Бесплатный фрагмент - Дiтям кульбаб

Надходив вечір.

На зміну денній спекоті непомітно прийшла вечірня прохолода.

Все живе нарешті зітхнуло з полегшенням. Рослини та тварини готувалися до сну. Набридливі мошки відправились на вечірню прогулянку.

А тим часом старий кульбаба вирішив перед сном погомоніти з онучатами-кульбабенятами.

— Стародавні кульбаби казали, що одна з головних цінностей життя — це право самому робити свій вибір та вдалий напрям Вітру. Але ж я кажу вам — що все це умовно. Головна цінність — батьківський листок, що зростає поряд.

Кульбабенята з подивом перезирнулися.

— Діду, чому батьківський листок — це цінність? — спитав онучок.

— Неважливо. Прийде час — самі все зрозумієте! — невдоволено пробурмотів дід. «Н-так, ранувато ще, не доросли» — подумав старий, а вголос вимовив:

— Лягайте спати. Бо вже пізно.

Слова діда засіли у голові кульбабеняти і він ніяк не міг заснути.

— Діду, розкажи, будь-ласка, про що ти казав. Яке це має значення? Тобі ж це нічого не варто? Поділися мудрістю!

— Мудрістю… чи дурістю… — загадково відповів дід, не відкриваючи очей.

— То розкажеш? — не здавався онучок.

— Ну що ж, слухай, — позіхнув кульбаба та неквапливо почав свою розповідь.

На мальовничому схилі гори жили кульбаби. Ці доброзичливі створіння були розпещені чистим повітрям та безмежною материнською турботою Сонця.

Ще у квітні, як тільки зійшов перший сніг, кульбабенята дружно проклюнулися до світла і жили собі в своє задоволення. Ними милувалися звірі, птахи та усілякий подорожній. Вони тягнулися до Сонця, даруючи світу свої чарівні усмішки, щиро радіючи кожному дню.

Зранку з першими променями Сонця один за одним кульбабенята прокидалися в солодкій млості, потягувалися і одягали свої яскраві жовті капелюшки. Наприкінці дня, засинаючи, вони бажали всьому, що зростає, повзає, бігає, ходить та літає, теплої безтурботної ночі та солодких сновидінь.

Так минав день за днем.

За квітневою прохолодою прийшов тендітно теплий травень.

Кульбабенята стали вже дорослими кульбабами. Вели дорослі розмови, обзаводилися сім’ями і вже замислювалися про дітей.

Не встиг про себе заявити доволі теплий червень, подарувавши кульбабам радість надбання нового статусу — статусу батьків, як не забарився і липень, який приніс з собою на схили гір справжню спеку.

Особливо липню раділо сонце. На разі воно могло вільно виявляти свої материнські почуття та немилосердно замикати в свої палючі обійми все живе і неживе, посилаючи в дар Землі нескінченні потоки своєї Любові.

Але кульбаби вже не помічали змін у природі. Вони зосередились на дітях. Треба було розказати дітям про закони життя на схилі гори, про небезпеку, про повагу до сусідів та навчити всьому тому, що знали самі.

«Треба все встигнути!» — переживали кульбаби — батьки.

Липень стояв спекотними днями у самому розпалі.