Бесплатный фрагмент - Націоналізм як основа збереження та розвитку націй

ВІДГУК

Представлена магістерська кваліфікаційна робота Резніка Анатолія Станіславовича є самостійно виконаним міждисциплінарним дослідженням чинників державотворчого потенціалу націоналізму в контроверзах з космополітизмом та імперіалізмом, увиразнюючи питання якісних ознак людини та популяційних рис. Актуальність обраної теми зумовлюється нагальною потребою у ґрунтовному та різнобічному аналізі неоднозначних наслідків та суперечливих оцінок процесів глобалізації та інформатизації, зокрема, в контексті аналізу постколоніальності, поширення космополітичного світогляду, мультикультурності тощо. Зазначена тема конкретизує проблематику цінності нації у антропо-соціо-державогенезі, актуалізуючи питання визначення націєзумовлених пріоритетів у державному розвитку, зокрема, щодо політичної і економічної незалежності, збереження культурної специфіки, національної мови, території тощо.

На основні принципової методологічної позиції міждисциплінарності наукової аналітики, в кваліфікаційній роботі на підставах доказової бази біології та генетики досліджуються небезпеки гібридизації та доводиться унікальність генетичних особливостей націй, визначається їх природна суть та актуалізується значення в системі життя та ролі в процесах державотворення. Автором обґрунтовано висновується, що втрата природних основ нації є втратою взаємозв’язку між націями, руйнування самої природи системи життя. Для інструментального та організаційного вираження захисту націй від імперіалізму автором пропонується створення всесвітньої організації інтересів націй, яка сприятиме створенню реальних можливостей гармонізації стосунків між усіма націями, через будівництво націями національних держав на своїх етнічних землях на основі поваги, рівності та взаємопідтримки, багатовекторності, розвиваючи співробітництво у всіх сферах життєдіяльності.

В роботі чітко визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження. Характерною ознакою роботи є її міждисциплінарний та багатоаспектний характер, що дозволило автору розглянути широке коло проблем націоналізму та намітити шляхи їх вирішення.

Прагнучи показати різнобічність підходів до визначення сутності людських популяцій у цілісній системі життя та наполягаючи на перевагах націоналістичного світогляду, в роботі аналізуються приховані за гаслами гуманістичного розвитку стратегії домінування в планетарному масштабі (численних імперіалістичних блоків, союзів та організацій), фокусуючи увагу на викритті спекулятивних традицій заангажованого імперіалізмом ідеологічного підґрунтя деяких наукових досліджень (наприклад, радянської марксистсько-ленінської науки).

Слід відзначити, що в кваліфікаційній роботі Резніка А. С. націоналізм обґрунтовується як світоглядна основа розвитку національної держави, причому автор наполягає на принциповій недискримінаційній позиції націоналізму, що постає гуманістичним орієнтиром мультилатеральності у розвитку національних держав, особливо в контексті політики збереження національних відмінностей, цінних аутентичних зразків самобутньої культури, мови, території.

Водночас авторська позиція щодо причин виродження людських популяцій та визначення біологічних закономірностей розвитку та деградації людства містить деякі занадто перебільшені біологізаторські висновки щодо відносин детермінації мутаційних причин та соціокультурних наслідків, не враховуючи системний характер впливів техно- та соціо-сфери на появу акцентованих автором проблем. Зважаючи на медіаторський потенціал та проблемність у процедурах врегулювання інтересів багатьох учасників планетарного світоустрою, викликає сумніви занадто негативна оцінка діяльності деяких міжнародних організацій (зокрема, ООН) та їх звинувачувальна риторика, тому автору слід бути більш обережним у висновках щодо викриття імперіалістичних намірів та засудження діяльності певних суб’єктів міжнародної політики. Але висловлені зауваження не впливають на загальну позитивну оцінку кваліфікаційної роботи.

Наукове та практичне значення кваліфікаційної роботи полягає у авторській розробці світоглядної картини бачення ролі нації та національної держави у сучасному та майбутньому світоустрої з пріоритетами збереження національного розмаїття у життєздатних перспективах, що може бути використано в якості рекомендацій для впровадження відповідних природі націй ключових принципів розвитку людства, альтернативних світоглядних та ідеологічних позицій у всебічному сприянні розвитку національної держави.

Вважаю, що робота Резніка А. С. відповідає вимогам, що висуваються закладом вищої освіти до кваліфікаційних робіт здобувачів освітнього ступеня магістра зі спеціальності 033 «Філософія» (освітня програма «Політична філософія») і може бути допущена до захисту на засіданні ЕК.

Оцінюю кваліфікаційну роботу магістра Резніка А. С. на «відмінно» і рекомендую присвоїти Резніку Анатолію Станіславовичу кваліфікацію «магістр з філософії».

Науковий керівник, к. філос. н.,

доцент кафедри філософських

і політичних наук ЧДТУ

О. М. Кожемякіна

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасна цивілізація перебуває на етапі кардинальних змін та вибору нових шляхів розвитку людського суспільства, на межі трансформацій державного устрою, повсюдного науково-аналітичного та технологічно-інформаційного охоплення всіх суспільних процесів без виключення, кризи національної ідентичності та дезорієнтації національної держави під впливом процесів глобалізації. Серед безлічі криз, які супроводжують людство, виникає реальна небезпека загрози антропогенної катастрофи, зумовленої поглибленням інтеграційних процесів, які можуть суперечити природним основам розвитку живої матерії. Відтак в даному дослідженні здійснюється спроба шляхом поєднання наукових знань біології та генетики з іншими науками, зокрема, філософією, антропологією, історією, які закладають теоретичні основи для обґрунтування світоглядних та ідеологічних орієнтирів розвитку людства, запропонувати альтернативні підходи до усвідомлення прямих та побічних наслідків сучасних тенденцій та перспектив існування цивілізації.

Слід пам’ятати, що людина є істотою біосоціальною. Якщо міжпопуляційне змішування методом гібридизації може призводити до небезпек виродження та деградації людини, то, відповідно, наукові гіпотези, що містять подібні застереження, мають бути глибоко вивчені та обов’язково враховані при теоретичному обґрунтуванні нових напрямків розвитку людського суспільства, що й зумовлює потребу в міждисциплінарному аналізі, із залученням в тому числі тих теорій та концепцій, які вже є фундаментальною частиною сучасних наукових парадигм, і є актуальними в даний історичний період розвитку людства.

Принциповою методологічною позицією даної наукової роботи, зумовленою логікою та методологією наукового пізнання, є використання у даному дослідженні доказової бази різних наукових дисциплін. Адже поява нових наукових доказів, підтверджених експериментально прикладними методами, щодо небезпек спричинення гібридизацією рослинного і тваринного світу виродження та деградації цих організмів, стосується всього живого в природі, і в тому числі людини як його невіддільної частини. Відтак ігнорування цих наукових доказів та неврахування їх при подальшому теоретичному осмисленні та моделюванні стратегій розвитку людства, прогностичних настанов у його світоглядних та ідеологічних орієнтирах може призвести до конфлікту і суперечностей між різними науковими напрямками дослідження людини (в сфері природничих, соціальних та гуманітарних наук). В ході аналізу зазначених проблем у надзвичайно важливому для усіх епох і історичних періодів питанні — природи націй, людських популяцій та їх різновидів, постає також потреба у окресленні перспектив та визначенні шляхів подальшого розвитку людства, що відповідатимуть його органічним основам, та відповідно в уточненні понять «нація», «націоналізм», «національна держава».

Актуалізація даної проблематики дозволяє поставити питання про відповідальність, об’єктивність та незаангажованість наукових досліджень, а також про спроможність науки не піддаватись ідеологічним впливам глобальних імперських інститутів, а відкрито та обґрунтовано розглянути наукові результати останніх досліджень та надати вичерпну експертну оцінку щодо перспектив найближчого майбутнього людства за умов збереження інтеграційних процесів у світовій глобальній політиці. Не менш актуальною є потреба у дослідженні міри відповідності потребам націй світу сучасних державних утворень, які сформовані не за національним, а територіальним, релігійним та іншими принципами, зокрема, наявності в них структурних та світоглядних компонентів, спрямованих на захист та утвердження інтересів націй.

Стан наукової розробки проблеми. В дослідженні опрацьовано широкий масив наукових робіт з політичної філософії, політичної та культурної антропології, біології та генетики, міжнародних відносин, етнополітології, культурології, історії тощо. Теоретичні основи розуміння природи націй та націоналізму закладені в працях Ж.-Ж. Руссо, Г. Гегеля, М. Вебера, Е. Карра, К. Каутського, Д. Бітема, Ж. Ренана, О. Бауера, Е. Гобсбаума, Ф. Майнеке, М. Тиводара, К. Гейза, Е. Сміта, Г. Касьянова та ін.. Різноманітні аспекти націоналізму та розвитку національної держави розглянуто у працях В. Смолія, В. Степанкова, Н. Русина, М. Міхновського, С. Бандери, Ф. Горовського, О. Картунова, Ю. Римаренка, В. Маланчука, С. Рудницького, П. Кононенка та ін.. Проблеми виродження та деградації гібридних форм тваринного і рослинного світу, людських популяцій тощо, знайшли відображення в роботах таких вітчизняних та закордонних біологів і генетиків, як А. Борейко, А. Шинзель, С. Назаренко, Н. Спурр, П. Нерс, І. Лєбєдєв та ін.. Питання фундаментальних основ походження життя, людини, націй, рас відображені в дослідженнях О. Опаріна, Ч. Дарвіна, К. Віллі, Г. Менделя та ін.., але все ж залишається доволі багато питань та невизначеностей щодо розуміння механізму структурування органічної маси у складну генетичну інформацію, а також чинників спричинення у відносно короткий історичний проміжок часу появи нових видів у тваринному і рослинному світі тощо.

Серед критиків зростаючих впливів глобалізаційних процесів слід виокремити З. Баумана, Г. Стендінга, Дж. Стігліца, Т. Кларка, Н. Хомского та ін.. На проблему національно-етнічних умов в державному будівництві звертали наукову увагу Ж. Баландьє, П. Бурдьє, В. Мельник та ін. Особливостям міжнародних відносин, їх гармонізації та долі національного питання присвячені праці О. Івченка, С. Жишка, Ю. Сиротюка та ін.. Проблематику питань існування і появи шовіністичних ідеологій, світоглядів, релігій знаходимо в працях Г. Щокіна, О. Соскіна, Е. Ходоса та ін… Світоглядні орієнтири як базові цінності для розвитку людського суспільства намагалися дослідити М. Вебер, К. Ясперс, Д. Гудінг, Дж. Леннокс, П. Сорокін та ін…

Водночас проблема ролі націоналізму в збереженні національної держави в світлі наукового обґрунтування реальних загроз гібридизації залишається мало дослідженою, що й обумовлює актуальність даної роботи.

Метою дослідження є виявлення явних і прихованих небезпек імперіалізму та обґрунтування необхідності в активізації міждисциплінарних досліджень щодо сутності націй, світоглядних перспектив націоналізму та його ролі у збереженні та розвитку національних держав.

Завдання дослідження:

1) Окреслити основні науково-теоретичні підходи до визначення сутності людських популяцій, націй, їх походження та взаємозв’язку як структурних елементів, що являють собою цілісний організм в системі життя;

2) Виявити причини появи та проаналізувати неоднозначність тенденцій розвитку космополітичного імперського світогляду, зважаючи на маніпулятивні ефекти спотворення наукових результатів, які спричинили необґрунтовані упередження щодо загроз націоналізму як явища і його значення для людства;

3) Повернути в науковий дискурс проблему небезпек виродження людських популяцій шляхом гібридизації в аспекті широкого експертного обговорення; Запропонувати дієві механізми для збереження та розвитку усіх націй;

4) Сформулювати основні ідеологічні та світоглядні принципи націоналізму, що ґрунтуються на збереженні пріоритетів національної держави та всебічному розвитку усіх націй світу.

Об'єктом дослідження виступають нації у розмаїтті їх походження, функціонування та розвитку.

Предметом дослідження є природні та соціальні чинники формування націй, відображені в світоглядних та ідеологічних позиціях перспектив людства в напрямку його збереження і розвитку або деградації.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та виконання зазначених завдань було використано наступні методи: аналіз (при визначені причини занепаду націоналізму, денаціоналізації націй, поглиблення процесів глобалізації); синтез (при визначенні поняття «людська популяція», «нація»); систематизація (при переліку основних структур імперіалізму); порівняння (при вивченні різновидів імперіалізму). Для можливості глибшого вивчення даних проблем був застосований міждисциплінарний підхід, поєднуючи наукові досягнення у біологічних та гуманітарних науках, що дозволяє посилити наукову аргументацію висунутих гіпотез.

Теоретичне значення дослідження. Основні положення даної роботи можуть бути враховані при соціально-політичному прогнозуванні, а також при формуванні альтернативних світоглядних пріоритетів розвитку людства, сприяючи руйнуванню панівних у сучасному суспільстві космополітичних стереотипів, які руйнують національну ідентичність, денаціоналізують держави, конгломерують людське суспільство. Запропоновані чіткі ідеологічні основи націоналізму, які відповідають науковим позиціям щодо природного розвитку людства, що має бути враховано при розробках концепцій національної держави. Зроблено безпрецедентний крок міждисциплінарного синтезу наукових здобутків з біології, генетики, антропології, історії з філософськими, що дозволить враховувати у формуванні теорій майбутнього розвитку людства їх відповідність природним закономірностям системи життя.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості оцінити спроможність усіх націй світу на збереження своєї ідентичності в умовах тотального панування космополітичного світогляду та імперської залежності, створивши прецедент такої можливості, запропонувавши виробити чіткі ідеологічні та світоглядні принципи націоналізму. В роботі також висувається оригінальна ідея щодо створення першої світової організаційної структури, яка б забезпечувала захист інтересів націй від світового імперіалізму, створюючи реальні можливості гармонізації стосунків між усіма націями, через утворення націями національних держав на своїх етнічних землях на основі поваги, рівності та взаємопідтримки, багатовекторності, розвиваючи співробітництво у всіх сферах життєдіяльності. На основі цих досліджень, необхідно розробити план заходів у наукових установах по вивченню та дослідженню порушених питань.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження було оприлюднено у матеріалах міжнародної науково-практичної конференції: Резник А. С. К вопросу об эволюции человека / А. С. Резник // Общество и цивилизация в ХХІ веке: тенденции и перспективы развития: сборник статей по материалам международной научно-практической конференции 27—28 февраля 2014 г. Часть 2 / Под Общ. Ред. С. В. Кручинина. — Воронеж: Изд.: «Научно-исследовательские публикации», 2014. — С. 14—16. Результати дослідження були також обговорені на засіданнях філософського клубу кафедри ФІПН (листопад, грудень 2018), V Філософському форумі (листопад 2018).

Структура роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких має три підрозділи, висновків та рекомендацій, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1
СВІТОВІ ПРОЦЕСИ ТА СТРУКТУРА ЛЮДСТВА

1.1 Якісні особливості держав світу і їх природний шлях розвитку

Внаслідок історичних обставин, не всі нації мають власні державні утворення, що постають головною умовою національного самозбереження в їх органічній єдності. Створення централізованих державних структур уможливило насильницький тиск на природні основи націй, зокрема, в процесах створення метрополій та колоніальних держав. На початку свого існування колоніалізм, насамперед з метою власного матеріального збагачення, діяв жорстокими та насильницькими методами, до чого спонукали примітивні способи виробництва, рабство і беззахисність колонізованих націй.

Випереджальний розвиток європейських держав і їх високий економічний рівень (зокрема, завдяки своїй колоніальній світовій політиці) став тією суб’єктивною силою, яка інтенсивно колонізувала американський континент, Африку, Австралію, спричинила колоніальний вплив в Азії, на островах морів і океанів. Колонізовані нації розглядалися як джерело матеріального збагачення, а природа націй і необхідність забезпечення їх природного стану не бралася до уваги, та й наука і світогляд того часу ще не мали тих знань і не володіли уявленнями, щоб здійснювати аналіз і прогнозувати наслідки таких дій. Тому колонізація того часу, яка супроводжувалася винищенням тубільних націй в Америці та завезенням туди як рабську робочу силу з Африки представників африканських націй, створило безвихідне становище в міжнародних і міжнаціональних відносинах світової політики, порушувало генофонд націй світу, що може спричинити небезпеки генетичного знищення самої системи людства.

Зазначені проблеми з відомих ідеологічних причин панування космополітичного світогляду замовчуються, не аналізуються і, відповідно, не включаються у відповідні стратегічні дії для їх вирішення. Навпаки, як ми бачимо, у цих умовах продовжує панувати імперіалістична денаціоналізація світової співдружності націй, поширюється космополітичний світогляд, що дозволяє реалізовувати стратегію світового імперіалізму в контексті глобалізації в масштабах всього людства.

На фоні цього, розвиток систем виробництва, науки та соціальних процесів сприяв не вдосконаленню чи видозмінам, а зупинив пряму відкриту насильну колонізацію, що має свої особливості, в залежності від виду імперіалізму. Більшовизована Російська імперія, сповідуючи тоталітаризм, була у невідповідності з такою необхідністю, у наслідок чого це привело до її самознищення. Існуючі види колоніалізму змушені реагувати на якісні зміни цього процесу і свої дії узгоджувати з такими потребами, створюючи для цього гібридні та приховані форми колонізації.

Колоніальна держава, що збудована з імперіалістичних потреб, вимушена свою політику колонізації проводити на контролі та підпорядкуванні світового запасу сировини, виробництва і ринку збуту. Такою державою є США. Інші держави, що сформовані за цією ж моделлю, залежать від США і не здатні вирішувати свої внутрішні проблеми, які є наслідком денаціоналізації їх суспільств. Цей метод колонізації має ту особливість, що сам колонізатор зацікавлений у посиленні виробництва готової продукції у колоніальних країнах, бо це дає йому економічну вигоду через дешеву робочу силу й інші складові, що впливають на формування собівартості виробленої продукції. Для цього будуються колонізатором у своїх колоніях необхідні для підтримки виробництва державні структури, залучається рушійна сила — фактор націоналізму.

На такому принципі існує і діє така держава-колонізатор, як Англія. Свою національну основу і традиції вона зберігає у формальній федерації як Великобританія, водночас, внаслідок розвитку національних основ своїх колоній, і до нині користується ними. На цьому принципі побудована співдружність, яку очолює Великобританія, в яку входить 42 країни світу, у тому числі у 14-ти державах англійська королева є главою. У 34-х державах державною мовою визнана англійська (двомовність не врахована). Деколонізація відбувається з дотриманням потреб націй на самовизначення, навіть часто зі стимулюванням цього процесу колонізатором, оскільки цим створюється стимул для розвитку виробничого процесу, що дозволяє колонізаторові отримувати економічну користь. Національне пригнічення колонізованих націй, навпаки, приносить колонізаторові економічні збитки, протистояння, опір колонізації та у підсумку — розрив міждержавних зв’язків. Національно стабільними є 18 держав і державних утворень арабських націй, з яких 8 розміщені на Півночі Африки та 10 в Азії. Це кількісне вираження арабських держав не є кінцевим національним вираженням, оскільки враховані державні утворення, які створені імперіалістичними силами з метою їх економічної експлуатації, шляхом відриву частин територій від відповідних арабських національностей.

Для прикладу, таким державним утворенням є Кувейт. Після національного упорядкування, визначиться стабільна кількість арабських держав і курди неодмінно отримають право на свою державність. Число країн у світі нестабільне у наслідок національного державотворчого процесу (об’єднання Німеччини, роз’єднання Чехословаччини, югославські процеси та інші). З майже з 200 держав і державних утворень, у світі 22% становлять посткомуністичні держави, які знаходяться в активному стані свого національного та економічного відродження, який вимагає не тільки організації відповідних дій, але й матеріального забезпечення, що зруйноване тоталітарними режимами.

Таке становище прагнуть використати імперські сили іншого ґатунку, які сконцентровані у світові політичні, військові, економічні, фінансові, бізнесові структури та все роблять для того, аби зупинити процес національного відродження націй, ставлячи їх у свою залежність та спрямовуючи у напрямку незворотності змішування усіх націй в єдину імперську світову структуру. Це створює можливість імперіалістичними силами взяти під свій вплив і контроль політичне та економічне життя цих держав, з метою перетворення їх на свій економічний простір. Незворотний хід природного розвитку людства на наше переконання, не можуть зупинити будь-які сили, які стоять проти національного відродження націй, що повинні вільно себе виражати.

Природні умови та величина територій держав значно різняться між собою по континентах, але така нерівномірність і нерівнозначність є природною, відповідно до природи націй, а тому при національному стані їх держав, це створює гармонію у міжнародних економічних відносинах всіх країн. Головною проблемою є те, що колоніалізм і імперіалістичні сили значно порушили та сильно зруйнували національну основу цілих континентів. Величина держав має значення, але економічна потужність і їх всебічний розвиток визначає міра національного, тобто природного їх стану, та створення умов для повноцінного розвитку. Європа сьогодні сліпо йде шляхом імперіалізму та денаціоналізації на зразок США, створивши імперську наднаціональну структуру — Європейський Союз. За декілька десятиліть, якщо процес не зупинити, крім офіційних державних символів не можливо буде зрозуміти та визначити національну приналежність та ідентичність хоч і споріднених європеоїдних націй, на фоні асиміляції біженців та мігрантів з Азії, Африки інших континентів та країн.

В Азії знаходиться 44 країни, що мають свої особливості. В середньому кожна країна займає територію 720 тис. квадратних кілометрів, але ця територія найбільш густозаселена — 85 чоловік на 1 квадратний кілометр. Денаціоналізація цих країн майже не торкнулася за винятком деяких азійських посткомуністичних і соціалістичних. Ці країни мають дуже різний ідейний і політичний зміст, що викликало певні розбіжності, які приводили до військових дій як в середині цих країн, так і між ними, зокрема, як це було між Китаєм і В’єтнамом.

Більшу складність у створені національних суспільств мають ті держави, що проповідували імперську ідеологію і військовою силою створили свої території, об’єднавши в одне суспільство різні нації, що сформувалися на протязі довгої історії свого розвитку на певній території свого проживання, і це об’єднання відбувалося не на національній основі. В Індонезії таким чином об’єднано багато націй в одному державному утворенні. У великій мірі в азіатських державах по циганському принципу розселилося багато китайців, як це зараз відбувається у Сибіру і на Далекому Сході Російської імперії. Їх присутність у великій кількості, створює напругу і негативно впливає на національну стабільність таких країн. У той час, японці стабільно живуть і розвиваються у своїй країні, створивши націоналістичний зразок в Азії, наслідком чого є економічна потужність і матеріальне забезпечення цієї нації, попри те, що державна японська політика здійснюється за принципами та умовами світового імперіалізму, виробивши адекватну систему протидій та пластичності у цьому вимушеному співіснуванні.

На африканському континенті знаходиться 48 держав. Національності, що їх населяють, дуже різні по своїй природі. На Півночі Африки арабські країни виявляють достатню національну стабільність, хоч частково зберігається комуністична сутність (Лівія, Туніс). Якщо досліджувати негритянські нації, то вони по своїй природі є дуже різноманітними, але вони мають ту характерну особливість, що більшість з них невеликі в кількісному складі мешканців і тому державні утворення, які виникають, робляться спроби їх об’єднати в одне державне утворення. Це створює проблему пошуків форм і методів їх національного збереження.

Процес національного відродження і державотворення у співдружності споріднених націй, що сформувалися з одної негроїдної раси на африканському континенті, витісняє тих колонізаторів з їх території. На фоні цих процесів, все ж таки 13 країн (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Лесото, Малаві, Нігерія і деякі інші) входять у співдружність, яку очолює імперська держава Великобританія. Не дивлячись на відносно невелику кількість населення націй Африки, вони добре себе зберігають, тобто націоналізм достатньо виражений, що є гарантом їх стабілізації та перспективи створення національних держав. Об’єднання кількох націй в одній державі створює природну нестабільність під дією національних сил, які прагнуть національної державності. Часто це приводить до державних переворотів, створення революційних урядів, тощо.

На американському континенті 28 держав. Притому всі вони були створені європейськими націями у наслідок панування імперського світогляду, що супроводжувався практичними діями тотальної колонізації цього континенту, де жорстоко винищувалися тубільні нації індіанців і ескімосів. На цьому континенті не існує ні однієї національної держави: дві держави з французькою мовою (Гвіана, Гаїті); 7 держав з державною англійською мовою (Канада, США, Багамські острови, Беліз, Гайана, Гренада, Домініка); на величезній території Бразилії державною мовою є португальська; 14 держав мають іспанську державну мову. Лише три країни мають більш як 50% тубільного населення (Болівія, Гайана, Гватемала). У 18 держав американського континенту у своєму складі мають 50% негрів, мулатів і метисів, а у шести держав суспільство складається виключно з негрів, мулатів і метисів (Бразилія, Венесуела, Гаїті, Домініка, Гренада, Домініканська республіка). Північна Америка (США, Канада) складає свої суспільства із національного конгломерату.

Усі ці держави, що утворилися у наслідок колонізації чужих територій і винищення місцевого населення, вважаються суверенними державами, крім французької Гвіани. Імперіалістична природа їх денаціоналізованих суспільств є занадто генетично скаліченою, що потребує негайного наукового забезпечення для повернення їх у здоровий природний стан. Якщо говорити про економіку тих держав, то вона практично підпорядкована США. Тобто, неприродне існування таких держав тримається на боротьбі за домінування і захисті від цього насильного економічного тиску, які по своїй суті позбавлені національного ідеалу і тому є не життєздатними, прямуючи шляхом до своєї повної деградації.

Генетичний фонд таких суспільств руйнується в геометричній прогресії, що веде до генетичного вибуху, який виражається у багаторазовому збільшенні спадкових хвороб, фізичним та психічним виродженням (у тому числі різким збільшенням трансвеститів, геїв, лесбіянок), бездуховністю, аморальністю, неконтрольованим розвитком наркоманії, алкоголізму, криміногенності. Все це веде до неможливості політичної організації таких суспільств. Тому американський континент в контексті національного змісту найбільш проблематичний. Покарання за порушення природних законів розвитку людського суспільства несправедливим чином лягає на все нові й нові покоління генетично скалічених людей.

Держав на островах морів і океанів 37, які в найбільшій мірі знаходяться під колоніальним і імперіалістичним впливом. Лише три з них зберігають мову тубільного населення (Бахрейн, Ісландія, Мальдівська республіка). У 17-ти таких держав державною мовою є англійська, у 5-ти — французька, і лише на Кубі — іспанська. 12 таких держав є залежними, 16 — знаходяться у співдружності, яку очолює Великобританія, в тому числі у 10-ти острівних держав главою держави є англійська королева. Якщо у 14 таких державах тубільного населення понад 50%, то у 10-ти держав негрів, мулатів і метисів — більш як 50%. Є також 9 держав, у яких 90% тубільного населення, але разом з тим є також 9 держав, де понад 90% негрів, мулатів і метисів. Все це створює державну і соціальну нестабільність, проблеми, які вимагають зупинення денаціоналізації через наукове вивчення даного питання та вироблення гуманних і безболісних шляхів його вирішення, і разом з тим, потребою усвідомлення суспільством такого стану для поступового створення світу національних держав.

Частина світу, Австралія, з територією 7,7 мільйона квадратних кілометрів, окупована англійцями, які створили державне утворення — Австралійський союз, де главою держави є англійська королева. Великі території в якійсь мірі зберегли тубільне населення від винищення, а англійське населення ще зберігає свій генофонд. Все це полегшує розв'язання проблеми національного становлення держав, так і відродження людських популяцій, з яких буде у майбутньому складатися спільнота цих держав.

Таким чином, єдиний шлях до природного і гармонійного розвитку людства полягає у перемозі націоналістичного світогляду над імперіалістичним, у формуванні його чітких і зрозумілих позицій, що будуються на повазі всіх націй з їх мовою, культурою, історією, традиціями, звичаями, фізіологічними та психологічними особливостями, з розумінням того, що нації мають унікальну природу свого становлення та розвитку, яка збагачує цей світ, робить його кольоровим і різноманітним. Забезпечується незаперечне право кожної нації на державність у межах своїх етнічних земель, рівних прав та можливостей у національному становленні й розвитку, збагачуючи цей світ новими здобутками та відкриттями у всіх сферах життєдіяльності.

1.2. Політика імперіалістичних блоків, союзів, організацій в аспекті стратегій домінування над людством

Протягом всіх історичних епох існування імперіалізму, його діяльність здійснюється при допомозі блоків. В ранні періоди імперіалізм базувався в основному на військовій силі, підкоряючи нації. З удосконаленням методів колонізації, здійснювалися прогресивні методи військового насильства, у тому числі маскуючи його «демократією». Ці процеси відбувалися протягом ХХ сторіччя поетапно, завершуючи їх локальними та світовими війнами. В сучасних умовах ці процеси вичерпали свої можливості і насильницька суть імперіалізму утворює абсолютизоване насильство над людством, використовуючи структуризацію людства імперіалістичними блоками, союзами та їх структурними елементами. Все це здійснюється при імперіалістичній структуризації життєвих процесів людства, в напрямку досягнення кінцевої мети — створення єдиного безнаціонального імперіалістичного простору, трансформуючи сучасні, хоч і залежні національні державні утворення в єдиний об’єм.

Ця структуризація і діяльність здійснюється в галузі політики, спотвореного світогляду та ідеології, правового обумовлення і контролю з ліквідації національної фінансової діяльності, з метою створення єдиного імперіалістичного фінансового простору, як вирішального контролю над світовим виробничим і всіма життєдіяльними процесами людства. Один з головних механізмів такої діяльності полягає у ліквідації національних виробничих процесів, внутрішніх ринків, як структур закономірного існування світового ринку, створивши на місце нього єдину імперіалістичну суть. Життєдіяльність такої насильницької системи над людством здійснюється при допомозі військової сили. Для цього створюються і діють військові блоки.

Нині здійснюється військовий контроль над націями, створеними наявними збройними силами Організації Об’єднаних Націй (ООН). Цими військовими формуваннями Рада Безпеки ООН на основі створеного імперіалізмом Статуту ООН надає собі право здійснювати будь-яке військове насильство. Цементується така діяльність первинними імперіалістичними блоками. Вони теж діють як складова частина світової системи імперіалізму. Так у ранній період діяла «Британська співдружність», яка модернізувалася у «Співдружність країн, очолюваних Великобританією». Цей блок створив англійський колонізатор зі своїх колоній «Вестмінстерським статутом 1931 року». У цей блок увійшли 44 держави-колонії (на 1981 рік), а також території Австралії та Нової Зеландії, як продукт англійської колонізації.

На основі цього блоку була створена імперіалістична «стерлінгова зона». Всі такі імперіалістичні системи свою діяльність підпорядковують Раді Безпеки ООН, як необхідна військова система, прикриваючи її маскуванням «демократією» та «потребою» націй. Такі відгалуження «Ради Безпеки» — це імперіалістичні державні утворення: Російської федерації (колись СРСР), Великобританії, США, Франції, Китаю, які забезпечують абсолютизацію імперіалістичних сил у застосуванні військової сили проти любої нації. Для військового та адміністративного контролю над колоніями була створена в структурі ООН «Рада по опіці» у 1946 році.

В динамізмі своєї діяльності з часом був створений загальносвітовий блок «колективної безпеки» начебто з причин «захисту миру». Військова ж активність забезпечувалася «Кінцевим актом загальноєвропейської наради» (під керівництвом США) у 1975 році. Складовою частиною цього блоку був СРСР. Ця військова загальноімперська потреба цементує свою діяльність регіональною, для чого була створена «Європейська» та «Азіатська» «безпеки». «Азіатська безпека» створювалася за ініціативою СРСР, закладених у 1939—1945 роках передумовами Другої світової війни та створена після неї, як удосконалення імперіалістичного двигуна методом конкуренції, у пошуку більшої ефективності колонізації за ширмою «комунізму» та «демократії»

У потребі боротьби з націоналізмом у 1907 році був створений імперіалістичний військовий блок «Антанта», який називав ще себе «Троїстою згодою» (Великобританія, Франція, Російська імперія). Під час реалізації військових дій Антанти у Першій світовій війні, вона у своїй коаліції нараховувала понад 20 імперіалістичних державних утворень (в тому числі США). Ці військові дії були направлені проти ще не організованого і ідеологічно не забезпеченого націоналізму, який реалізовував себе національними державними структурами, що є вираженням закономірності природних потреб націй. Одноразово, комунізація Російської імперії створила необхідні умови для створення безнаціональної «радянської людини». Все це здійснювалося створенням комуністичних блоків, «Комуністичного інтернаціоналу», «Соціалістичного Інтернаціоналу». Пролетарський класовий інтернаціоналізм, не дивлячись на відсутність можливості на наукове його забезпечення, впроваджувався у практичні життєдіяльні процеси політичними методами та механізмом державних структур.

Це давало можливість на практиці пересвідчитися, що його фальшива суть заперечується реальністю самого життя. 1-й Інтернаціонал був створений 28 вересня 1864 року в Лондоні як міжнародне товариство робітників, фактично це була створена перша практична пролетарська інтернаціональна організація, відповідно до комуністичних ідей класовості суспільства, а не на національній основі. У наслідок невідповідності з вимогами закономірного національного розвитку людства, ця організація змушена була саморозпуститися у 1876 році, довівши нереальність самих ідей пролетарського інтернаціоналізму. 14—21 липня 1889 року в Парижі на 1-му установчому конгресі, був створений 2-й Інтернаціонал, уже як міжнародне об’єднання соціалістичних робітничих партій.

Але всі члени цього інтернаціоналу з початком Першої світової війни, відкинули пролетарські інтернаціональні позиції і діяли з вимог національних інтересів кожної нації, що є вимогами реального життя, а не словоблудством ідей пролетарського класового інтернаціоналізму. Сама реальна дійсність націоналізму стала бути причиною розвалу 2-го Інтернаціоналу, який без наукової основи не зумів забезпечити й організувати співпрацю націй світу, як необхідну запоруку розв'язання спільних проблем, протидії імперіалізму, гармонізації стосунків між націями, що не ставилось до уваги, через відсутність прагнень діяти у цьому напрямку та незрілість ідеологічних та світоглядних позицій того часу. Захопивши державну владу в Російській імперії та використовуючи її, вершителі комуністичних ідей у 1919 році створили 3-й Комуністичний Інтернаціонал, «Комінтерн». Це була міжнародна організація, яка об’єднувала всі комуністичні партії світу і здійснювала загальне керівництво світовим комуністичним рухом, розробляла основні принципи його стратегії й тактики.

Але навіть при використанні державних структур та всієї її матеріальної потужності, не можливо було заставити існувати навіть організаційну її форму, що будувалася на неприродних ідеях єдності та співпраці націй за класовим принципом. Виходячи з фальшивих авантюристичних ідей пролетарського класового інтернаціоналу, хід історії у 1943 році ліквідував 3-й Інтернаціонал. «Маніфест Комуністичної партії», як основа комуністичних ідей є тою абсурдністю, яку саме життя не бере до уваги. Відбулось самознищення державних структур, що будувалися на принципах комунізму з практичними діями пролетарського класового «інтернаціоналізму», що вимагали знищення націй і націоналізму, стають бути силою самознищення механізму таких дій. А тепер про інтернаціоналізм і його суть. Насправді інтернаціоналізм — це один з напрямків реалізації націоналізму, що ґрунтується на спільній організаційній діяльності націй у захисті від імперського впливу, побудови світу національних незалежних рівноправних держав, гармонізації стосунків між націями світу, розв'язання спільних проблем заради збереження та розвитку усіх націй і ніякого відношення до більшовицького його розуміння про вселюдську солідарність трудящих мас на класовій основі немає.

Часто імперіалістичні військові блоки маскували своє створення з причин необхідності «збереження миру», політичним «об’єднанням» та інше. Наприклад, відбулося таке створення у 1966 році «Азіатсько-тихоокеанської ради» (АЗПАК) зі штаб-квартирою у Таїланді в місті Бангкок. В цей військовий блок входили імперіалістичні державні утворення Австралія, Нова Зеландія з подвійним блокуванням одноразово в системі «великобританської колонізації». За допомогою такого подвійного входження у блоки, відбувається вмонтовування національних держав для їх контролю, узалежнення. Зокрема, в АЗПАК входила Японія, Філіппіни, Тайвань, Південна Корея. Дублювання військових імперіалістичних блоків продовжувало повторюватися. Був створений військовий блок АНЗЮК з Австралії, Великобританії, Малайзії, Нової Зеландії та Сінгапуру (АНЗЮК). Також у 1952 році відбулося створення військового блоку АНЗЮС з Австралії, Нової Зеландії та США, як основного виразника імперіалістичних сил. Повторність імперіалістичного військового блокування зміцнює військову структуризацію, пристосовує її до регіональних умов, для створення єдиної світової імперіалістичної військової системи. Саме цю особливість виражає створення 4-го квітня 1949 року у Вашингтоні імперіалістичного військового блоку «Організація північноатлантичного договору» або «Північноатлантичний союз» під загальною назвою НАТО.

Створений цей блок Сполученими Штатами Америки, як централізованим вираженням світових сил імперіалізму. Первинний документ про утворення цього військового блоку підписали США, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Канада, Італія, Португалія, Норвегія. НАТО володіє арсеналами США, Великобританії та інших державних утворень з можливостями надпотужного термоядерного удару, що освоюють космічний простір з військовою метою. НАТО не лише посилює військовий потенціал імперіалізму, але і здійснює послідовний організаційний процес трансформації спочатку СРСР, а зараз Російської Федерації до США (що яскраво засвідчує бажання президента Трампа, та підтримка його намірів у російському соціумі під час його виборчої кампанії), перегруповує свої сили, консолідує простір військових дій, здійснює комунікативний розвиток, створює новий політичний зміст. Ось які думки висловлюються з цього приводу: «…на думку багатьох сучасних дослідників, зокрема японського філософа Т. Умехарі, «історія СРСР стане історією США» [108, c.56].

В сучасних умовах імперіалістичні блоки набули нових якісних особливостей — світові сили імперіалізму мають свідомо роз’єднані військові потуги (США, Англії, НАТО, ООН). Це дозволяє здійснювати агресію одними військами, а інші займають необхідну позицію для діяльності тієї ж агресії в іншому якісному змісті, зберігаючи єдине ціле, розігруючи «демократію», прагнучи зберегти «законність» агресора. Прикладом цього є друга агресія проти Іраку. Так само, НАТО 10 червня 1998 року прийняло рішення про нанесення по Югославії авіаційного бомбового та ракетного удару, ставлячи мету знищення військових та інших об’єктів, які для НАТО заважають стратегії імперіалістичних сил Світу, де формуються сили націоналізму.

Нинішнє всесвітнє вираження могутньої військової сили імперіалізму, створене у тактичному плані на безперервному виникненні, зникненні та трансформації одних військових блоків в інші. Один з таких блоків з ініціативи США та Великобританії у 1955 році був створений на Близькому і Середньому Сході під назвою «Організація центрального договору» (СЕНТО), який проіснував до 1979 року (до серпня 1959 року мав назву «Багдадський пакт»). До СЕНТО входили: Туреччина, Пакистан, Великобританія, Іран, Ірак (вийшов з блоку у 1958 році). Офіційне членство у цьому блоці США не було показано, але створення блоку, організаційні процеси, діяльність та керівництво здійснювали США. Пакистан та Іран були втягнуті у цей блок для ліквідації націоналістичних процесів у цьому регіоні, хоч це виявилося неможливим. Саме тому розвиток подій дійшов до того, що у 91-му році світові імперіалістичні сили, в тому числі НАТО, здійснили військовий удар по Іраку під кодовою назвою «Буря в пустелі», продовжуючи ці удари до кінця 1998 року, з надуманим приводом недопущення атомного озброєння Іраку. Одноразово з СЕНТО (1954—1977 роки) США утворили військовий блок СЕАТО. У червні 1977 року цей блок припинив своє існування відповідно до планів його діяльності.

Створення військових блоків було характерним для всієї системи імперіалізму. 14 травня 1955 року був створений більшовизованою Російською імперією «Варшавський договір 1955», у який входили: Албанія, Болгарія, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина. Його комунікація не була якоюсь імперіалістичною особливістю, а лише різновидністю з єдиними імперіалістичними потребами знищення націй, який також виконав свою «місію». Нині цей блок не тільки самоліквідувався, але його більшість учасників стали членами НАТО. У період Другої світової війни США створили «антигітлерівську коаліцію», назвавши її «Декларацією 26» з метою спільної боротьби проти ще одного різновиду імперіалізму — німецького імперського націогегемонізму над людством. Одноразово, США та Великобританія 14 серпня 1941 року створили «Атлантичну хартію», яка мала після перемоги у Другій світовій війні, здійснити необхідний переділ світу (Декларація від 26 державних утворень 1942 року). До цього блоку 24 вересня 1941 року був приєднаний СРСР. У 1954 році були створені «Паризькі угоди 1954 року», підписані в Парижі Сполученими Штатами Америки, Великобританією, Францією, Канадою, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом з Федеративною Республікою Німеччини, яка виконувала тоді функцію каяття за скоєні злочини перед людством і це свідомо подавалося, як перемога над націоналізмом, хоч ніякої перемоги над націоналізмом не було.

Імперський світ на той час переміг у протиборстві з одним із найжорстокіших імперських різновидів — німецьким націогегемоністичним імперіалізмом. Злочини нацизму, як ми вважаємо, свідомо приписувалися націоналізму, використовуючи предмет пропаганди для фальсифікації та спотворення самого явища націоналізму. Ці протоколи створеного блоку підписані Великобританією, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, і Федеративною Республікою Німеччини, засвідчували про створення в рамках НАТО Західноєвропейського союзу, який став сьогодні дієвим механізмом «інтеграції» всіх європейських націй і не тільки, тепер вже під новою назвою «Європейський Союз». Ця діяльність Західноєвропейського союзу була розрахована на певний час до 2005 року, що викриває імперіалістичну стратегію на нову його трансформацію (сьогодні це вже є реальністю), щоб втягнути у себе якнайбільше число країн, що мають розвиватися за умовами імперського бачення світу. Американсько-російська діяльність синтезувалася для необхідності єдиної імперіалістичної потреби створення різних блоків в системі НАТО, ООН та інших структур.

Так були створені «Брюссельські асамблеї громадських сил за безпеку і співробітництво в Європі». Перша така асамблея відбулася 2—5 червня 1972 року в Брюсселі у Бельгії. В ній взяли участь 800 делегатів з 27 країн Європи, створивши «декларативні документи» з потреб пропагандистського маскування уже створеної стратегії та тактики централізації в єдину суть світових імперіалістичних сил. Для цього ця асамблея прийняла документ «За європейську безпеку і співробітництво». Друга така асамблея відбулася 26—29 квітня 1975 року у цьому ж Брюсселі, в якій взяли участь 500 делегатів з 29 країн Європи. Всі військові, політичні, економічні, фінансові блоки світових імперіалістичних сил є засобом та механізмом конкретної специфічної діяльності. Як ми бачимо, ця «машина» свою діяльність здійснює завдяки організаційній системі.

Для цього обов’язковим є здійснення політичного всеосяжного контролю над людством у всіх сферах життєдіяльності, через створені міжнаціональні організації та структури, які зорганізовані через початкову структуризацію на міжнародному рівні. У 1944 році США через механізм ООН, членом якого був СРСР, створений міжнародний валютний фонд (МВФ). Наступним етапом розширення цієї діяльності 10 липня 1970 року в рамках Соціалістичної Ради Економічної Взаємодопомоги створений Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). І таких структур було створено десятки: МКА, МАЕСГ, МАЕН, МОС, МОП, МАГАТЕ, МБЕС, РЕВ і т. д.

Варто зазначити, що у наслідок Першої світової війни, світовий імперіалізм у 1919 році на Паризькій мирній конференції створив Лігу Націй. США, як керівник і організатор цього дійства, зі стратегічних потреб не входили в членство Ліги Націй. Це створювало можливість на перспективу, створити більш досконалий засіб діяльності ООН, в абсолютній пріоритетності США. Для цього у квітні 1946 року на спеціально скликаній Асамблеї Ліги Націй було оголошено про припинення її існування, тобто після виконання її функцій у свій час. Після ліквідації Ліги Націй «мандатні території» перейшли під опіку ООН. Для цього у 1945 році створена «опіка міжнародна», як механізм зміцнення світової колоніальної системи. Для вказаної мети, в умовах і завданнях імперіалізму після Другої світової війни, був створений наступний механізм діяльності по боротьбі з націоналізмом та знищення націй. 26 червня 1945 року на конференції в Сан-Франціско було підписано Статут Організації Об’єднаних Націй (ООН) 50 державами, з офіційною датою створення 24 жовтня 1945 року, коли набув чинності Статут ООН.

Першою метою було створення членства ООН із всіх держав Світу, тих що перемогли у Другій світовій війні й тих, що отримали поразку в ній, тобто створилися умови взяти під контроль цією імперською структурою будь-яку можливість національного відродження. ООН, як імперіалістичний засіб діяльності США, була структуризована в об’ємі всього людства, охоплювала всю його життєдіяльність. На 1 січня 1982 року членами ООН були вже 157 державних утворень. Людство було перетворене в єдину імперіалістичну суть і потребу, підпорядковуючи світову виробничу, наукову, фінансову, військову, судову та правову, світоглядну та ідеологічну сферу своїм імперіалістичним потребам. Під прапорами ООН здійснюються регіональні війни, створені військові імперіалістичні сили, які без оголошення війни наносять бомбові та ракетні удари по суверенних національних державах. Війська США дислоковані по всій земній кулі, сконцентрувавши у своїх руках найбільший термоядерний потенціал.

У 1949 році була створена Всесвітня федерація профспілок з безпосередньою імперіалістичною діяльністю. У 1980 році ця профспілкова організація об’єднувала 126 профспілок 90 країн Світу. Структура організації була такою, щоб зберегти зміст повної різноякісної імперіалістичної суті. Поглиблювалася її діяльність трьома регіональними організаціями — Азіатська, Африканська, Міжамериканська. Це дозволяло максимально використовувати особливості цих регіонів і залишити можливість на діяльність Європейських організацій. Ці профспілки користувалися консультативним статутом в Економічній і Соціальній Раді ООН ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці, Продовольчої і сільськогосподарської діяльності ООН, Міжнародного агентства по атомній енергії, що створювало для таких організацій абсолютну імперіалістичну залежність. Міжнародна конференція «вільних» профспілок з трьома регіонами була не європейська, а штаб керівництва знаходився в Європі у Брюсселі, тобто сумісно з центром керівництва НАТО. У 1945 році була створена Всесвітня федерація профспілок з такою ж метою і повноваженнями, у яку входили майже усі державні утворення Світу. Такі «всесвітні» організації, що випливало з їх діяльності, замасковували національні проблеми та потреби, створюючи усім націям єдиний імперський зміст.

В галузі ідеології ООН свою діяльність перенаправляє зі створення обумовленості неактуальності захисту природи націй і створення улесливого ставлення до захисту «прав людини», чим створюється видимість якогось захисту, на фоні фактичного знищення націй та ігнорування їх прав. Для скоєння таких злочинів проти націй та націоналізму, методом цієї ж ООН створена велика сітка пропаганди такої діяльності. Вся потужність наявної у світі техніки, джерел інформації, радіомовлення, телебачення, друкований матеріал, виливав «отруту» імперіалістичного змісту, формуючи світогляд дітей, підлітків, громадян всіх національностей.

Ця імперіалістична діяльність поглиблювалася комуністичною ідеологічною діяльністю, тими «соціалістичними державними структурами», які очолював СРСР і які своїм членством складали усі структури ООН, у тому числі пропагандистські, як єдина імперіалістична потреба для спотворення, фальсифікації ідеологічних та світоглядних основ націоналізму, з потребою його дискредитації та знищення. У 1946 році створена Міжнародна організація радіомовлення і телебачення (ОРТ), членами якого були «соціалістичні» держави, очолювані СРСР, втягуючи у себе держави з потенційними можливостями націоналізму як Алжир, Єгипет, Ірак, Малі, Судан, Фінляндія, з метою відвернути їх від національного, направивши їх пропагандиську діяльність на імперіалістичні основи, через комуністичні ідеї. Так, у 1950 році був створений «Європейський союз радіомовлення» (ЄСР). Радіо та телевізійні передачі «Голос Америки», «Німецька хвиля» протиставлялися передачам «соціалістичних» країн та СРСР. Ця штучно створена «конкурентність» посилювала пропагандистський ефект єдиного імперіалістичного змісту, що доповнювався безперервним створенням нових організацій. В 1960 році було створено «соціалістичне інтербачення», а в 1957 році — «Європейський альянс агентства преси», членами якого були Австралія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Німецька Демократична Республіка, Федеративна Республіка Німеччини, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія.

Імперіалізм, як протиприродна насильницька система, свою суб’єктивну діяльність будує на досягненні єдиної імперіалістичної мети — ліквідація національних утворень, поглинання їх територій і національної життєдіяльності в єдину світову імперіалістичну централізацію. Одним з механізмів досягнення цієї мети є валютна політика, а це створення валютних демпінгів, суть яких у формуванні на світовому ринку валютних цін при продажі товарів монополіями, фірмами, які нижчі за вартість виробництва цих товарів.

Це руйнує національні виробничі процеси, створює національні фінансові кризи, що дає можливість створити світову валютну монополію. Створюється імперіалістичний валютний курс, валютна монополія, валютні війни. Імперіалістичні монополії прагнуть заволодіти зовнішніми ринками збуту різними валютними заходами, переважно зниженням курсу їхньої валюти й здійснення валютного демпінгу. Він полягає у тому, що монополії та фірми, які безпосередньо не пов’язані з виробництвом і державними національними організаціями, на зовнішніх ринках реалізують продукцію за вигідними цінами, тобто нижчими за витрати на їх виробництво. Цим досягається велика різниця між високими внутрішніми та низькими експортними цінами, створюється експансіоністські методи придушення конкурентів і завоювання ринків.

Нині цей метод удосконалюється. Діяльність по ліквідації національних валют призводить до створення валютних союзів. Нині доларова зона є гегемоном світового підкорення валютної системи національних держав. Вона сконцентрувала у своїх руках величезні валютні потужності, якими створює не лише централізований світовий фінансовий контроль, але й знищує та знецінює національні валютні утворення, підпорядковує світовий ринок, централізує світові імперіалістичні сили, здійснює військове насильство над людством, утримує НАТО, ООН та інші організації.

Загально відомо, що світовий імперіалізм здійснює не лише централізацію виробництва, науки, військового потенціалу, але й збільшує свою фінансову потужність. Для цих цілей створений у 1946 році Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), як структурна одиниця ООН, але членами цього фонду можуть бути лише члени Міжнародного валютного фонду (МВФ). У Європі були створені банки США, перетворюючи національні валюти в євродолари для загальної імперіалістичної мети. Для цього, в кінці 50-х років був створений ринок євродоларів, на основі яких світовий імперіалізм 13 березня 1979 року створив європейську валютну систему (ЄВС), а центральним елементом механізму стала європейська розрахункова одиниця Екю, яка з часом перетворилася на Євро.

По цих діях можна спрогнозувати, що імперіалізм прагне здійснити не лише фінансове підкорення Європи, а створити тут великий фінансовий кулак, яким здійснюватиметься ліквідація національних валютних систем, ліквідація національних держав, денаціоналізація європейського простору, перетворення його на концентрацію військової потужності НАТО. Через Європу пролягає шлях трансформації Російської імперії до США. Для успішності цього задуму, у Європі створена в 1951 році Загальна асамблея «європейського економічного товариства» (СЕТ), а також «європейського товариства по атомній енергії». СЕТ — це і є спільний ринок. Договір про створення СЕТ підписаний у Римі в 1958 році ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, а у 1973 році ще приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, а у січні 1981 року — Греція.

Як складова частина цієї фінансово-економічної імперіалістичної машини, ще раніше було створене Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), на якому будується військово-промисловий комплекс, який по своїй суті є розширенням військово-промислового комплексу США. На основі цієї співпраці у 1962 році створено Європейський парламент. Мета — створити головний політичний наднаціональний орган для поступового руйнування національних державних структур, створюючи єдину європейську космополітичну суть, для пропаганди імперіалістичного світогляду та ідеології. З червня 1979 року депутати у Європейський парламент почали вибиратися населенням національних держав, які уособлюють собою наднаціональну імперську структуру. Вище вказане свідчить про те, що імперіалізм в апогеї свого розвитку, здійснює системне і цілеспрямоване насильство над людством з чітко запланованою метою його повної денаціоналізації.

1.3 Створення всесвітньої організації інтересів націй як світоглядний вибір

Виходячи з того стану, у якому перебуває людське суспільство, ми можемо висловити таке припущення, що люди у своєму нерозумінні законів природи ще дуже далекі навіть від думки, в якому напрямі рухатися, щоб почати міркувати відносно тих теорій, які відповідають природному розвитку людства. Людство розвивається технологічно, але вироджується фізично. Як свідчать переконливі наукові дослідження, гібридизація людей через змішування людських популяцій, тобто неспоріднених націй, призводить до деградації фізичної, психічної, моральної… В першому поколінні гібриди отримують подвійний набір генетичної інформації (мулати, метиси), що якісно проявляється в їх перевазі над звичайними людьми, але в наступних поколіннях гібриди дуже швидко деградують і вироджуються, якщо їх наступні покоління не повертаються до своєї природної основи.

Національні рівноправні держави — це на наш погляд єдиний шлях природного розвитку людини. Світогляди, ідеології, релігії, які несуть космополітизм, глобалізацію, а також перевагу однієї раси чи нації над іншими, наносять непоправну шкоду націям і людству загалом. Зникнення навіть однієї нації веде до збіднення людства, бо кожна нація несе в собі свою культуру, мову, традиції, історію, свої психологічні, фізіологічні та біологічні особливості. Збереження генофонду націй (людських популяцій), їх самоідентифікації, має бути покладено в основу будь якої політичної доктрини, яка випливає з необхідності модернізації чи трансформації міждержавних, міжнаціональних, між цивілізаційних стосунків в нових умовах розвитку людського суспільства.

Відбувається свідома фальсифікація націоналізму та поширення космополітичного світогляду. З’являються різні трактування націоналізму з намаганням його розділити на типи, вмонтувавши в нього імперіалізм та інші ідеологічні шовіністичні форми та течії. Але імперського націоналізму не існує в принципі, бо це вже не націоналізм. Можемо припустити, що типологізацію націоналізму саме і придумали для того, щоб можна було ототожнювати націоналізм з імперіалізмом, нацизмом, фашизмом, шовінізмом. Націоналізм ярий противник імперіалізму, бо його головною ціллю є збереження кожної нації на Землі та побудова (в ідеалі) світу національних рівноправних держав. Націоналізм ярий противник нацизму, бо збереження усіх націй світу, забезпечуючи їх рівні права та можливості є основоположними його принципами.

Наше суспільство пильно контролюється силами світового імперіалізму і його наукове забезпечення у спотвореному вигляді доноситься постійно до кожного з нас. Важко не піддатися такому маніпулюванню нашою свідомістю. Політичної нації без етнічної нації не існує. Речі потрібно називати своїми іменами. Якщо в державне утворення входить декілька націй, то у політичному визначенні це матиме назву як міжнаціональне об’єднання, тобто конгломерат націй. Називати це об’єднання політичною нацією є спотворенням дійсності. Найвища ступінь політичної організації нації — це створення національної держави, що має визначення як політична нація.

Називати конгломерат різних націй політичною нацією — це міф, у який нас заставляють повірити. Тобто, нація, яка розбудовує національну державу або перебуває на шляху її створення і є політичною нацією. Не опираючись на фундаментальні наукові дослідження, не можна формулювати теоретичні концепції розвитку людства, бо часто вони суперечать законам розвитку живої матерії, і наслідки, наприклад, глобалізації для майбутнього людства можуть бути катастрофічними.

Саме тому велику увагу при формулюванні ідеологічних та світоглядних основ націоналізму, необхідно приділити вивченню біологічного напрямку. Доказова база, що міститься в наукових дослідженнях генетиків та біологів, частково викладена в останньому розділі. Термін «націоналізм» (nationalismus) запропонував Йоганн Готфрід Гердер наприкінці 1770-х років. Але саме явище націоналізму з’явилося тоді, коли з’явилися різні популяції людини і це вимагало певної урегульованості між ними для забезпечення умов життя кожного виду, поміж людського різноманіття. Націоналізм — це явище збереження природного розвитку людства. А націоналіст, відповідно — це людина з усвідомленням потреби збереження природного розвитку людства.

Чому досі не існує наукового цілісного визначення націоналізму? У всі часи, відколи існує людська цивілізація, завжди була конкуренція між двома світоглядами, між двома кардинально різними ідеологічними баченнями розвитку людства — націоналізмом і імперіалізмом, хоч слів таких у природі ще не існувало. Імперіалізм — це паразитарна форма існування суспільства, яка уособлює рабство, неволю, колонізацію, наживу, грабунок, приниження, нерівність, війну, захоплення, нищення націй, їх самобутність та ідентичність. Імперіалізм, маскуючи свою злочинну природу, набув нових прихованих закамуфльованих форм, таких як глобалізм, космополітизм, глокалізм, мультикультуризм тощо.

Глобалізм та глокалізм — нові, приховані форми імперіалізму. Це визначення підходить як космополітичному світогляду, який спрямовує рух людства у пошуку начебто ефективних шляхів існування та виживання, так і відповідає послідовній антинаціональній політиці великого капіталу, щоб сфальшувати або применшити суть націй як природну основу розвитку людства. Щоб обґрунтувати нашу позицію і сформулювати основні проблеми, що виникають в аналізі процесів міжнародних та міжнаціональних відносин, які заходять в суперечність з природними основами розвитку живої матерії та ведуть в глухий кут, для повноти охоплення та розуміння висловлених нами думок, зупинимося на визначенні поняття «нація» та «націоналізм».