватий колір.

Черниш обернувся, і озирнувся через плече, вказавши носом на двері.

Лакрима кинулася наздоганяти кошеня, який вже встиг прошмигнути у двері. Тільки переступивши поріг двері, очі чорної кішечки відразу ж побачили жовту штуку що світиться, яку вона бачила на день народження Метелики.

Вона створювала ілюзію тіней, які танцюють, тьмяним світлом висвітлюючи усе навколо.

Завдяки цій штуці, Лакрима змогла розгледіти кімнату, де вона знаходиться:

це була невелика кімнатка, з зеленими, місцями, обшарпаним шпалерами, а по середині лежала купка з дичиною: щури, миші та голуби.

Від побаченого в животі Лакрими звело від голоду, однак вона не сміла взяти щось собі з цього через свою сором'язливість і пильність, хоча прекрасно знала, що коти банди Чорної Троянди навряд чи хочуть їй нашкодити.

— Чого ти стоїш? Вибирай! — Радісно муркнув кошеня, вже опинившись біля купи.

Але сором'язливість Лакрими не дозволила їй дивитися у бік їжі, вона лише нервово озиратися по сторонах, стоячи нерухомо, немов закам'яніла.

Повисла тиша, але Черниш, невдоволено цокнув, повернувся до купи з дичиною, і почав принюхуватися.

Свіжий та апетитний запах вже підкрався до чорної кішечці, проте вона чинила відчайдушний опір бажанням, спостерігаючи за діями кошеняти.

Раптово, поки Черниш копався в купці, на нього з гуркотом впав голуб, через що кошеня зойкнув, і моментально відскочив.

Лакрима не стримала посмішку і тихо засміялася, бачачи, як дичина «атакує» кошеня.

Черниш щось роздратовано прошепотів собі під ніс і з незадоволеним виглядом подивився на Лакриму.

— Це випадково. — ображено прошипів кошеня, тягнучи у себе в зубах мишу. — Ось. — Черниш кинув під лапи дичину, очікувально подивившись на кішечку. Лакрима переборола себе, і нахилившись, відкусила шматок.

Шматок м'яса приємно танув у роті, і кішечка почала його пережовувати, а потім відкусила ще один.

— А ти не будеш їсти? — Запитала Лакрима, жадібно набиваючи щоки мишею.

— Ні. — Відповів крадькома Черниш, присівши та обвивши своїм тонким хвостом лапи. Кошеня уважно спостерігав за діями гості, не відриваючи від неї погляду.

— Чому ти тоді за мною спостерігаєш? — Поцікавилася чорна кішечка, не відриваючись від дичини.

— Я буду спостерігати за тобою, щоб якщо що, ти не наробила дурниць. — Черниш задер ніс, гордо піднявши голову і випнувши свою чорну грудку, дивлячись на Лакриму зверху вниз. Він намагався здаватися серйозним, проте блиск радості в його очах його видавав.

Лакрима як ніби на підсвідомому рівні відчувала його захоплення, через що на її вустах з'явилася посмішка розчулення цим кошеням. Вже дуже мило виглядали його спроби бути серйозним.

Весь цей час Лакрима і Черниш мовчали.

Зеленооке кошеня дивився то собі на лапи, то вдумливо переводячи погляд вправо, думаючи щось про своє, а Лакрима ж продовжувала наминати миша.

Але раптово Черниш перервав тишу:

— Знаєш, все так дивуються твоєму подібністю з Міраж. — Лакрима була здивована такою заявою з боку кошеня. В голові спливали зневажливі погляди котів, які дивилися на неї, кошеня, який назвав її Міраж, і здивовані погляди членів банди Чорної Троянди, коли вони побачили її на світлі. — Фелікс мені розповідав часто про неї, хоч я її й не бачив ніколи. Але навіть я був здивований, побачивши тебе, Лакрима. — Продовжив кошеня, переводячи свій погляд на гостю.

— Мене вже не перший раз називають Міраж, хоча я навіть не знаю хто це. — Волочачи по землі кістки миші, сказала Лакрима, намагаючись переосмислити те, що сказав їй чорний котик.

— Тато каже, що ця кішка була шанованою в нашій банді. Вона допомогла моєму батькові створити банду. — Черниш задумливо подивився на Лакриму, а потім повеселішав. — Гаразд, бачу, ти вже доїла. Тепер можемо відправлятися спати! — Котик скочив на лапи, і вихором помчав до дерев'яних сходів, мало не збивши Лакриму на своєму шляху.

Чорна кішечка, отямившись, зірвалася і побігла за ним.

Кошеня різко зупинився, і Лакрима ледь не врізалася в нього, але вчасно пригальмувала. Черниш обернувся і подивився на чорну кішечку, піднявши хвостик вгору.

— Нам наверх — Повний рішучості в голосі, оголосив кошеня, повертаючись до сходів.

Він уважно вдивлявся в темряву, готуючись до стрибка. Черниш присів і зробив спритний стрибок, вчепившись кігтями в дерев'яні сходи, піднявшись, він почав неспішно і повільно, немов тінь, рухатися вгору. З кожною новою сходинкою кошеня прискорювався, ніби стаючи більш впевненіше.

Лакрима зрозуміла тактику кошеня, і присівши, відірвалася лапам від статі, повторивши руху Черниша, гнучко стрибнула вгору.

Чорний кошеня просунув голову в щілину, а потім і передні лапи, впираючись задніми лапами. Підтягнувшись, кошеня зник за діркою в стіні.

Чорна кішечка повністю повторила його дії, опинившись на тому самому третьому поверсі.

У цій кімнаті було кілька вікон, з яких проникало нічне світло від місяця, завдяки якому можна було розгледіти кімнату. Стіни кімнати були ніжно-рожевого кольору, вони були недоторканими. Посередині кімнати розташовувався маленький чорний столик, а біля нього два шкіряних червоних диванів, на одному з яких лежала одна біла кішечка, згорнувшись калачиком, а друга кішечка, лускатого забарвлення, лежала поруч з краю дивана.

Почувши шерех Лакрими й Черниша, білосніжна кішечка сонно подивилася в сторону кошенят, намагаючись розгледіти їхні силуети.

— Хто це з тобою? — Протягла білосніжна кішечка, позіхнувши та солодко потягнувшись. На її прекрасно білосніжному хутрі гралися місячні промінчики, змушуючи її хутро переливатися, а її незвичайне фіолетові очі приводили Лакриму в здивування.

— Це Лакрима. Вона тимчасово залишиться у нас. — Відповів Черниш, підходячи ближче до дивану, а Лакрима за ним.

Та білосніжна красуня начебто прочухалася, і схопившись на лапи, почала вдивлятися в силует гості.

— Ти хочеш сказати, що ти привів незнайомку до нас? Дурний! Прямо, як і друга — Біла кішечка презирливо глянула спочатку на Черниша, а потім на Лакриму, бачачи, як вони наближаються. Блиск засудження засяяв в її фіолетових очах, а хутро від шоку встало дибки.

Лакрима була здивована грубістю цієї кішечці. Вона не очікувала до себе такого ставлення, а вже тим більше до Черниша.

В голові у чорній кішечки промайнула думка, що вона може бути задиракою.

— Фелікс дозволив їй переночувати у нас, за те, що вона врятувала мене … — Тихо промимрив кошеня, але так, щоб біла кішечка його почула.

— Та ти вічно потрапляєш в одні неприємності, крисомозговий …! — Кішечка гордо задерла ніс, випинаючи грудку, демонструючи зневагу до Черниша, проте договорити вона не встигла, тому, що чорне кошеня в один стрибок виявився на дивані з білосніжною кішечкою і з кішечкою лускатого-черепахового забарвлення.

Але тут же він відчув, як білосніжна кішечка його штовхнула, і негайно Черниш, втративши рівновагу, з глухим гуркотом упав на підлогу.

— Ні, ні, ні. Спати біля мене ти не будеш! — гаркнула кішечка. — Знайди собі інше місце. — Лакрима думала, що зараз Черниш відповість білосніжній кішечці стусаном, однак, всупереч очікуванням чорної кішечки, чорний малюк піднявся на лапи, і почав рух до іншого дивану, сумно дивлячись собі під лапи.

Лакрима б не посміла лізти в їх справа, тому, що розуміла, що її це не стосується, і все що вона собі дозволила, так це те продовжити по п’ятках слідувати за Чернишом.

Лакрима виявилася в один стрибок на дивані, так само, як і Черниш.

Черниш почав розлігся на животі, виставивши лапи й хвіст, в той час як чорна кішечка воліла піджати під себе лапи та обвести себе хвостом.

— Вона завжди так?..- тихо запитала Лакрима, здивована своїм питанням.

— Так… Не звертай уваги. — Не піднімаючи очей на Лакриму відповів Черниш. Як і в його погляді, який був спрямований на свої ж лапи, так і в тоні голосу Черниша читалася смуток.

Чомусь у чорній кішечки виникло бажання постояти за Черниша, адже у кошеняти настільки був сумний погляд, що чіпав Лакриму за її душу, пробираючись в серце.

Раптово, боковим зором Лакрима побачила, як білосніжна кішечка повернула голову в їхній бік, але Черниш не помітив, тому, що лежав спиною до фіолетово-очої. Піднявши погляд на білосніжну кішечку, вона побачила, як та дивиться на Черниша туманним, невідривним поглядом.

Але помітивши, що Лакрима на неї дивиться, білосніжна кішечка різко відвернулася, знову скрутившись калачиком.

«І що це було?» — промайнуло в голові Лакрими, яка знову відвела погляд.

— На добраніч, Фіалка, Лакрима. — Намагаючись додати в тон свого голосу нотку веселості, муркнув Черниш, кладучи голову на диван, але перш ніж він встиг закрити очі, Фіалка різко гаркнула:

— Не смій розмовляти зі мною!

Настала мертва тиша, було лише іноді чутно, як Фіалка повернеться, але це не заважало роздумам Лакрими.

Її голову ніяк не покидали думки про Милашку.

Де вона зараз? Добралася чи до будинку? Чи зуміє Лакрима знайти її?

Глава 6

— Гей, вставай давай. Ти надто довго спиш! — Сказав хтось прямо біля вуха Лакрими.

Крізь віки чорна кішечка відчула світло, що проникає з вікна і огортає все приміщення.

Розплющивши очі, Лакрима здивовано закліпала і не встигла зрозуміти де знаходиться.

Над нею стояла та сама кішечка лускатого забарвлення, своїми оливковими очима обурено дивлячись на гостю.

— Давай, давай. Швидше. Ти ж не змусиш чекати найпрекраснішу кішку у Світі? — Її слова пролунали зрозуміло, а сама вона поклала лапу на груди та закрила очі.

— А що? Вже ранок? — Лакрима сонно закліпала, що не встигнувши оговтатись. Перед очима все пливло, і тільки через кілька миттєвостей чорна кішечка змогла нормально бачити.

— Вже день. Ти спиш як убита, і через це члени нашої банди допоможуть дістатися тобі до будинку тільки ввечері. — Кішечка зістрибнула з дивана, приземлившись на підлогу.

Повернувшись, вона поглядом, який пронизує, подивилася в очі Лакрими, хвостом вказуючи на вихід. — Так ти йдеш трапезувати? — Лакрима нарешті зуміла повністю прокинутися, і зістрибнувши з дивана, відповіла:

— Так йду. — Чорна кішечка помітила, що кімната стала набагато світліше, через що рожеві шпалери, та й предмети в загальному було набагато простіше розглядати, ніж вночі, яка ховає все в темряві.

Лакрима підхопила себе на дивному відчутті, що чогось не вистачає.

Окинувши мигцем кімнату, Лакрима також зрозуміла, що Фіалки й Черниша немає.

Поки чорна кішечка міркувала про те, чому Фіалки й Черниша немає, як боковим зором помітила, що кішечка лускатого забарвлення, мов чорна-руда іскра, зникає з поля зору.

Оглянувшись на всі боки, вона помітила, як кішечка рухається в напрямку щілини, з якої випирають дерев'яні сходи, по яким вони з Чернишом вчора видерлися сюди.

Не гаючи ні секунди, Лакрима помчала наздоганяти ту кішечку.

— Ее… Ти … — Лакрима ніяк не могла зрозуміти, як підібрати правильні слова, тому що не знала імені цієї маленької незнайомки.

Чорно-руда кішечка зупинилася, і насторожила вушка.

— Моє ім'я Ванесса — Немов прочитавши думки гості, сказала Ванесса, продовжуючи бігти в сторону виходу.

— Куди поділися Черниш і Фіалка? — Ривком на ходу запитала Лакрима.

— Давно вже, напевно, трапезують. — випалила Ванесса, розвернувшись мордою до Лакрими й задом до виходу.

Вона опустила задню лапу в щілину, і вмить дерев'яні сходи загрозливо захиталася під нею, але, видно досвідчена в цьому Ванесса завмерла, як камінь і рух у сходах припинилися.

Потім чорно-руда кішечка, подивившись через плече вниз, пустила в хід другу задню лапу, а потім і передні, легко та обережно пересуваючи їх. Ось і морда власниці рідкісного і блискучого хутра зникла знизу, але Лакрима могла чути, як Ванесса рухається вниз, переставляючи одну за одною лапу. Нарешті, рухи припинилися і почувся глухий стукіт котячих лапок по підлозі.

Лакрима присіла, і витягнувши шию вперед, заглянула вниз в отвір.

Внизу біля сходів сиділа Ванесса, обвивши себе своїм пухнастим хвостом, вичікувально дивлячись своїми очима на Лакриму.

— Спускайся — перевищуючи трохи свій звичайний тон, муркнула Ванесса.

Лакрима розгорнулася, пригадуючи як це робила Ванесса.

Лакрима змусила себе заспокоїться, і перевивши дух, вступила задньою лапою на сходинку.

Сходи, як і в минулий раз, по-зрадницькому затряслися, але швидко зрозумівши, кішечка застигла, і сходи перестала трястися. На цей раз чорна кішечка поставила другу лапу більш обережно, і зраділа, усвідомивши, що сходи більше не тремтять.

Переставляючи одну лапу за одною, вона, немов повзуча змія, рухалася вниз. Ось її лапи торкнулися холодній, як лід, підлоги.

— Не погано. — З незацікавленістю в голосі сказала Ванесса, встаючи. Струснувши шкурою, вона продовжила: — Але це ніколи не зрівняється з моїми вміннями. — Луската кішечка закинула голову вгору, демонструючи свою зарозумілість.

Лакрима так сильно звикла до зарозумілих заяв Джонса, що поведінка кішечки для неї здавалася звичайною, проте її брат, на відміну від Ванесси, на кожному кроці не говорив який він гарний і хороший.

Чорна кішечка не знайшла що відповісти, тому мовчки кивнула.

— Йди за мною. — Розвернувшись, Ванесса побігла кудись у бік, а Лакрима кинулася за нею швидким кроком.

Перед кошенятами була та ж невелика кімнатка, з обшарпаним шпалерами й купою з дичиною посередині, тільки ось тепер тут було тісно. Всюди були коти, які трапезувала. Деякі з них з цікавістю або ворожістю дивилися на Лакриму, а половина кинули короткий погляд на гостю, а потім знову почали про щось базікати з товаришами.

Посередині, майже біля купки з їжею, трапезувала Гірчиця, Снігопад і пару незнайомих Лакримі котів, ділячи між собою три жирних голуби. Гірчиця кинула на Лакриму смертельний погляд, виблискуючи зеленими очима від злості, через що в животі Лакримі похололо, а черепахова кішка швидко відвернулася, продовжуючи розмовляти з іншими котами як ні в чому не бувало.

У найдальшому кутку самотньо обідала Фіалка, доїдаючи кволу мишу.

Але тут же до Фіалки кинулася Ванесса. Побачивши чорно-руду кішечку, Фіалка повеселішала. Разом ділячи мишу, вони щось гаряче почали обговорювати.

Лакрима ж коливалася, нервово оглядаючи кімнату.

«От би була тут Милашка, з вибором місця не було б питань…» — Раптом туга хвилею пробігла у кішки всередині.

«А якщо з нею щось трапилося? Якщо вона поранена?» — Тільки одній думці про те, що з її найкращою подругою щось трапилося, робило лапи Лакрими ватними.

Але зараз їй не було часу роздумувати про це, тому що вона стоїть як кам'яна, все більше привертаючи увагу котів. Вона знову обвела поглядом кімнату, і удача їй посміхнулася.

За безліч голів котів переховувався біля кута Черниш, який розмовляв з Полуночницею.

Не поспішаючи, Лакрима попрямувала до них, ловлячи на собі котячі погляди. Чорна кішка намагалася обходити котів і кішок, щоб не потрапляти їм на очі, але спроби були марні.

Коли Лакрима проходила повз членів банди Чорної Троянди, вони тут же уважно дивилися на Лакриму, через що вона намагалася швидше підійти до Черниша.

Несподівано, чорний котик повернув голову у бік Лакрими й гаряче закивав, тим самим показуючи, що він не проти її компанії.

Чорно-бура кішка теж повернула голову в її сторону, уважно спостерігаючи за її діями.

— О, Лакрима, а ось і ти! — Добродушно муркнув кошеня, просуваючись в сторону, тим самим даючи кішечці присісти біля нього.

Лакрима влаштувалася біля Черниша, обвивши лапами хвіст і дивлячись собі під лапи.

— Що з тобою? — Запитав Черниш

— Нічого … — Не відриваючи погляду від підлоги, відповіла ривком Лакрима.

— Очевидно ж, їй незручно. — Сказала Полуночниця, не відриваючи очей від Лакрими.

Лакрима подивилася на Полуночницю, і в її зелених очах побачила розуміння. — Я розумію, що тобі незручно, а може навіть і страшно, але ніхто тобі шкоди не завдасть, це я обіцяю. — Почекавши паузу, стара кішка продовжила. — До того ж, я дуже вдячна за те, що ти врятувала мого сина — Полуночниця вклонилася, висловлюючи свою повагу до Лакрими.

Слова чорно-бурої кішки були настільки щирими, що вони пом'якшили страх і тривогу Лакрими, надавши трохи впевненості чорної кішки.

— І, ти боїшся Гірчицю, вірно? — Зробивши голос тихіше, сказала Полуночниця, щоб її ніхто зі сторонніх не почув.

Питання Полуночниці змусило тьохнути серце Лакрими, та холодку пробігтися по тілу. Не знайшовши сили відповісти, вона лише кивнула, а Черниш уважно слухай їх розмову, не поспішаючи втручатися.

— Вона у нас досить запальна кішка, і з недовірою ставиться до чужих. Але ти зрозумій її. Гірчиця дуже віддана кішка, тому що захищає свою територію. — Пояснила майже пошепки чорно-бура кішка, крадькома кинувши погляд на черепахову кішку, яка продовжувала базікати зі своїми товаришами.

— Але вона така злюка. — прошипів собі під ніс Черниш, але тут же його мати подивилася на нього незадоволеним поглядом, і малюк відвів погляд, дивлячись собі під лапи.

Повисло незручне мовчання.

— Лакрима, я так розумію, ти прокинулася нещодавно, тому потрапезувати не встигла? — Перевела тему Полуночниця.

— Так. — Наче в підтвердження слів Лакрими у неї забуркотіло в животі, звивши білий животик чорної кішечки від голоду.

— Що вам взяти? — посміхнулася стара кішка.

— Мені голуба! — викрикнув Черниш, відразу повеселішав. Його маленький хвостик затремтів від нетерпіння, так само як його білі вусики.

Лакрима не зуміла стримати здивований мурк.

Луч розповідав, що голуба може зловити тільки досвідчений мисливець, та й то не так просто. Сам факт того, що голуб у них не така вже й рідкість, вганяло чорну кішечку в здивованість.

— А що ти будеш? — Вказавши носом на Лакриму, запитала Полуночниця. — Мишку. — На автоматі відповіла гостя. Вона майже завжди просила свого батька зловити їй мишу, в той час як її брати любили щурів. Хоч мишей було не так просто дістати, але Луч завжди повертався зі свіжої мишкою в роті.

Згадавши про батька, Лакрима здригнулася.

Як вона пояснить Лучу, що потрапила на території банди Чорної Троянди? Згадавши свою обіцянку бути обережною, у неї пробігли мурашки по спині, немов армія мурах покусала її хутро.

А якби Лакрима не врятувала Черниша? Щоб було з нею?

— Ей, чому ти виглядаєш так, ніби тебе покусали блохи? — Голос Черниша змусив Лакриму повернутися в реальність.

— Та так, задумалась. — Чорна кішечка обвела очима кімнату, і тільки зараз зрозуміла, що Полуночниця зникла за головами інших котів.

Черниш тихо захихикав, але нічого не сказав.

Раптово, в поле зору чорної кішечки попало щось біле. Піднявши голову, вона знову побачила, як Фіалка дивиться в їхній бік. Спочатку Лакрима подумала, що вона дивиться на неї, але потім зрозуміла, що вона дивиться на Черниша.

В її погляді читалося… Очікування?

Тільки помітивши, що Лакрима дивиться на неї, білосніжна красуня тут же різко відвернулася.

— Що ти там шукаєш? — Запитав Черниш, озираючись через плече і намагаючись зрозуміти, що привернуло увагу чорної кішки.

Лакрима обережно наблизила морду до Черниша, відчуваючи його теплий подих на своїй щоці.

— Фіалка на тебе дивиться. Вона дивилася ще на тебе, коли ми збиралися вчора лягати спати. — Тихо прошепотіла Лакрима так, щоб ніхто їх не почув. Черниш збентежився, дивлячись у підлогу.

— Ой… Правда? — Чорний котик спробував приховати нотку радості в його голосі, однак у нього це погано виходило. Його щастя було дуже складно приховати, тому, що його видавав радісно піднятий вгору хвостик, іскорки надії в його темно-зелених очах, і тремтіння в вусах від хвилювання. — Відкрию тобі секрет, Лакрима … — Кошеня знову перевів погляд на підлогу, тягнучи лапкою по підлозі, а Лакрима насторожила вушка, підготувавшись слухати. — Фіалка мені… Ну… Подобається. — Майже пошепки сказав Черниш, заливаючись фарбою збентеження.

Лакрима замуркотіла.

«Цікаво, як це, закохатися в когось?» — запитала сама у себе подумки чорна кішечка.

«Напевно, це прекрасне почуття. Відчувати, що ти любиш когось, і що люблять тебе "- З думок Лакриму вивела тиша, і стукіт лапок, які наближались.

Оглянувшись, вона побачила, як Фелікс несе голуба, йдучи пліч-о-пліч з Полуночницею, яка несла в роті мишку. Світло-бурий кіт поклав голуба біля Черниша, а Полуночниця віддала мишку Лакримі.

Ватажок і мати кошеня влаштувалися з боків свого сина, разом з кошеням насолоджуючись голубом, але чорна кішечка не поспішала ласувати мишкою.

У натовпі котів пробігся шепотіння.

— Та де це бачено, щоб незнайомка трапезувала з Ватажком і його сім'єю?! — У ньому Лакрима пізнала голос Гірчиці, але повертатися не стала, тому, що не хотіла знову побачити її зелені, від злості блискучі очі.

Чорна кішечка тут же відчула укол сорому.

— Не забувай, Гірчиця, вона врятувала мого сина, тому я багато чим зобов'язаний цій кішці. — Пролунав могутній і хрипкий голос Фелікса, який кинув сердитий погляд, здається, в сторону Гірчиці.

Черепахова кішка затихла, не сміючи подавати ні шереху.

Через пару миттєвостей повернулася менш напружена атмосфера: коти й кішки знову почали базікати, мовляв, забувши про те, що сталося пару секунд назад.

Фелікс схилився над вухом Полуночниці, і щось прошепотів, а його подруга гаряче закивала.

Намагаючись викинути з голови тривожні думки, чорна кішечка почала з кожним шматком наминати мишку, відчуваючи, як його порожній шлунок наповнюється їжею.

Коли Лакрима з'їла останній шматочок дичини, світло-бурий кіт підвівся, виблискуючи темно-зеленими очима, і розвертаючись до Лакрими спиною.

— Фіалка. — Покликав кішку хрипкий голос Вожака. Білосніжна кішечка озирнулася, дивлячись на Фелікса.

— Так? — Запитала Фіалка, здивовано кліпаючи очима. Її фіолетові очі з надією подивився на Вожака.

— Не хочеш прогулятися з Лакримою?

Білосніжна кішечка тут же змінилася в обличчі. Сама вона невдоволено закотила очі, і попрямувала до Лакрими. Але не встигла вона навіть і кроку зробити, як Ванесса її легенько штовхнула, і щось прошепотіла на вушко сестрі, через що Фіалка обурено хмикнула.

— Тільки тому що Ви просите … — повільно рушивши у бік чорної кішечки, роздратовано випалила Фіалка.

— Чого ти вилупилася? — Звернулася вона до Лакрими, яка здивовано закліпала очима. — Не примушуй чекати, йдемо. — Дотримуючись за білосніжною кішечкою і переступаючи котів, які розмовляли між собою, Лакрима розмірковувала, чому Фелікс відправив її погуляти саме з нею.

Вона була здивована що Фіалка взагалі погодилася з нею прогулятися, адже вона всім виглядом показувала, що Лакрима їй неприємна.

Фіалка притулилася тілом до дерев'яних дверей, і двері, як і в минулий раз, відкрилася зі скрипом.

Ось вони й опинилися там, де Лакрима вперше зустріла котів банди Чорної Троянди. Точно така ж зелена кімната, як і трапезна, однак більш простора. У кімнаті були ліжка і шафа. Біля відкритих дверей, що ведуть вниз, був оксамитовий, білосніжний килимок.

Фіалка попрямувала в бік дверей, і Лакрима за нею.

І знову Лакрима відчула під лапами знайомі холодні, кам'яні сходи. Під лапами періодично траплялися камені, залізяки, які також були знайомі чорної кішечці.

Вдалині показалося світло, і ось дві кішечки виявилися на вулиці й ділянці, оточеним парканом, через який Лакрима буквально вчора перестрибувала.

Прохолодний вітерець, що віщував наступ швидкої весни, розтріпував хутра кішечок, розвивав їх на вітру. Доносилися десь далеко запахи котів, псів і дичини. Сонце тільки-тільки починало сідати, розтягуючи тіні, і фарбуючи небо в прекрасні помаранчево-рожеві тони.

Білосніжна кішечка витягнула морду, підставляючи її свіжому вітерцю.

— Не хочеш попити? — Без жодного натяку, та неприязнь і грубість у голосі, що звучала у голосі Фіалки пару хвилин тому, безслідно зникла.

Лакрима ошелешено витріщила на неї очі, наче Фіалку підмінила інша кішка.

Може, вона не грубіянка зовсім, як здається на перший погляд?

— Не проти. — Відповіла чорна кішечка.

— Тоді нам за будинок. — Крадькома відповіла Фіалка, вказуючи хвостом на поворот за будинком.

Вони мовчки рушили в бік, куди білосніжна кішечка вказала хвостом. Вони мовчали, тому було прекрасно чути вітерець, що дме в мордочку, і стукіт лап по асфальту.

Вони завернули у закут, і перше, що впадало в очі, так це залізна блискуча штука, з якої струмочком струменіла вода.

Фіалка кинулася до струмочка, що витікав, підставивши рожевого язика і жадібно хлебтавши крижану воду.

Лакрима послідкувала її прикладу, і влаштувавшись біля Фіалки, почала хлебтати воду. Бризки води потрапляли їм на вуса і морду.